Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
На Одеський залізничний вокзал у п’ятницю ввечері прибув потяг Москва —Одеса. Увесь перший вагон там — це родичі військовополонених моряків. Вони були на суді, який відбувся 17 липня і де було ухвалено рішення про продовження терміну тримання під вартою всіх захоплених у листопаді 2018 року українських моряків.
Рідні запевняють, що, незважаючи на все, наші військові тримаються як справжні воїни — мужньо і непохитно.
— Вони так багато всміхалися на засіданні. Чи то від того, що цього разу вперше так багато рідних приїхали до них, чи то аби ми менше плакали. Але хіба то можливо? Чого лише варто побачити очі своєї дитини, яка шукає тебе поміж інших у натовпі, а коли знаходить — одразу аж світиться зсередини, — зі сльозами на очах розповідає про зустріч із заарештованим сином Сергієм Чулібою його мати Любов.
Також батьки повідомили, що цього разу їм вдалося поговорити з полоненими трохи довше, ніж зазвичай, а хтось навіть ухитрився поцілувати чи ласощів передати.
Хлопці говорили, що отримують безліч листів зі словами підтримки. І це їх неабияк тішить. Цікаво, що листів з-за кордону їм передають куди більше, ніж від українців.
— Так, їм пишуть і з Канади, і з Америки, і з Австралії. Весь світ співчуває їм, навіть деякі росіяни відправляють листи з побажаннями якнайшвидшого повернення додому. Наприклад, нещодавно наш Сергій отримав листа з Мурманська, в якому адресат вклав конверта, аби він міг написати листа батькам. І це надзвичайно зворушливо. Зрештою батьки всюди однакові…— розповів Роман Чуліба.
Це вже втретє батьки відвідують у в’язниці наших моряків, і хоча вкотре їм доводиться повертатися додому з важким серцем, але надія на відновлення справедливості і повернення їхніх дітей на рідну землю не згасає.
