Від самого початку широкомасштабного вторгнення «Яструби» ефективно й ефектно б’ють окупантів на сході та півдні України, застосовуючи широкий спектр безпілотних літальних апаратів — від…
Ще до початку АТО взвод 80-ї окремої аеромобільної (зараз — десантно-штурмової) бригади, яким командував офіцер Іван Михайлецький, у складі підрозділу перекинули на Сумщину, а згодом на оборону Луганського аеропорту. Підрозділ молодого командира на той час був одним із небагатьох у Збройних Силах України, який повністю укомплектований військовослужбовцями-контрактниками та боєготовий.
Перший бій
— Коли 12 квітня 2014 року російські диверсанти захопили Слов’янськ, ми за сигналом «тривоги» у складі роти під командуванням старшого лейтенанта (зараз — майора) Вадима Сухаревського висунулися туди. Завдання — на БТРах вийти на місце зустрічі для підсилення загону спецпризначення МВС «Омега», адже вони своєї бронетехніки не мали. На світанку 13 квітня ми зупинилися на узбіччі дороги біля села Семенівка, що поблизу Слов’янська. Сюди ж прибуло керівництво СБУ, спецпідрозділ «Альфа» та командування бригади, спільним рішенням вони узгодили подальший маршрут руху нашого підрозділу, — розповідає майор Іван Михайлецький.
Це ще був той період, коли війни не було і про проведення АТО ніхто не оголошував. Обговорення подальших дій десантників здійснювалося на узбіччі автомагістралі. Раптом легкова автівка, яка рухалася трасою, зупинилася, з неї вискочили озброєні люди і одразу ж відкрили вогонь по співробітниках СБУ. Одночасно із лісопосадки неподалік противник також відкрив вогонь. Загинув один офіцер «Альфи» та ще декілька отримали важкі поранення. Вогневий контакт був швидкоплинним та на короткій дистанції. Диверсанти діяли зухвало, ніби знали, що їм не дадуть відсіч. З боку «зеленки» противник розпочав атаку — група до двох десятків осіб почала грамотно, перебіжками по двоє, пересуватися. Якщо б вони ще ближче підійшли, то могли б завдати значних втрат, також і десантникам.
— У нас був наказ «Вогонь не відкривати», однак, коли на твоїх очах розстрілюють побратимів — діяти слід рішуче. Командир роти старший лейтенант Вадим Сухаревський взяв усю відповідальність на себе. Він сів у БТР на місце стрільця і дав команду підлеглим висунутися вперед та відкрив вогонь на ураження по противнику, — пригадує Іван Михайлецький. — Після перших наших автоматних черг ворог почав відходити, тягнучи за собою поранених. Їхній вогонь був повністю подавлений.
БТР Івана Михайлецького евакуював поранених «альфівців» до медзакладу, де їм надали кваліфіковану допомогу.
Це був перший бій, коли українські військові відбили атаку російської диверсійної групи. Того ж дня у Києві відбулося засідання Ради національної безпеки і оборони України, під час якого було ухвалене рішення «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України». Так розпочалася Антитерористична операція на території Луганської та Донецької областей.
ЛАП
У подальшому впродовж двох місяців взвод Івана Михайлецького неодноразово під прикриттям бронетехніки брав участь у штурмі та утриманні блокпостів на підступах до Слов’янська.
— У середині червня 2014 року мій взвод військово-транспортним літаком Іл-76МД перекинули з-під Слов’янська назад у Луганський аеропорт, де вже також почалося значне загострення ситуації. Збройне протистояння розгорілося за встановлення контролю над летовищем ЛАПу, який на той час мав стратегічне значення. Ми прилетіли першим бортом, а другий, з десантниками 25-ї бригади, ворог підступно збив над аеропортом під час приземлення. На тому борту загинуло 49 українських воїнів. Це сталося 14 червня. І це був серйозний удар. Після цього туди вже не прилетів жоден літак. Доводилося економити їжу, воду та боєприпаси, — каже Іван.
Ситуація погіршувалася з кожним днем. У перші дні перебування в аеропорту обстріли були відносно незначними, однак згодом противник почав інтенсивно вести вогонь по оборонцях ЛАПу. Ворог застосовував важку артилерію — «Гради», «Смерчі», «Тюльпани», «Піони». Під час одного з боїв Іван був поранений. Це відбулося у середині липня на висоті поблизу аеропорту на підступах до населених пунктів Хрящувате та Новосвітлівка, де взводний і його особовий склад утримували позиції. Осколком від танкового снаряда Івану посікло ноги, проте він продовжував командувати своїми підлеглими та з бою не вийшов.
У цей час оборонці ЛАПу уже фактично опинилися в облозі. У вищому штабі було ухвалене рішення про розблокування аеропорту. Прорив здійснювали підрозділи під командуванням комбрига 80-ї окремої аеромобільної бригади полковника Андрія Ковальчука (нині — генерал-майора, начальника штабу — першого заступника командувача ДШВ ЗС України).
Ефективна тактика дала свої результати: була звільнена Георгіївка, перерізана стратегічно важлива траса Луганськ — Красний Луч та створено коридор безпеки, який використовувався для блокування Луганська. У стані бойовиків почалася паніка. У другій половині серпня Кремль організував контрнаступ по усіх напрямках поблизу Луганська.
31 серпня у Луганському аеропорту було пекло. На штурм пішли псковські десантники та дагестанські мотострільці. Вперше росіяни застосували свої найновіші танки «Т-90». Вогнем їх підтримували «Піони» та «Тюльпани», призначені для знищення бункерів. До кінця дня в аеропорту вже не було що захищати: всі будівлі та злітну смугу було вщент зруйновано. За таких умов десантники отримали наказ на організований відступ.
Коли вони відходили з аеропорту, Іван Михайлецький помітив неподалік групу українських обеззброєних військовослужбовців, яких вели під конвоєм росіяни. Офіцер зрозумів, що наші потрапили в полон. Довго не роздумуючи, він випустив декілька коротких черг у бік ворога… Усі бранці разом із десантниками цілі й неушкоджені відійшли у безпечне місце.
Невдовзі відбулась ротація підрозділів і офіцер повернувся до пункту постійної дислокації військової частини. Лише тут він дізнався, що Указом Президента України від 19 липня «… за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни» його нагороджено орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
Уже у Львові, під час обстеження у військовому медичному закладі, лікарі повідомили Івану, що за станом здоров’я (через поранення) він більше непридатний до служби в аеромобільних військах, хоча придатний до військової служби. Так розпочалася нова сторінка військового життя майора Івана Михайлецького — тепер у військовому комісаріаті.
