Після того, як Сили оборони взяли під вогневий контроль ворожу логістику, перерізаючи ударними безпілотниками так званий «сухопутний коридор» та інші…
Він пережив Бахмут, Соледар і Херсон. Його засипало уламками під час входу в звільнений Херсон.
Він витягував поранених побратимів, а потім сам наступив на міну та втратив ногу. Після ампутації — повернувся до війська.
Позивний Петра — «Танк».
Він сміється, що тепер «з підбитою гусеницею», але з титановою — і ще кращою.
Його історія — не про пафос. Вона про людей, які після всього пережитого все одно залишаються у строю.
«У ТЦК сказали: місць немає»
У 2022 році, коли почалося широкомасштабне вторгнення, Петро пішов до військкомату добровольцем. Там відповіли коротко: місць немає, запишемо в резерв.
— Потім я подумав — і сам призвався в ДШВ у Житомирі, — згадує військовий.
Навчання у 199-му центрі, а далі — 46-та окрема аеромобільна Подільська десантно-штурмова бригада. Бойові виходи: Херсонщина, Бахмут, Соледар, Кліщіївка, Новотроїцьке.
До війни «Танк» не служив строкову службу. Працював механіком і слюсарем на підприємствах, був інженером-механіком на Полтавському алмазному заводі.
У мирний час — «обмежено придатний».
У воєнний — пішов штурмувати.
«Ти їдеш на бойову — і не знаєш, що буде за хвилину»
Свій перший бойовий вихід пам’ятає до деталей.
Броньована машина. Херсонський напрямок. Висадка десь між Давидовим Бродом і Великою Олександрівкою.
— Це навіть не страх був. Швидше — невідомість. Ти знаєш, що їдеш на бойову операцію, але не знаєш, що буде далі.
Найсильніше в пам’яті Петру закарбувався момент входу в Херсон.
До багатоповерхівки залишалося буквально кілька кроків. Потім — приліт.
— Просто виключили світло. Я дістав важку контузію, мене засипало. Хлопці витягли вже мене непритомного. Ще трохи — і задихнувся б.
Прокинувся вже після вибуху:
— Відкриваєш очі, все болить, голова розривається, і ти не можеш зрозуміти, де ти взагалі.
Після госпіталю «Танк» повернувся у свій підрозділ уже бойовим медиком.
Каже: тактичну медицину знав найкраще, постійно вчився, готувався проходити окремі курси.
Але війна внесла свої корективи. Нове важке поранення. І списання з ДШВ…
«Або сапер, або повар»
Після рішення ВЛК Петро почав шукати нову посаду. Вибір був невеликий…
— Мені сказали: або сапер, або повар. Ну, повар — ні. А сапер… Сапери, як і десантники, завжди йдуть першими.
Він перевівся у саперний підрозділ, пройшов навчання та знову повернувся на фронт. Там і стався вибух.
«Танк» наступив на міну ПФМ — ту саму «пелюстку», яку сапери називають однією з найпідступніших.
— Вона не обов’язково вбиває. Вона калічить. І найгірше — її дуже важко помітити.
Після вибуху — ампутація ноги. Потім протез. І знову повернення на службу.
— Якщо я можу тримати зброю — значить, я можу воювати.
«Я в армії або до перемоги, або вперед ногами»
Петро говорить це абсолютно спокійно. Без театральності, а як чисто свідомий вибір.
Каже, що найбільше його тримає усвідомлення: багато побратимів з першого призову вже загинули.
— Нас дуже мало залишилося… — і додає: — Якщо я можу щось робити — збивати ті самі “Шахеди”, працювати, допомагати — я буду це робити.
Також він наголошує, що зараз необхідно більше практики: не на папірці, не картинки, а реальний досвід тих, хто це пройшов.
«Чим більш звихнутий сапер — тим крутіша фантазія»
Про саперну справу «Танк» говорить майже як про окрему філософію.
Каже: це постійна війна інтелектів. А противник вчиться дуже швидко.
Також військовий розповідає про розтяжки на рівні плечей, замасковані гранати у дверях, «вибухові сендвічі» та пастки для самих саперів.
— На хорошого сапера завжди знайдеться ще кращий, адже росіяни мають дуже сильних фахівців — зуби можна обломати.
Водночас наголошує: українські військові мають рамки міжнародного права, яких дотримуються.
— У ворога рамок немає.
«Люди думають: якщо “Шахед” лежить — значить безпечний»
Окрема тема, яка його щиро злить — цивільні, які тягнуть уламки дронів додому або продають їх на OLX.
— Люди думають: о, бензин є, моторчик цілий. Але вони не розуміють, що всередині можуть бути пастки навіть для саперів.
Петро пояснює: росіяни встановлюють додаткові вибухові механізми навіть для тих спеціалістів, які будуть розміновувати БПЛА.
Тому сапери працюють годинами. Повільно, обережно, часто дистанційно.
— Якщо бачите щось підозріле — не чіпайте. Просто не лізьте туди.
Чикаго, протез і пам’ять про загиблих
Нещодавно «Танк» повернувся зі США, де взяв участь у спортивному заході в Чикаго.
Для нього це була не просто дистанція.
— Треба пройти за тих, кого вже немає.
На реабілітації йому виготовили спортивний протез. Каже, хотів перевірити себе — чи витримає. Витримав. Але визнає чесно: біг дається важко.
Для професійного бігового протеза потрібна ще одна операція. І він навряд чи на неї погодиться.
— Мені важливіше, щоб протез працював у звичайному житті і на службі.
Тому тепер більше думає про паверліфтинг чи армреслінг.
«Танк» з титановою гусеницею
Позивний «Танк» він отримав ще в навчальному центрі.
— Я дядя немаленький був, то так і причепилося.
Каже, побратими жартують: тепер танк трохи підбитий.
Він відповідає:
— Нічого. Мені титанову гусеницю поставили.
Потім уже серйозніше додає:
— Треба постійно вчитися. Удосконалюватися. Бо війна теж постійно вчиться.
У нього — дві нагороди за поранення, відзнака Головнокомандувача та «Хрест доблесті».
Але складається враження, що найголовніше для нього — не медалі, а можливість далі бути поруч зі своїми. І далі тримати стрій.
Фото з особистого архіву «Танка» та Повітряного командування «Схід»
