Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Про любов до України, страхіття війни та ненависть до окупантів на збірному пункті Харківського обласного військового комісаріату поговорив із нинішніми призовниками ветеран Другої світової війни, ексв’язень чотирьох гітлерівських концтаборів Ігор Малицький.
– Коли німці прийшли до Харкова, мені було лише 16 років – менше, ніж нинішнім новобранцям, – пригадав 94-річний чоловік. – Із появою окупантів, одразу ж з’явилося чимало зрадників та «перевертнів», які ще вчора прославляли стару владу. Світ просто перевернувся. Щось схоже я спостерігав у 2014-му й пізніше. Та справжні патріоти залишилися і саме любов до свого народу допомогла перемогти ту орду загарбників.
Юний Ігор та його хвора мама спочатку довго переховувалися від німців, голодували та сильно страждали від холоду. А коли німці його схопили, то хлопцеві довелося зазнати й пекельних тортур.
– Нас, українців, гітлерівці не вважали за людей. Били так, що й нині вся моя спина в шрамах. Та найбільше я тоді на твердих нарах концтаборів хвилювався за рідних та земляків. Різниці між окупантами під час Другої світової та нинішніми загарбниками Донбасу немає. В усі часи для ворогів головним було знищити відчуття волі в головах людей та нав’язати чужу ідеологію. У лиху годину всім справжнім патріотам треба забути про старі сварки, об’єднатися та боротися із ворогом. Так думають і учасники АТО/ООС, із якими я спілкуюся, – розповів ветеран війни.
У чотирьох різних концтаборах разом із полоненими американцями, британцями та французами Ігор розділив жах перебування за ґратами, а потім – пережив щасливий момент приходу визволителів.
– Іноземні військові бранці нічим не відрізняються від нас, – зазначив він. – Так само люблять свої країни, рівняються на національних героїв, пишаються сімейним «корінням» тощо. Напевно, ненависть до ворога та бажання швидше знищити «коричневу» наволоч додали нам сили пережити той найстрашніший період в історії людства.
Наостанок поважний гість дав декілька порад юнакам, що знадобляться їм під час строкової служби та на шляху дорослого життя.
– Свого часу я відслужив аж 5 років строкової служби. Після війни солдати так довго служили. Від рядового доріс до старшини. Так, різних труднощів вистачало, але армійські друзі сильно виручали мене. Це військове братерство треба відчути серцем і, як кажуть, із головою влитися в нього. Тоді служба стане легкою, цікавою та корисною. Також будьте чесними з командирами та діліться останнім із товаришами, – підсумував свій виступ Ігор Малицький.
