Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Сьогодні Борису Нємцову мало б виповнитися 60 років. І, можливо, нині в Росії відбувалися б зовсім інші процеси, адже Нємцов був потужним опозиціонером Путіна і мав значну підтримку серед свідомих громадян Російської Федерації. 27 лютого 2015-го близько 23 години 40 хвилин його вбили чотирма пострілами у груди, голову і серце на Великому Москворецькому мосту біля Кремля. Чому?
Це сталося за день до запланованого на 1 березня у Москві опозиційного маршу «Весна». Передостаннє інтерв’ю, дане Борисом Нємцовим 10 лютого 2015 року російському часопису «Собеседник», отримало назву: «Боюся того, що Путін мене вб’є». Вбивство Нємцова відбулося також напередодні оприлюднення ним доповіді «Путін і війна», в якій він, з документами в руках, збирався продемонструвати докази участі російської армії у війні на Донбасі й причетність персонально Путіна до цього. Голова Комітету Європарламенту із закордонних справ Елмар Брок заявив: «Система Путіна несе відповідальність за вбивство Нємцова. Бориса Нємцова вбили через його намір опублікувати докази присутності російських військ на Донбасі».
Джерелами доповіді Нємцова «Путін і війна» були люди, які представляли інтереси родичів загиблих російських солдатів, яким не виплачували обіцяні компенсації. За словами опозиціонера І. Яшина, наприкінці січня вони неформально звернулися до Нємцова, щоб він чинив тиск на Міноборони й допоміг домогтися виплат. За їхніми словами, російські солдати масово гинули на території України у два періоди. Перша хвиля трун із «Вантажем-200» пішла в Росію влітку 2014 року, коли українська армія пішла в наступ і звільняла одне за іншим міста у Донецькій та Луганській областях. Наступ було зупинено після прямого втручання частин російської армії. Коли приховувати присутність російських військових у зоні конфлікту стало неможливо, Міноборони РФ придумало версію, що вони поїхали воювати у свою «відпустку».
Значні втрати з обох сторін були в боях під Іловайськом. Соратник Нємцова І. Яшин заявив: «складно оцінити точну кількість загиблих солдатів із російської сторони, але судячи з усього, у наші міста повернулося не менше 150 трун із позначкою «Вантаж-200». Друга хвиля трун пішла в Росію в січні й на початку лютого 2015 року. Яшин писав, що за їхніми оцінками в цей період на Донбасі загинуло щонайменше 70 російських військовослужбовців.
11 травня 2015 року доповідь «Путін. Війна» опублікували. У ній йшлося, що на війну на Сході України витрачено близько 53 мільярдів рублів із російського бюджету.
Борис Нємцов був наочним прикладом того, що в політиці є чесні, непідкупні й сміливі люди, які йдуть проти влади. Ні Путін, ні інші вороги за все його життя не змогли знайти жодного компромату за довгі роки політичної діяльності Нємцова. Є люди, які жертвують своєю безпекою, комфортом і встають на захист конституції, політв’язнів. Таких постатей дуже мало, але вони є. І таким був Борис Нємцов. Він назавжди залишиться великим другом України. У день народження Бориса АрміяІnform пропонує переглянути документальний фільм спільного виробництва Естонії та Росії 2007 року про інтимний портрет Бориса Нємцова.
