Про це повідомили в Національній поліції України у відповідь на запит АрміяInform. «З початку воєнного стану поліцією задокументовано 619 фактів…
російські варвари своїм вторгненням позбавили житла десятки тисяч українців, а багатьох, зокрема і дітей, депортували до московії…
«Нас прихистили чужі люди…»
Арсеній Никанорович і Людмила Анатоліївна — ровесники, на обох, як вони жартують, мають 160 років. До російського вторгнення подружжя проживало в Бучі, що на Київщині, мали трикімнатну квартиру, дачу й почувалися щасливими людьми. До того дня, коли вулицями міста прогуркотіли танки і бронетранспортери «визволителів».
— Не переповідатиму, скільки лиха накоїла ця наволоч, це й так відомо всьому світу, — каже пан Арсеній. — Скажу лише, що за 33 дні окупації загинуло понад 1400 земляків, серед яких — 37 дітей. Лише в братських могилах знайдено близько 200 закатованих осіб. Нам, вважайте, пощастило залишитися в живих. Дивом. Коли в будинок влучила російська ракета, ми були в знайомих. У них змушені були жити аж до самого визволення. Ну а десь у травні подалися до далеких родичів на Поділля. Житло поки що не відновлено, і ми досі тут перебуваємо. Коли повернемось і чи повернемось взагалі — невідомо…
Усі міста й села, в яких побувала кацапня, зазнали страшенних руйнувань. Наприклад, у районному центрі Бородянка, що теж на Київщині, за словами представника ДСНС, 90 відсотків центральної частини містечка варвари перетворили в суцільні руїни. російські пропагандисти вже майже два роки патякають, що руйнувань в Україні зазнають лише військові об’єкти. Але ні в Бучі, ні в Бородянці, як і у десятках інших населених пунктах, перетворених виродками в руїни, не було жодного такого об’єкта. Натомість цілями для їхніх «Іскандерів», «Шахедів» ставали (і досі стають) цивільні об’єкти, в тому числі й житлові будинки.
Скільки загалом людей позбулися даху над головою, достеменно невідомо. Джерела називають різну статистику й тому не будемо апелювати до цих цифр. Натомість відомо, що кількість таких громадян вимірюється десятками тисяч. Можливо, їх і більше. На думку фахівців з міжнародного права, в тому числі закордонних, найбільш поширеним порушенням прав людини, викликаним російською агресією, є позбавлення українців житла через його руйнування.
Винос. На думку фахівців з міжнародного права, в тому числі закордонних, найбільш поширеним порушенням прав людини, викликаним російською агресією, є позбавлення українців житла через його руйнування.
«Було ваше — стало наше…»
На окупованих територіях московити самовільно заселяються у помешкання тих, хто загинув під їхніми бомбами чи виїхав на підконтрольні України території. Маріуполь лідирує за кількістю зайнятих окупантами квартир і приватних будинків. Принаймні я особисто знайомий з п’ятьма сім’ями, які залишили це місто і в їхніх помешканнях сьогодні хазяйнують «старші брати» разом зі своїми родинами! Загалом, за інформацією Центру національного спротиву, кремль планує переселити лише до Маріуполя 300 тисяч росіян.
Не гидують московити захоплювати квартири й тих, кого насильно депортували до росії. А таких досить багато. Скількох саме українців переселили до сибіру чи інших не менш «привабливих» місць, теж достеменно невідомо. кремлівські пропагандисти, звісно, перебільшують, патякаючи, що «сотні тисяч українців виявили бажання жити в братній росії». Утім, депортували вони наших співвітчизників чимало. Московити не приховують своїх планів щодо заселення України росіянами. Демографічні зміни вони хочуть втілити до 2035 року. Кого завозять? Насамперед жителів депресивних регіонів, яких у росії більшість. А також осіб азійської, кавказької, як вони полюбляють казати, національностей. Відповідний досвід у кремлівських негідників є. Нагадаю, що у вересні 1933 року, коли Голодомор викосив мільйони українців, один із найближчих посіпак сталіна лазар каганович у своєму листі до нього писав: «Ви запитували, яке оперативне завдання ми дали Переселенчому комітету на 1933 рік. Ми йому в кінці серпня дали завдання переселити на Україну (в степ) 15–20 тисяч сімейств. Ми вважаємо, що за ці 3 місяці 1933 року, які залишились, він більше не подужає». А 25 жовтня того ж року вийшла секретна постанова раднаркому «Про переселення на Україну 21 тисячі сімей колгоспників». План не тільки виконали, а й перевиконали: на Донеччину, Луганщину, Дніпропетровщину й Харківщину було відправлено понад 300 ешелонів з жителями віддалених областей росії.
А через 14 років, у жовтні 1947-го, москва провела «спецоперацію» «Захід», депортувавши близько 80 тисяч жителів Волинської, Дрогобицької, Станіславської, Львівської, Рівненської, Тернопільської і Чернівецької областей до сибіру, крайньої півночі та інших не менш «екзотичних» регіонів. А перед цим, у 1944-му, виселили десятки тисяч кримських татар. Словом, кремлівським виродкам є у кого переймати досвід подібних «операцій». Вони, мабуть, порилися добре в архівах нквс-мдб-кдб і, витягши звідтіля відповідні документи, діють, як і їхні попередники.
Правда, задля створення видимості законності депортації українців, держдума росії ухвалила закон, що дозволяє примусове «переміщення» людей з територій, де діє воєнний стан. Документ передбачає, що за указами президента росії з території, де введено воєнний стан «застосовується примусове та контрольоване переміщення населення на території, де воєнний стан не запроваджено». А він був запроваджений у жовтні минулого року на окупованих рф територіях Херсонської, Запорізької, Донецької та Луганської областей.
У Міжнародний день прав людини ми згадали тільки позбавлення кацапами десятків тисяч українців власного даху над головою і примусове позбавлення їх права жити на своїй рідній землі. Насправді ж злодіянь, які міжнародне право трактує як злісні порушення прав людини, значно більше.
