Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
За останні три роки нашим підрозділами вдалося значно поліпшити своє тактичне положення і взяти під контроль ряд пануючих висот на південь від Світлодарська.
Сьогодні на позиціях, які утримують воїни однієї з механізованих бригад, йде копітка бойова робота. Воїни зміцнюють систему оборони: обладнують додаткові бліндажі, укриття, поглиблюють ходи сполучення і окопи, обшивають все дошками і роблять настили на дні траншей.
– Намагаємося виконати основні роботи до настання осінніх холодів і негоди, – пояснює сержант Андрій. – Якщо розпочнуться дощі, грунт відразу «попливе», впоратися з ним буде складно, тому тепер стінки окопів зашиваємо дошками, щоб вони не обсипалися.
– Незважаючи на оголошене перемир’я, проросійські бойовики продовжують збройні провокації. Тактика у них нині трохи змінилася, – розповідає лейтенант Олександр. – Щоб не привертати уваги спостерігачів ОБСЄ, у світлу пору доби вони поводяться відносно спокійно, а з настанням темряви починають обстрілювати наші позиції. В основному застосовують великокаліберні кулемети «Утес» і ДШК, потім у хід йде більш серйозне озброєння: протитанкові гранатомети, міномети калібром 82 і 120 мм. І хоча відстань на цій ділянці між нашими позиціями і противником досить велика – 1500 метрів, майже щоночі окупанти намагаються під прикриттям рельєфу місцевості підійти до наших траншей на відстань 500 метрів і тоді вже відкривають вогонь з гранатометів і стрілецької зброї.
– Ось з тієї лісополоси ведуть обстріл, – показує рукою в бік дерев у степу сержант Артем. – Ми вже їх тактику вивчили добре, як тільки бачимо в приладі нічного бачення рух, відразу відкриваємо вогонь. Їм, щоб повернутися до своїх, доводитися метрів 700–800 по відкритій місцевості переміщатися.
Вдень вони в землю закопуються, причому роблять це демонстративно і нахабно. Увечері на їхньому боці чується звук двигунів техніки, ймовірно БМП, БТР і вантажних машин: підвозять боєкомплект і будівельні матеріали.
– Вони явно відходить не збираються, – каже солдат Максим.– А ось якщо ми звідси, не дай Бог підемо, вони тоді точно наші позиції займуть. І ніхто їх звідси вже не зможе вибити, – висловлюють свої побоювання військовослужбовці.
– Ми стільки, праці, крові й поту сюди вклали, щоб забезпечити нормальну оборону цієї ділянки фронту, і віддати все тепер ворогові просто неприпустимо, – підтримує свого товариша солдат Михайло. – Багато наших хлопців здобули тут поранення, контузії під час обстрілів. Нині у нас є надійні укриття і наше завдання не пустити сюди ворога.
Служать на позиції досвідчені воїни, наприклад солдат гранатометник Василь. Йому йде вже сьомий десяток і на фронті він шостий рік. Починав у 80-й бригаді. Захищав Піски, Авдіївку, а тепер тут, на Луганщині, воює. Солдат Андрій також пройшов важкі бої під Іловайськом і Дебальцевим, йому є кому передати свій бойовий досвід. У підрозділі багато молодих солдатів і сержантів.
Втім, знаходять військовослужбовці час і для короткого солдатського дозвілля. Є у них свій спортивний майданчик, на якому, крім традиційних брусів і перекладини, можна побачити місце для занять дартсом, а також імпровізовану боксерську грушу – дерев’яну колоду, обмотану товстої ганчіркою.
Фронтове життя йде у своєму ритмі, але кожен воїн вірить, що його зусилля наблизять нашу загальну перемогу над російським агресором.
