Немов великий прожектор над донецьким степом підіймається місяць, освітлюючи все навкруги. Раптом тишу пронизують кулеметні черги. Командир опорного пункту «Маруся» Олександр з позивним «Довбуш» пильно вдивляється у нічну пітьму. Різка зміна обстановки насторожує бійців. Ми вирішили побути до ранку на передовій разом із нашими.
— Противник використовує гранатомети. Вечір розпочався за планом, — каже український захисник «Довбуш». — Наш опорник ворог обстрілює регулярно. Інколи бій триває по три-чотири години. Противник використовує стрілецьку зброю, кулемети, гранатомети, міномети, БМП. Спочатку кидають нам міну, а вслід за нею роблять сім-вісім пострілів.
Олександр із сім’ї військового. У 2014-му йому було сімнадцять. Призватися до війська не зміг через юний вік. Намагався записатися до полку «Дніпро-1», втім там теж відмовили. Тож вступив до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.
Перше бойове хрещення «Довбуша» відбулося неподалік Станиці Луганської. Нині в його підрозділі чимало молоді, в якої це перша ротація в район ООС. Однак кістяк підрозділу формують досвідчені бійці, за спинами яких не один рік війни на Донбасі. Ярослав із позивним «Фокс» — один із них.
— До війська призивався за мобілізацією у 2015 році. Воював у Зайцевому й звільнився. Рік «відпочивав» і зрозумів: цивільне життя не для мене. Тепер знову на передовій, — розповідає свою історію «Фокс».
Нещодавно у цьому підрозділі з’явився «перебіжчик» Джесі — пес породи хаскі.
— Спершу подумали, що до нас непрохані гості лізуть. Уже на позиції помітили собаку. Голодного та переляканого. Відразу почали ділитися з Джесі їжею. Втім хаскі однак на смітнику порпалася тривалий час. Мабуть, не відразу повірила, що люди бувають настільки добрими, — розповів Ярослав.
…На ранок бійці зауважили: ніч на позиції «Маруся» була однією з найтихіших. Уже наступної доби ворог знову показав свою підступність, відновивши обстріли.
