Серед причин популярності бригади серед військовослужбовців — довіра до командира частини Кирила Вереса, високі результати на полі бою та позитивні…
Його батько, підполковник Збройних Сил України, півтора року тому загинув від поранення на Сході України. А в день атаки на українські кораблі у Керченській протоці 25 листопада 2018-го рідні Без’язичного-молодшого думали, що втратили і його — головну опору сім’ї. Так, про сумні життєві події своєї родини згадує звільнений український моряк старший матрос артилерійського катера «Бердянськ» Юрій Без’язичний.
Сьогодні він разом зі своїми побратимами проходить курс медичного обстеження у Національному військово-медичному клінічному центрі «Головний військовий клінічний госпіталь». Юрій нині всміхнений, життєрадісний, охоче спілкується з медиками.
Того дня під час російського злочину в Азовському морі матрос Без’язичний перебував на катері «Бердянськ», що найбільше постраждав від обстрілу агресивних росіян.
— Не так я хвилювався за себе, як за своїх рідних. Моїй сім’ї було нестерпно боляче змиритися із втратою батька. Тільки знайшли сили жити далі і тут… обстріл наших кораблів. Та звістка була приголомшливою для мами та сестри, адже не знали, чи ми живі. Це був недільний ранок. Рідні були на службі у церковному храмі. Перші дні і ночі виявилися для найрідніших найважчими, — згадує український моряк.
На українському флоті Юрій служив третій рік. Контракт моряка мав закінчитися у березні 2019 року…
У російському полоні старший матрос Без’язичний тримався стійко. Окупантам Юрій заявив: «Я — військовополонений!». Як і його незаконно захоплені побратими, твердив росіянам: «Ми — українці! Кидайте проти нас батальйони, полки, але ми не здамося». Хоч було психологічно важко, проте голови перед російськими силовиками не схилив.
Юрій — студент Одеського національного морського університету. Під час перебування у російській в’язниці просив у свого адвоката Полозова про академічну відпустку. Хвилювався, адже мріяв про подальше навчання.
— Коли виходив з літака, гора емоції, які словами неможливо передати. Вітання, усмішки рідних, щасливі сльози матері… Що може бути краще? Мабуть, нічого не порівняти з тією зустріччю, — всміхається наш воїн.
Дійсно, тоді українським морякам аплодував увесь цивілізований світ! І ті відчуття для старшого матроса Юрія Без’язичного незабутні…
