Військовий інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка (ВІКНУ) — це сучасний військовий навчальний заклад, який готує фахівців з повною…
Командир артилерійського броньованого катера «Бердянськ» старший лейтенант Роман Мокряк спеціально для інформаційного агентства АрміяInform розповів про службу в Криму, заняття спортом в «Лефортово» та листи з підтримкою з усього світу.
Роман — родом із Кіровоградської області, за освітою — вчитель історії. Його служба на флоті почалася навесні 2009 року.
— Так вийшло, що мій батько служив на Північному флоті на великому розвідувальному кораблі «Запоріжжя», а 20 років потому я потрапив служити на підводний човен, який також називався «Запоріжжя» і базувався в Севастополі, — каже моряк.
За словами офіцера, підготовка підводників — це великий і складний комплекс заходів, які відбуваються настільки насичено, що в тебе взагалі немає думок робити якісь дурниці. Серед морських екіпажів найбільш дисциплінованим є екіпаж підводного човна.
П’ять років Роман прослужив у Криму в складі екіпажу українського підводного човна «Запоріжжя» — аж до анексії півострова. Кар’єру на «Запоріжжі» почав матросом-коком, а закінчував — старшим боцманом. Росіяни неодноразово пропонували йому перейти служити в російський флот.
— Питання залишитися в Криму в мене в голові ніколи не звучало. Регулярно до мене ходили і пропонували високі посади на флоті РФ, навіть командир російського дивізіону пропонував залишитися. У 2014-му в мене взагалі не стояло питання вибору. Я знав на 100%, що я повертаюся в Україну, — згадує Роман. І додає: — служба на підводному човні — це така школа підготовки, яка заклала дуже міцний фундамент у моєму формуванні як військового моряка і офіцера в майбутньому.
Варто зазначити, що Роман Мокряк був у перегонній команді кораблів. Саме він зі своїми товаришами допомагав переправляти кораблі з Криму до Одеси.
Згодом Роман переїхав до Одеси, де служив на ракетному катері ВМС України «Прилуки». Перший час навіть жив на цьому катері, адже не мав житла. На катері «Прилуки» спочатку обіймав посаду старшини електронавігаційної команди. У 2016-му призначили командиром Бердянська.
— Якщо ти військовий, то маєш розуміти, що ти і твої підлеглі у бойовій обстановці можуть загинути. Рівень підготовки мого екіпажу був достатнім для виконання поставленого завдання. Екіпаж себе показав на відмінно, кожен перебував на своєму бойовому посту. У мене до екіпажу питань немає, всі молодці, вони зробили все як слід, — розповідає старший лейтенант.
Нагадаю, що 25 листопада 2018 року в Керченській протоці прикордонні кораблі Російської Федерації протаранили український буксир, а згодом ще й обстріляли «Бердянськ». На запитання, як діяв екіпаж у наданні допомоги пораненим, Роман розповів, що в його підлеглих не було ні криків, ні паніки, кожен добре знав, як і кому надавати медичну допомогу.
— Хочу подякувати нашому колишньому начальникові медичної служби майору Віталію Баклану, який свого часу подарував нам НАТОвський рюкзак «травма». Завдяки тому, що він у нас був, ми змогли оперативно надати допомогу пораненим, — згадує Роман Мокряк.
Після захоплення моряків Мокряк вимагав від російської сторони звільнити екіпаж «Бердянська» і лише йому як капітанові катера висувати звинувачення.
На запитання, як у Лефортово він підтримував фізичну форму, Роман відповів, що з пляшок зробив собі тренажери.
— Я взяв термоштани, які гарно розтягуються, зав’язав їх знизу і кинув у кожну штанину по упаковці води і зробив собі штангу, качався. Ще зробив собі гантелі — зв’язав три півторалітрові пляшки. На прогулянках робив присідання і ще деякі фізичні вправи, розтяжку.
Також старший лейтенант Роман Мокряк поділився враженнями від листів, у яких люди висловили підтримку морякам.
— Листи надходили з усього світу. Це дуже приємно. Завдяки цьому було усвідомлення, що нас не кинули, що за нас борються. Це дуже надавало сил, — згадує моряк.
Усі листи, які надійшли до Романа, він забрав із собою та залишив на пам’ять.
