Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Піхотинці «Моряк» і «Шніцель» удвох тримали позицію на передньому краї, пережили артобстріли й бої впритул, а потім кілька діб виходили назад із пораненим.
Їхню історію розповіли у 63-й окремій механізованій бригаді у складі 3-го армійського корпусу.
Один боєць — із Дніпра, другий — із Закарпаття. На позиції вони працювали як одна двійка: поки один рухався чи працював, другий прикривав і стежив за небом.
«Ми одна бойова одиниця, одна двійка, ми одне ціле».
Бійці кажуть: на передньому краї мало просто добре стріляти. Не менш важлива позиційна дисципліна.
Потрібно постійно маскуватися й не демаскувати себе біля укриття, а кожну вільну хвилину витрачати на його облаштування: копати запасні виходи й лази, робити бійниці, продумувати, де лежатиме боєкомплект і куди відходити, якщо позицію накриють.
Одного разу «Моряк» і «Шніцель» допомагали сусідньому підрозділу евакуювати поранених.
«Шніцель» вибіг до посадки й разом із побратимами витягнув двох військових. Уже в укритті «Моряк» надав їм першу допомогу — зупинив кровотечу, дав знеболювальне та стабілізував одного з поранених.
Коли за ними приїхала українська евакуаційна машина, росіяни засікли позицію.
По рації двійці наказали негайно відходити.
Допомогли ніч і дощ. Але щойно «Моряк» і «Шніцель» залишили будівлю, російська артилерія почала по ній пристрілюватися.
«Якби ми там затримались, ми б там і залишились. Снаряди лягали дуже щільно, попід вікна. Добре, що вони тільки починали пристрілюватися».
На іншій позиції росіяни підійшли вже буквально до самого будинку.
Двоє військових противника опинилися просто біля входу, але «Моряк» і «Шніцель» не видавали себе до останнього. Коли над позицією з’явився український дрон, росіяни почули його й кинулися в підвал, залишивши зброю біля входу.
За ними туди залетів і український дрон.
«Там вони і поховані, там вони і залишилися», — каже «Моряк».
Ще один російський військовий спробував зайти до українців уже сам.
Він почав вибивати двері, а потім поліз через вікно. Боєць дочекався, поки противник майже опиниться всередині.
«Я роблю крок вправо, піднімаю зброю і роблю три йому в голову».
Після бою тіло затягнули всередину, а сліди біля вікна прибрали, щоб не видати позицію наступній російській групі.
«Затягнув його всередину, узяв якусь ганчірку, протер усе, щоб і сліду не було».
Виходити назад теж довелося не самим.
«Моряк» і «Шніцель» несли із собою пораненого. Разом із ним дорога тривала п’ять днів.
Після цього ще приблизно дві доби вони виходили самі.
Рухалися лише визначеними маршрутами й ночували на підготовлених позиціях. Затримуватися просто неба було небезпечно — вночі могли помітити російські дрони з тепловізорами.
Коли нарешті вийшли, бажання були найпростіші: виспатися, поїсти й помитися. На позиції, кажуть бійці, зовсім по-іншому починаєш дивитися навіть на воду.
«Вода — це все. Це гарячі напої, це кава, це їжа, це помитись, це попити».
Тепер командування планує відправити «Моряка» та «Шніцеля» на реабілітацію. Після відновлення обоє збираються повернутися до бойової роботи.
