У 57-й окремій мотопіхотній бригаді імені кошового отамана Костя Гордієнка чекають на готових повернутися після СЗЧ і гарантують справедливе людяне відношення. Про це розповів…
Танкові навчання – це не тільки важливо і потужно, а й дуже красиво. Недаремно журналісти, фотографи і відеооператори прагнуть потрапити на полігон під час танкових навчань: тут завжди можна спіймати красивий кадр. А ще, коли відомо, що на навчаннях буде сам Межевікін…
Цього разу танкісти перевершили самих себе – всі до однієї цілі уразили точно, всі вправи виконали на відмінно.
– На мотивації військовослужбовців до навчання разюче позначається участь в АТО/ООС. Шостий рік триває війна, всі ілюзії давно розвіялися як дим. Кожен боєць розуміє: життя і спокій його близьких у мирних містах залежить від його вправності й навченості, – зазначає Герой України Євгеній Межевікін, офіцер танкових військ, безпосередній учасник боїв за Донецький аеропорт. Євгеній охоче ділиться з бійцями всім, що знає. Попри свій високий статус, може сам показати, як виконати те чи інше завдання, як уникнути влучання ворожого снаряду, і багато інших, винайдених у боях хитрощів, – повідомляє Фейсбук Генштабу ЗС України.
Полковник Межевікін підходить до танка, вітається з механіком-водієм. Оглядає потужну броньовану машину, сідає за важелі. Мить – і вона мчить полем, загрібаючи траками пісок. Швидкість зростає; панцирник легко долає глибочезні піщані ями на дорозі, вирівнює дюни. Величезна важка машина, наче жива істота, добре слухається вправних рук досвідченого танкіста, реагує на найменший порух важелів. Межевікін демонструє пересування зигзагами: оволодіння цим вмінням у бою реально рятує життя екіпажу! Пісок вилітає з-під траків; і танк огортають клуби піску й пилу, поки він мчить, немов сталевий привид…
Машина, скерована майстерною рукою командира, вертається на вогневий рубіж, де вже вишикувані інші. Грім, вогонь… Удалині постають сіро-чорні клуби диму й підкинуті шматки землі. Десь там, видимі лиш в оптику, падають уражені цілі і пробиваються наскрізь мішені. Танки працюють голосно, але красиво. Журналісти в захваті клацають фотоапаратами, намагаючись спіймати і зафіксувати всю велич і красу пострілу. Танкісти лиш усміхаються поблажливо, бо бачать це щодня. Єдине, чого вони не забудуть ніколи – це вдячність піхоти, коли точно пущений снаряд розносить вогневу точку ворога чи танк, і на позиціях надовго западає тиша. От заради цієї подяки, порятунку побратимів і захисту мирного життя тих, хто за їхніми спинами, вони і тренуються зараз. Щоб було так, як написано на плакаті біля танкової директриси: «Кожний постріл – точно в ціль!» І щоб нарешті настав мир на нашій багатостраждальній землі…
Фото Романа ТУРОВЦЯ
