Країна-агресорка тривалий час намагалася насаджувати нам свою культуру та мову… Навесні 2022 року у відомого українського музиканта, телеведучого та військовослужбовця Миколая Сєрги народилася…
Солдат Єгор Коновалов — один із десятьох військовослужбовців 72-ї ОМБр, які дістали поранення під час потрапляння ворожого керованого протитанкового снаряда у вантажівку. Про життя на окупованій території, допити в «ЛНР» та службу в армії хлопець розповідає для АрміяInform.
Єгор родом із Луганської області. Мешкав разом із матір’ю та бабусею у місті Довжанськ (нині Свердловськ). Коли почався Майдан йому було 17 років. 2014 року від онкологічного захворювання померла мати хлопця, адже не було можливості отримувати лікування через бойові дії. Саме тоді хлопець закінчував школу.
— Мені видали «ЛНРівський атестат» у 2015 році, роздрукований на звичайному принтері. Деякі мої однолітки їздили в Росію, щоб підтвердити ці «документи» та отримати нові — російського зразка. Я з принципових поглядів відмовився це робити, — розповідає Єгор.
Завершивши школу, юнак поступив у медичний коледж на фельдшера у Свердловську, жив із бабусею. Навчався повністю за українською програмою, проте викладали російською. Планував виїхати з окупованої території після закінчення коледжу, але у 2017 році померла його бабуся…
На своїй сторінці в соціальних мережах хлопець використовував українську символіку, писав пости українською, і ворог дуже швидко на це відреагував.
— Одного дня до мене приїхали додому так звані працівники органів «ЛНР», влаштували обшук, і навіть хотіли завести кримінальну справу через українську символіку у фейсбуці, — розповідає Єгор. — Я не думав, що буде доходити до такого маразму. Мене викликали на допит, вони роздрукували мої пости з соціальної мережі, пред’явили мені картинку з критикою Путіна (яку я навіть нікому не відправляв) і долучили її до кримінальної справи. Тоді я усвідомив, якщо вдасться виїхати, треба відразу це зробити і не засмучуватись, що не отримаю диплом про освіту, — додає він.
Під час допиту хлопець слухав майже таку лекцію, як на російському ТВ. Йому погрожували шокером, але не застосовували його, був сильний морально-психологічний тиск. Вийти з кабінету дозволили під підписку про невиїзд. Через деякий час Єгору вдалося виїхати з окупованої території. І хлопець, залишивши свій будинок, поїхав до друзів у Львів.
Запитую Єгора, як йому вдалося так добре вивчити українську.
— Насправді немає жодних завад, щоб вивчити українську мову, головне — мати бажання. На окупованій території я не розмовляв українською, проте продовжував її вчити. Знаю випадок, коли один багатоборець прийшов з українським прапором на спортивні змагання, його побили, змусивши розповісти в інтерв’ю, що його родичам на підконтрольній Україні території погрожувала СБУ, тому він змушений був влаштувати таку акцію.
За деякий час перебування у Львові Єгор вирішив піти до військкомату. Він пройшов усі необхідні етапи відбору і потрапив у 72-гу бригаду. Після «учєбки» в 2018 році потрапив до району АТО в Донецьку область, де був командиром відділення, а потім перевівся на посаду старшого бойового медика роти в Луганську область. Але, на жаль, на цій посаді прослужив недовго…
У січні, коли піхотинці 72-ї бригади, що провели неподалік Попасної понад пів року, мали залишити свої позиції, сталося нещастя. Це був останній день, бригада мала виходити в пункт постійної дислокації. Аж раптом пролунав вибух. Це був ворожий ПТКР. Снаряд ліг неподалік від однієї машини, уламками поранивши бійців, які готувалися до виходу… Одразу десятеро військовослужбовців зазнали поранень. Серед них найважче було в Єгора Коновалова.
— Я був притомний, через шок біль майже не відчував, було просто дуже холодно. Бойовий медик взводу сержант Андрій Яценко відразу вколов мені два знеболювальних, наклав джгут. Далі була евакуація в Попасну, там мені зробили першу операцію, потім в мобільний шпиталь у місті Часів Яр, далі — реанімація у Харкові й Головний військовий шпиталь у Києві, — згадує Єгор. — Лікарі дуже професійно провели операції, перелили багато крові й змогли врятувати моє життя, але ногу довелося ампутувати.
Коли Єгор був на лікуванні, заради інтересу заходив на сєпарські сайти, щоб подивитися, що вони написали про цю подію. І побачив там брехливу новину, що того січневого дня українські військові були п’яні і наїхали на власну протитанкову міну, а двоє з них загинули. Єгор вкотре переконався, наскільки брехливою є російська пропаганда.
— Я вдячний лікарям, військовим, волонтерам, які приходили до мене в шпиталі. Особливо хочу подякувати Головному військово-медичному управлінню. Ніхто не забуває поранених бійців, — каже Єгор. Та додає, що йому було дуже приємно, коли в палату до нього прийшов тодішній Президент України та Міністр оборони.
За час лікування Єгор переніс 21 операцію і йому вже виготовляють сучасний протез. Незважаючи на всі випробування долі, хлопець вирішив здійснити свою мрію і стати лікарем. Перебуваючи на службі, екстерном закінчив 11-й клас і здобув уже український диплом. А днями стало відомо, що Єгор вступив до львівського медичного університету. З чим ми його щиро вітаємо!
