Про особливості 14-денного періоду адаптації бійців у бойових частинах після проходження БЗВП та фахової підготовки АрміяInform розповів начальник групи інструкторів 127-ї окремої важкої механізованої бригади сержант…
«Дехто сказав, що місце, де ми перебуваємо, навіть не позначено на мапі. Насправді це не так. Усі населені пункти на наших географічних картах відображені. І наше село — теж». У розумінні когось, можливо, ця ділянка місцевості є непривабливою й другорядною. Для нас — це важливий рубіж оборони, який ми утримуємо вже тривалий час. Ситуація тут досить оманлива й напружена. Й тишу часто переривають ворожі мінометні й ракетні залпи. Тож, як кажуть, нудьгувати не доводиться. Ми завжди в роботі та напоготові«, — каже командир підрозділу з позивним «Альфа».
«Альфа» — це тому, що перший — 1-й батальйон, 1-ша рота та й у своєму підрозділі він перший — командир, який став на захист України вже другого дня після початку широкомасштабного рашистського вторгнення.
У житті Микола не професійний військовий. Але від служби ніколи не ховався. Займався приватним підприємництвом, розвивав свою справу. А коли у 2018 році Батьківщина сказала «треба!», Микола не спасував, чесно виконавши свій обов’язок під час військової служби за призовом офіцерського складу. У 2019-му він звільнився та повернувся до своєї професійної діяльності в цивільному житті.
Ще ввечері 23 лютого офіцер запасу розмірковував, як спланувати свій робочий день на завтра. А наступного дня нібито все з рук стало валитися. Оторопів, звісно, не хотілося в це вірити… Але, маючи світлий розум, депресувати та впадати у відчай не став. Він набрав номер місцевого територіального центру комплектування… По другий бік телефонної слухавки його бажання та мотивацію було почуто. І вже наступного дня, 25 лютого, офіцер став до строю роти охорони однієї із військових установ.
— Взагалі я волів потрапити до складу однієї із частин, розташованій на Київщині, де, власне, й тривала моя офіцерська служба за призовом. Не судилося. Самі розумієте… — перші дні війни — метушня… Залізничне сполучення із столицею тоді було скасовано. Як кажуть, задовольнився тим, що запропонували. А коли в травні з’явилася можливість стати до строю новоствореного батальйону, я залюбки на цю пропозицію погодився, — розповів Микола.
Поняття «тиша» тут дуже відносне
Відтоді й майже впродовж всього цього часу він несе службу лише на гарячих й найвідповідальніших напрямках. Підрозділ, яким командує «Альфа», на 90 відсотків складається із мобілізованих, але в бойовому сенсі вже добре загартованих і обстріляних військовослужбовців.
— На цій ділянці тиша є поняттям досить відносним. Приміром зараз — світла пора доби, і ворог трохи затих. Зазвичай в такий час він переважно займається аеророзвідкою місцевості за допомогою своїх безпілотних літальних апаратів. А з настанням сутінків рашисти активізуються й гатять по наших позиціях чим завгодно, використовуючи від 82-мм мінометів до ракет. Так би мовити, хваляться й лякають наявним у них арсеналом озброєння, — каже офіцер.
Обстановка тут змінюється дуже часто й кардинально різко. Сьогодні тут тихо, а вчора, позавчора було досить спекотно.
— Ось бачити ці верхівки дерев… Вони посічені, побиті осколками снарядів… Це результат нещодавнього ворожого обстрілу. Противник насипає куди завгодно. Дістається не лише людям, а й рослинам. Тут завжди треба бути пильними й напоготові до надання гідної відсічі агресорові. Тиша в цьому місці оманлива. Їхні безпілотні «орлани» працюють на досить великій висоті, помітити їх важко. Виявлять якийсь наш об’єкт, видадуть цілевказівку, й невдовзі вже може гатити ворожа арта. Тож розслаблятися нема коли, — продовжив «Альфа».
Підрозділ, яким він командує, переважно виконує спостережні функції. Воїни несуть службу на постах. Їхнє завдання — тримати оборону й відбивати атаки противника.
За словами «Альфи», деякі з позицій, які вони нині утримують, раніше були під контролем рашистів. Ворога звідти відкинули, але він тішить себе думкою їх повернути. Але, звісно, даремно. Приміром, і нещодавно наші хлопці гідно відбили черговий ворожий напад. І, що найголовніше, зробили це без втрат. А загалом під натиском української зброї рашисти тікали зі своїх колишніх позицій поспіхом, залишаючи й свої особисті речі, й «двохсотих».
— До речі, крім своїх періодичних вилазок в наш бік, противник постійно укріплює свої позиції, рашисти постійно обкопуються. Це неодноразово фіксувала наша аеророзвідка. Для чого вони це роблять та до чого готуються, мені достеменно невідомо. Але ми готові до розвитку будь-яких подій. Хлопці вже навчені й завжди здатні за себе й за свою землю постояти, — ділиться власними думками офіцер.
Це на початку року переважно вони були цивільними людьми різних професій, а за понад дев’ять місяців виснажливої війни стали досвідченими, які поборонили в собі страх, воїнами. Підлеглі офіцера «Альфи» вже добре розрізняють виходи ворожої артилерії: те, яким калібром і яким озброєнням гатять рашисти. І якщо добре розрізняють, то краще й підготовлені — здатні прорахувати, куди впаде випущений ворогом снаряд. А якщо здатні прорахувати, то можуть швидко сховатися. І в напрямку обладнання надійних фортифікаційних споруд ними здійснено великий обсяг робіт.
— Загалом на цій місцевості земля важка, глиниста. Окопи й бліндажі рити тут дуже важко. Але хлопці на труднощі не нарікають та добре усвідомлюють, що вони це роблять для себе, для своєї безпеки. І що глибше вони окопаються, тим більше в них шансів залишитися живими й неушкодженими, — зі знанням справи відзначив Микола.
Так, комфортних умов на фронті не створиш, їх на війні не буває. Але все одне подбати про себе, про свій побут варто — щоб було більш-менш безпечно, не затопило, не продувало вітром. Тому й робили собі поглиблені, рівні бліндажі й землянки підлеглі офіцера «Альфи».
За що відповідає командир?..
А він несе відповідальність за все: за оборону визначеної ділянки та за них — за людей, за їхнє життя, здоров’я й безпеку.
Це він — командир — нервував та не знаходив собі місця, коли через зливи, що безперервно тривали впродовж півтори доби, на позиції хлопців неможливо було доставити ані воду, ані продукти харчування. А потім сів, поміркував, яким транспортом це можна зробити, й, здавалося б, не проїзна степова дорога стала доступною.
Так, багато проблем у командира. За посадою йому доводиться виконувати досить великий спектр завдань. А найголовніше — дбати про підлеглих. Як вже було відзначено вище, кістяк підрозділу становлять військові, що стали до строю поточного року за мобілізацією. І переважно — це не 18-річні юнаки, а з багатим життєвим досвідом сформовані особистості зі своїм характером та своїми переконаннями. І головне завдання командира — створити з них єдиний злагоджений організм, який би працював на благо підрозділу, на благо нашої спільної перемоги над російськими загарбниками.
Які слова знаходить для них офіцер «Альфа», аби підтримати воїнів в цей воєнний та найскладніший в їхньому житті час?
— Страх хлопці більш-менш вже перебороли. Вони вже обстріляні бійці. А загалом я дуже багато уваги приділяю особистому спілкуванню. Коли ворожі обстріли вщухають, підхожу до них й у невимушеній обстановці розпочинаю розмову про службу, рідних, які їх чекають вдома, про їхнє ставлення до бойових товаришів. Я завжди відвертий з ними, а вони — зі мною. Люди, дійсно, різні. Хтось поводить себе трішки пасивно, й таких треба підтримувати. А дехто навпаки виявляє суперактивність, і таких вже треба втримувати. Та й вони самі вже добре вивчили одне одного та знають, як і хто поводиться у тій чи іншій ситуації. А загалом колектив у нас сформувався добрий. Настрій у всіх — бойовий. Попри будь-які труднощі, хлопці ніколи не опускають рук та підтримують одне одного. А мета у всіх одна — швидше перемогти ворога та опинитися в колі сім’ї за єдиним святковим столом. Приміром, за новорічним столом! — каже офіцер.
Лінія фронту не завмерла на місці, а постійно рухається. Разом із нею, визволяючи українську землю від ненависних російських загарбників, рухається вперед і підрозділ, яким командує «Альфа».
Майже одразу після нашої розмови з офіцером ми дізналися, що його терміново було передислоковано на інший запеклий напрям, де на «Альфу» та його бойових товаришів чекають нові складні завдання та випробування, які вони витримають гідно. Але кінцева мета офіцера залишається незмінною — остаточне звільнення України від агресора, повернення додому та до улюбленої праці. А вже потім можна сміливо будувати плани на майбутнє — зустріти свою другу половинку, одружитися та народжувати дітей, які б жили в мирній, вільній та квітучій Україні!
Фото Дмитра Завтонова
