Таку комплексну підтримку родинам, що наразі не знають куди звернутися, буде надавати Регіональний центр соціального супроводу, створення якого започатковано у Збройних Силах. Про…
Рівно 82 роки тому, 5 серпня 1937-го, розпочався сумнозвісний «великий терор», під час якого комуністична влада руками органів держбезпеки ув’язнювала, катувала, розстрілювала, депортувала та кидала до таборів ГУЛАГу понад 1,7 мільйона людей. Безперечно, від репресій постраждали всі народи, які мали нещастя залишитися в СРСР. Однак чи не найбільше постраждав український люд, який з його глибокою релігійністю, волелюбністю і прагненням самостійного господарювання, не годився для будівництва комунізму…
СМЕРТЬ ЧАТУВАЛА НА КОЖНОМУ КРОЦІ…
Чистка від «ворогів» почалася за наказом НКВС СРСР №00447 про вступ у дію постанови Політбюро ЦК ВКП(б) «Про антирадянські елементи». Її обґрунтував новий нарком НКВС Ніколай Єжов і зредагував сам Сталін.
Москва зажадала від обласних управлінь НКВС по всьому СРСР терміново подати відомості про кількість «ворогів народу», що мешкають у регіоні, а також кадрові пропозиції щодо складу позасудових «трійок» – для винесення вироків. Кожному регіону визначили «ліміт»: скільки людей слід негайно арештувати і розстріляти (І категорія), а скільки – запроторити в табори або в’язниці терміном на 8-10 років (ІІ категорія).
В Українській РСР, до складу якої входила Молдавська автономна республіка, належало загалом репресувати 28 800 людей. Дія «трійок» поширювалася на всі категорії населення. Під репресії потрапили «куркулі», «кримінальники», «контрреволюціонери» різних відтінків, «повстанці», «церковники», «шкідники», «буржуазні націоналісти» й українська еліта, яка, за визначенням Сталіна, «не заслуговувала довіри». Московські кати лютували, немов навіжені. Здавалось, що цим страхіттям не буде ні кінця ні краю. Смерть чатувала на кожному кроці.
ЧОРНИЙ ЛИСТОПАД УКРАЇНСЬКОЇ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ
Особливо пильна увага приділялась українській творчій інтелігенції, яку червоні вожді вважали «гнилою і нікчемною», розуміючи, як вона може впливати на свідомість людей. Їй оголосили криваву війну. Письменники, артисти, громадські діячі, не витримавши жорстоких тортур, часто зізнавалися в злочинах, які не коїли.
На виконання згаданої Постанови «чистка» відбулась і в концтаборах, і тюрмах. Начальник Соловецької тюрми особливого призначення (СТОН – рос.) Іван Апетер одержав наказ скласти список на розстріл 1825 в’язнів.
27 жовтня, 1, 2, 3 і 4 листопада, в урочищі Сандармох на півдні Карелії, знищено 290 українських талановитих митців і провідних науковців. Серед них – творець театру «Березіль» Лесь Курбас, поет-неокласик Микола Зеров, драматург Микола Куліш, колишній міністр освіти УНР Антон Крушельницький та його сини Остап і Богдан, академік Матвій Яворський, професор Володимир Чехівський, професор Сергій Грушевський, географ академік Степан Рудницький, письменники Валер’ян Підмогильний, Павло Филипович, Валер’ян Поліщук та інші.
ДВА МІЛЬЙОНИ ЖЕРТВ, 198 ТИСЯЧ УКРАЇНЦІВ
1937 рік – це гігантський масштаб репресій, що охопили всі регіони й усі без винятку верстви суспільства, від найвищого керівництва країни до далеких від політики селян і робітників. «Чистки» не міг уникнути ніхто. Протягом 15 місяців за політичними звинуваченнями в СРСР заарештовано понад 1,7 мільйона осіб. А разом із жертвами депортацій та засудженими кількість репресованих перевищує 2 мільйони.
Кількість жертв репресій і голоду в Україні за часи радянської влади не піддається підрахунку. За період «великого терору» на території УРСР, за оцінками істориків, засуджено 198 918 осіб, з яких приблизно дві третини – до розстрілу. Решту відправили до в`язниць і таборів.
КОГО БОЯВСЯ СТАЛІН?
Страшна статистика «великого терору» викликає цілком закономірне запитання: що могло змусити Сталіна і його найближче оточення, яке гаряче підтримувало вождя в усіх його починаннях, до цієї кривавої вакханалії? Невже кремлівським посіпакам було замало пролитої в попередні роки крові? Історики досі сперечаються з цього приводу. Але більшість з них схиляються до думки, що «великий терор» обумовлений трьома чинниками.
Перший – намагання покінчити з так званими куркулями, яким пощастило якимось дивом вижити. Саме тому і терміни «куркульської операції» продовжувалися, а ліміти переглядали у бік збільшення. Другий – у 1937-му добігав кінця термін ув’язнення тих, кого посадили в період колективізації та розкуркулення. Ці люди, повернувшись до рідних домівок, були небажаними для Сталіна, який побоювався, що вони можуть стати тією силою, яка організує спротив режиму. Ще не забули повстань українських селян, які вдалося придушити, організувавши штучний голодомор. Третій – намагання вивести нову породу людей, лояльнішу до радянського режиму.
Компартійний режим, який правив понад сім десятиліть, приніс українцям багато горя. Не всі онуки і правнуки тих, кого оголосили «ворогами народу» і розстріляли чи запроторили до концтаборів, знають, де їхні могили. І хто б там що не говорив, але досі в культурній, політичній, соціальній та економічній сферах відчуваються наслідки репресій, які позбавили українську націю мільйонів життів і десятків років розвитку.
