У війську вже є багато цифрових систем. Але їхня ефективність залежить не лише від розробників. Навіть найкращий інструмент не працює сам по собі — його треба…
АрміяInform має неабияких сусідів — слухачів Української військово-медичної академії. Щодня ми зустрічаємося з багатьма майбутніми «світилами» військово-медичних установ у «піксельці» з великими валізами. У деяких медиків-слухачів перші рядки біографії вже написані великими літерами.
Знайомтеся: першокурсник академії молодший лейтенант медичної служби Сергій Бардильов.
Мати Сергія не один десяток років працює медичною сестрою в районній лікарні Городка, що на Хмельниччині, куди щодня їздить із сусіднього села Чорниводи. І часто-густо буває, що хворим або травмованим надає допомогу просто вдома після роботи.
— Не раз ставав свідком, як мама перев’язувала односельцям рани, вводила ін’єкції, — розповідає Сергій. — При цьому не бажав залишатись осторонь й асистував їй. Так від мами мені передалася любов до медицини. Тому 2011 року після школи, не вагаючись, вступив до Вінницького національного медичного університету.
Коли розпочалася Революція гідності, разом із групою однокурсників Сергій «захворів» Майданом. Спочатку їздив засвідчити свою патріотичну позицію, а згодом як волонтер-медик. Уважав, що знань, які на той час дав університет, достатньо, щоб бути корисним тим, хто зазнав поранень або захворів.
— Найважче було переконати викладача, що буду обережним і зі мною нічого надзвичайного не трапиться, — розповідає Бардильов. — Розумів, що викладачі десь у душі пишалися нашим патріотичним настроєм, але водночас і переживали: відповідальність за нас несли вони.
А з початком російської агресії Сергій узяв академічну відпустку і став надавати волонтерську допомогу добровольцям і підрозділам ЗСУ в районі АТО.
— У мого приятеля батько поїхав на Схід за мобілізацією, і він регулярно їздив до нього на авто, — продовжує Сергій. — Сів, як кажуть, йому на хвіст і став волонтерити. Доставляли на передову теплі речі, провізію, побутову техніку. Одного разу збилися з маршруту і ледь не натрапили на ворожий блокпост у районі Гнутового. Спасибі десантникам, які вчасно нас завернули.
Улітку 2015 року Сергію Бардильову запропонували поїхати в район бойових дій на добровільних засадах уже як медику за проєктом «Першого добровольчого мобільного шпиталю імені Миколи Пирогова». І хоча батьки й відмовляли сина від поїздки, проте Сергія вже було не спинити. Хлопець пройшов у Дніпрі тренінг з тактичної медицини за стандартами ТССС (Tactical Combat Casualty Care) і розподілився в 65-й мобільний госпіталь у Часовому Яру. Протягом місяця Бардильов не лише допомагав нашим пораненим бійцям, а й здобув неоціненні практичні навички. Та головне, що він остаточно переконався у правильно обраному життєвому шляху.
Повернувшись зі Сходу, Бардильов продовжив волонтерську діяльність, доставляючи на передову ліки, одяг і продукти. Одружився на однокурсниці. І навіть викладав курс тактичної медицини офіцерам штабу Командування Повітряних Сил у Вінниці.
— Вразило те, з якою відповідальністю ставилися досвідчені офіцери до моїх занять, — згадує Бардильов. — Тому охоче ділився з ними знаннями і навичками, які здобув під час тренінгів і практичної роботи в мобільному госпіталі.
Свої перші цілком заслужені нагороди Сергій отримав, коли продовжив навчання у Вінницькому Національному медичному університеті імені М. І. Пирогова. За мужність, патріотизм, громадську активність і самовіддане милосердя, проявлені під час Революції гідності та АТО, Громадська організація «Всеукраїнське об’єднання громадян «Країна» нагородила його відзнакою «За мужність і милосердя», а Міністерство оборони України — медаллю «За сприяння Збройним Силам України».
— Після отримання диплому у Вінниці у мене залишався один вибір — вступати до Української військово-медичної академії, — усміхається Сергій. — І про свій крок ні на мить не шкодую.
