У війську вже є багато цифрових систем. Але їхня ефективність залежить не лише від розробників. Навіть найкращий інструмент не працює сам по собі — його треба…
Син загиблого у Іловайську воїна з портретом тата та його орденом «За мужність» на грудях сьогодні під посольством Російської Федерації – разом із сотнями родин полеглих у війні на Донбасі, вимагає від Росії прибрати руки від України.
У п’яту річницю Іловайська під посольством Росії триває акція вшанування загиблих наприкінці серпня 2014 року українських воїнів «Час не лікує».
На знак того, що руки Кремля по шию у крові від вбивства українських воїнів, до чорної огорожі посольства РФ рідні та близькі полеглих воїнів прив’язали 366 червоно-кривавих куль, як символ кожного воїна, який загинув під час виходу з Іловайського котла.
– Серпень 2014-го назавжди залишиться у пам’яті українців, як велика рана у серці українського народу, водночас як приклад героїзму та стійкості звичайних людей. Бо п’ять років тому саме вони – звичайні українці –зупинили Путіна. Вони пішли воювати не через ненависть до ворога, а через любов до України. Ми сьогодні тут, щоб віддати шану загиблим воїнам, підтримати їхні родини та нагадати усьому світові про російську агресію, – каже Наталка Московець, дружина ветерана та Голова Правління ВГО «Об’єднання дружин і матерів».
–Я хочу звернутися до російських матерів: не відпускайте своїх синів до нас на Україну, бо інакше ми дамо гідну відсіч. Не дай вам Боже пережити той величезний материнський біль через втрату рідної дитини, який наразі відчувають сотні українських матерів. Повірте, хоч скільки часу минає, біль не зникає, а навпаки стає глибшим. Колись Ремарк написав слова, які точно описують стан людини, яка пережила горе: «Час – не лікує. Він не заштопує рани, він просто закриває їх зверху марлевою пов’язкою нових вражень, життєвого досвіду. Та іноді, зачепившись за найменший спогад, ця пов’язка злітає, оголює рану, приносячи новий, ще сильніший біль…» – каже мати загиблого військовослужбовця 30-ї бригади, який загинув у Іловайську, Марія Цвітенко.
Учасники акції написали відкритого листа до світової спільноти з проханням покарати винних у Іловайській трагедії, продовжити санкції проти Росії та не поновлювати її у «Великій вісімці» назавжди, адже доказів злодіянь країни-агресора наразі більше ніж достатньо.
Ми знаємо, що не з шахтарями воювали наші сини і продовжують воювати уже п’ять років. Я із тих матерів, хто почувши звістку про можливий полон, чи загибель сина, вирушила на окуповану території на його пошуки . Три місяці я обходила всі поля, де проливалася кров наших синів, об’їздила всі морги та опитувала свідків. Ми маємо фотографії та багато інших доказів присутності на Сході України російських регулярних військ, номера танків та озброєння. Тому, звертаюся до Росії – зрозумілою вам російською мовою, щоб мої слова не переклали «по-своєму» – приберіть свої війська з України, адже рано чи пізно за все вам доведеться відповідати перед законом і Богом. І не називайте нас ніколи братами, ми ними не були і ніколи не будемо, адже занадто велика ріка крові й сліз тече між нами,– каже мати військового, полеглого у бою Світлана Абрамович.
