Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Сьогодні, 7 жовтня, минає 13 років від дня вбивства російської опозиційної журналістки та правозахисниці Ганни Політковської. Вона була знайдена застреленою в ліфті свого будинку в Москві. Їй було 48 років. Жінка безстрашно і принципово дивилась прямо в очі новому російському фашизму, що починав відроджуватись. Ганна боролась проти путінського режиму і намагалась доносити правду про всі злочини Кремля. «За що я незлюбила Путіна? За цинізм. За расизм. За нескінченну війну. За брехню… Я часто думаю: чи людина Путін взагалі? Або залізна мерзла статуя? Думаю і не знаходжу відповіді, що людина», — писала Політковська.
Для опису мужності й відваги цієї жінки бракує слів. Ганна завжди розуміла, наскільки небезпечним є те, чим вона займається. За кілька років до вбивства говорила: «Це просто диво, що я ще жива». Але на прохання батьків, дітей, друзів зупинитися незмінно відповідала: «Хто, якщо не я?..»
Багато її текстів про Другу чеченську війну актуальні нині й для Донбасу. Мільйони українців впевнені, що якби Ганна тепер була б живою, то неодмінно відстоювала правду та справедливість у перебігу російсько-української війни. Щоб вшанувати її пам’ять, АрміяInform зібрала маловідомі та цікаві факти з життя та діяльності Ганни Політковської.
Ганна Політковська працювала оглядачем «Нової газети» (натепер — єдина незалежна газета, яка відважується критикувати путінський режим). Вона стала відомою завдяки публікаціям із фронтів Другої чеченської війни (1999–2009 рр.). Пані Ганна писала про викрадення мирних жителів на території воюючої республіки, про фільтраційні табори ФСБ, жорстокі катування чеченців, до яких вдавалися військові та міліція. Одного з героїв її публікації навіть засудили до 11 років тюрми. Вона називала імена сотень злочинців. Серед жахів тієї війни, які описувала журналістка, було справжнє розп’яття чоловіка, а ще — вбивство підлітка з артилерійської зброї в туалеті — в «сортирі», як і заповідав Путін.
Ганна за національністю — українка, її дівоче прізвище — Мазепа. Її син Ілля Політковський неодноразово розповідав, що бував на батьківщині предків в Україні. Дитиною на канікулах їздив майже щоліта — і до села Костобобрів Чернігівської області, де жили родичі дідуся, і до Керчі, до бабусиної рідні.
У 2005 році після одного урядового засідання до Ганни підійшов Рамзан Кадиров і сказав: «Якби ти не була такою відомою, я б своїми руками тебе застрелив». Проте Анна однак продовжувала їздити до Чечні й критикувати феодалізм Рамзана Кадирова та його вояччину.
Статті Політковської лягли в основу 47 кримінальних справ. Вона писала про події, що визначили нинішній плачевний стан Росії: вибухи будинків у Москві 1999-го, трагедії «Норд-Осту», Беслану. Сама брала участь у переговорах із чеченськими терористами, які захопили заручників у театральному центрі на Дубровці.
За життя у Політковської вийшло кілька книг: «Подорож до пекла. Чеченський щоденник», «Друга чеченська», «Чечня: ганьба Росії», «Путінська Росія», «Росія без Путіна». Після її смерті у Великій Британії вийшов «Російський щоденник». Вона писала про драматичні ситуації та трагічні долі. Але казала, що мріє написати оптимістичну книгу, наприкінці якої відбудеться щось подібне до українського Майдану (журналістка застала Помаранчеву революцію, якою захоплювалася).
Улюбленими квітами Ганни Політковської були соняшники. Її мати, навідуючи могилу доньки, якось побачила на ній серед безлічі букетів вінок із соняшниками. Від кого — Раїса Олександрівна так і не змогла дізнатися, але в одному не сумнівається: від когось з тих, хто добре знав її доньку. Як і те, що їй до серця — ласкаві соняшники, які часто асоціюють з Україною.
Ганну Степанівну багато хто в Росії називав «совістю нації».
Крім журналістики Ганна займалася правозахисною діяльністю, допомагала матерям загиблих солдатів у суді, проводила розслідування корупції в Міністерстві оборони й командуванні Об’єднаного угруповання федеральних військ у Чечні.
Після розлучення з чоловіком Політковській доводилося підпрацьовувати прибиральницею, щоб поставити сина й доньку на ноги.
Розслідування вбивства Ганни тривало 8 років. Проте люди, які засуджені, — це виконавці, нижча і середня ланки злочину. Основних організаторів — посередників з передачі грошей і замовників не виявлено досі. Родичі вбитої гадають, що ім’я замовника відоме, але він, вочевидь, належить до якогось клану, яких у Росії безліч, і ця інформація — розмінна монета. Її або ніколи не використають, або притримають для зручного моменту…
