Півтора року тому він випадково з’явився на порозі їхнього будинку на Донеччині, а сьогодні вже пережив кілька передислокацій, атаки FPV-дронами й став улюбленцем усього…
28-річна Олександра за освітою – вчитель фізкультури. Проте молода жінка й мама вирішила пов’язати долю з військом. До того ж, обрала не штабну посаду, а службу в бойовому артилерійському підрозділі.
– Розвідник-далекомірник солдат Олександра Стельмах прийшла до нас зовсім недавно, лише у серпні, – розповідає командир дивізіону підполковник Геннадій Хабло. – Та не повірите: деякі завдання вона вирішує значно скоріше, аніж вісімдесят відсотків офіцерів-артилеристів! Наприклад – швидкість розрахунків під час вирішення топогеодезичних задач у неї просто феноменальна!
Саша хотіла піти до війська одразу, як почалася війна. Втім на той час її дітям минуло один і два рочки. Тож, звісно, ні про яку армію мови не було. Але щойно малеча підросла, Олександра вирішила одягнути військовий «піксель».
Навчальна частина в Старичах, і ось в останній місяць літа цього року молода солдатка з іще нікому не відомими здібностями й хистом прийшла служити до 26-ї артилерійської бригади імені генерал-хорунжого Романа Дашкевича в рідному Бердичеві. Прийшла як щойно підготовлений молодий фахівець на посаду навідника гармати 2А36 «Гіацинт-Б».
– Ви ж розумієте: коли до підрозділу приходить нова людина, одразу до неї придивляєшся, – пояснює секрет успіху підлеглої командир батареї капітан Ілля Котов. – Вона прийшла навідником, але в артилерійських підрозділах є такі військово-облікові спеціальності, які вимагають від військового не лише навичок, а й інтелекту, логічного мислення, високого рівня підготовки. Це, наприклад, посади оператора-топогеодезиста, розвідника-далекомірника. Тож підібрати кандидатів туди завжди нелегко. Доводиться прискіпливо підходити до відбору, довго вивчати, а потім, уже після призначення – поступово і серйозно готувати фахівця.
Комбат розповів, що в очах Олександри одразу помітив якийсь вогник – видно, що вона, ще не маючи досвіду і отримавши мінімум теорії, вже щось розуміє.
– Я почав ставити їй запитання, давати завдання на логіку. І вона відверто здивувала! – продовжує комбат. – Деяким офіцерам, які мають за плечима чотири-п’ять років навчання в академії, я це по пів року пояснював!
Складні артилерійські завдання вона здатна лузати, немов насіння. До того ж – довела це на полігоні, де підрозділ готувався до конкурсу на кращу артилерійську батарею Сухопутних військ! Спершу змагання відбувалися в індивідуальній, спеціальній і спортивній номінаціях. Згодом воїни-артилеристи показували теоретичні знання, фізичну витривалість на смузі перешкод, навички з тактичної медицини, евакуюючи умовних поранених із бойових машин. Ну і вінцем конкурсу стали, природно, бойові стрільби.
Саша Стельмах із 26-ї бригади виявилася справжнім відкриттям. Ніхто не вірив, що ця дівчина стала найкращою з-поміж розвідників-далекомірників уже за два місяці після навчального центру! Та зоряна хвороба Саші не світить: вона – дівчина серйозна. Отримавши відзнаку Командувача Сухопутних військ, у складі батареї вона вирушила до району виконання завдань за призначенням.
