Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
Він навчився впізнавати звук двигуна так само, як люди впізнають голос близьких.
Перед кожним бойовим вильотом торкається рукою літака, ніби вітається з живою істотою. А в кабіні завжди возить фото дружини — свій маленький талісман.
Льотчик-винищувач МіГ-29 із позивним Denfix говорить спокійно. Але за цією спокійною інтонацією — десятки бойових вильотів, ухилення від російських ракет, знищені «шахеди» та постійне усвідомлення: одна помилка в небі може коштувати життя.
-
- Фото Владислава Дем’яненка
-
- Фото Владислава Дем’яненка
«Я припиняв будь-яку справу, поки літак не зникав із поля зору»
— Коли Ви вперше зрозуміли, що хочете літати?
— Напевно, ще в дитинстві. Я народився у Сумах, там не було військової авіації, але я постійно бачив цивільні літаки в небі. І кожного разу, коли вони пролітали, я просто зупинявся й дивився. Будь-яку справу припиняв, поки літак не зникав із поля зору.
Тоді я почав уявляти: а що там у кабіні? Що бачить пілот? Що він відчуває? І з того моменту мені захотілося не просто бути пасажиром — захотілося самому літати.
— Рідні підтримали ваш вибір?
— Мама переживала. Для неї це означало відпустити мене з дому. А от тато дуже радів. Він сам колись мріяв стати пілотом, але не склалося. Виходить, я здійснив і свою мрію, і його.
-
- Фото Владислава Дем’яненка
«Мій літак — це жива машина з характером»
Сьогодні Denfix літає на МіГ-29. Каже: винищувач неможливо сприймати просто як техніку.
— Це жива машина з характером. Дуже потужна, швидка, різка. Але водночас вона вимагає абсолютної концентрації. Небо дає емоції, які неможливо порівняти ні з чим.
Перед бойовими вильотами він завжди робить одне й те саме.
— Я людина віруюча, тому перед польотом молюся. А ще завжди беру із собою фото дружини. Це мій талісман. І коли приходжу до літака, то завжди торкаюся його рукою — ніби вітаюся.
«Кожен другий виліт — це втеча від ракети»
За роки великої війни пілот знищив близько двадцяти повітряних цілей — крилатих ракет і дронів. Працював на Сумському, Запорізькому та Херсонському напрямках.
Каже: найнебезпечнішими стали польоти поблизу лінії бойового зіткнення.
— Майже кожен другий бойовий виліт — це ситуація, коли по тобі працює російська ППО. І тоді починається буквально втеча від ракети.
У такі моменти часу на емоції немає.
— Ти отримуєш інформацію про пуск ракети й одразу маєш реагувати. Максимальна концентрація. Адреналін. Ти просто повинен вивести літак із зони ураження.
— Були моменти, коли ракета проходила критично близько?
— Було приблизно кілометрів двадцять. Для землі це далеко. Для неба — критично близько.
«Збити “шахед” — не так просто, як багатьом здається»
Льотчик зізнається: його дивує, коли люди применшують складність роботи винищувальної авіації проти дронів.
— Усі думають: це ж просто “шахед”. Але проблема в тому, що винищувач — дуже швидкий літак. А дрон маленький і малошвидкісний. Його складно захопити, складно правильно підійти до цілі. І коли ти зближуєшся — у тебе буквально секунди на рішення. Бо є ризик навіть врізатися в нього.
Після успішного ураження емоції інколи прориваються просто в кабіні.
— Коли бачиш підрив ракети в повітрі — це неможливо передати словами. Ти розумієш: цей виліт був не даремний, і ця ракета не долетить у чиєсь місто.
«Після польоту відчуваєш себе так, ніби цілий день тягав щось важке»
Найскладніше, каже Denfix, — не фізичне навантаження, а постійна концентрація.
— У польоті неможливо розслабитися. Ти весь час контролюєш усе навколо. І коли повертаєшся на землю, організм лише тоді дозволяє собі відпустити напругу. Після бойових вильотів ти просто знесилений.
Окрема тема — втрати.
— У мене загинули побратими. Я був на їхніх похоронах. Це дуже важко. І тоді з’являється страшенна злість на ворога.
«Люди бачать романтику. Але за нею — величезна відповідальність»
Попри ризики, він не приховує: любить свою професію.
— Люди часто бачать тільки красиву картинку польотів і романтизують це. Але за нею стоїть величезна робота, дисципліна, психологічне навантаження. Хоча так — я кайфую від того, що роблю.
І навіть після сотень годин у небі його досі вражає Україна згори.
— Я кожного разу дивлюся на нашу землю й думаю, наскільки вона красива. Літом, восени, взимку — кожен політ особливий. І якщо колись буде мій останній політ, я хотів би просто насолодитися небом України й запам’ятати його таким — мирним і вільним.
«Якщо це ваша мрія — не бійтеся важкого шляху»
Сьогодні Denfix часто отримує повідомлення від дітей і підлітків, які теж хочуть стати пілотами.
І його відповідь для них проста:
— Якщо це справді ваша мрія — не бійтеся важкого шляху. Наполегливість, дисципліна і любов до неба можуть привести набагато далі, ніж здається на початку.
А для всіх українців у нього є ще одне прохання:
— Цінуйте кожен день у своїй країні. І допомагайте — хто чим може. Не обов’язково бути військовим. Волонтерство, підтримка, будь-яка справа — усе це наближає той день, коли над Україною буде мирне небо.
Фото Командування Повітряних Сил Збройних Сил України, Владислава Дем’яненка та з особистого архіву льотчика-винищувача МіГ-29 з позивним Denfix
