У 57-й окремій мотопіхотній бригаді імені кошового отамана Костя Гордієнка чекають на готових повернутися після СЗЧ і гарантують справедливе людяне відношення. Про це розповів…
У Львові на проспекті Свободи перед пам’ятником Т.Шевченку відкрилась документальна виставка світлин, зроблених українськими журналістами під час боїв за Іловайськ у 2014-му.
До огляду представлено близько 50 фоторобіт чотирьох фотографів: Олександра Гляделова, Максима Дондука, Максима Левіна та Маркіяна Лисейка, які перебували в місті Іловайськ під час штурму та оточення.
Ці світлини – лише невелика частина унікального фотоархіву, який кореспондентам вдалося зберегти та вивезти з ворожого оточення. І є частиною документального проєкту пам’яті трагічних подій, що сталися в серпні 2014 року поблизу міста Іловайськ Донецької області під назвою AFTERILOVAISK.
Зазначимо, що під час Іловайських подій один із авторів виставки, фотограф-документаліст Олександр Гляделов, отримав поранення.
– Вийшли на ганок школи, попити кави. Почався обстріл, прилетіло зовсім поруч кілька снарядів важкого, осколками посікло автобуси. Потім було пару приходів з АГСу, і одним із уламків пробило ногу, ту саму, в яку в 92-му в Придністров’ї потрапила куля, – згадує він той день.
Олександр міг пересуватися, проте рана потребувала професійного медичного втручання. Евакуювати того ж дня його не змогли, бо колону, що вивозила поранених напередодні, обстріляли і наступний виїзд довелося відкласти. Перше, про що турбувався Олександр вже у лікарні, було не власне здоров’я, а забуті в Іловайську плівки, що загубилися під час боїв. Проте колегам вдалося їх знайти, і передати фотографу.
Про документальний проєкт AFTERILOVAISK автори кажуть, що це, насамперед, історія хлопців, які одного дня стали чоловіками. Незалежно від віку і, до слова, статі. В Іловайську були й жінки, котрі проявили ті самі якості. Війна дала їм усім таку можливість.
Це історія про точку неповернення, яку пройшов кожен із них. Пройшов, утративши друга. Побачивши очі росіян, які проводжали їх поглядом у пастку. Повернувшись з полону. Переживши все, або залишившись в Іловайську назавжди.
Це історія про вибір. Адже у 2014-му причин не піти на війну можна було знайти безліч: «хвора мама», «дружина і діти», «я не вмію воювати» або «на роботі я принесу більше користі країні».
Причина піти — одна. Небайдужість.
Виставка експонується у Львові завдяки активістам Всеукраїнської Громадської Організації «Об’єднання Добровольців».
