Про обмін полоненими і співпрацю з ООН, про Міжнародний Комітет Червоного Хреста і права військовозобов’язаних та чимало іншого кореспондентка АрміяInform запитала в Уповноваженого Верховної Ради…
До Дня працівників освіти АрміяInform підготувала серію публікацій про вчителів, які стали до лав ЗС України.
Перша історія про військовослужбовця Антона — колишнього вихователя та вчителя фізкультури Новомиколаївського навчально-реабілітаційного центру.
Як це — жити без однієї нирки після поранення на Бахмутському напрямку? Та чому у вересні 2022-го рідний батько Антона не впізнав голос сина? Про це військовий розповів АрміяInform:
Працював у навчальному закладі для дітей з важкими вадами мовлення
— До служби у ЗСУ я працював у навчальному закладі для дітей з важкими вадами мовлення. Робота там дуже непроста була і клопітка. Групи дітей були невеличкими, 12–16 учнів, бо в такій школі треба більше уваги приділяти кожному.
Був там вчителем фізкультури, але більшість часу працював як вихователь… За кожним класом закріплювалися два вихователі, які, по суті, виконували функцію батьків.
Наприклад, починається моя зміна. Я діток веду до їдальні. Після цього вони перевдягаються, і починається самопідготовка.
І до вечора з дітьми працюєш. Потім вкладаєш їх спати. Одне слово, як квочка з курчатами.
А зранку приходиш, будиш дітей, вдягаєш на уроки, і всі мають бути чистенькі, умиті. Ведеш на сніданок, після цього заводиш до класу і садиш їх за парту, перевіряєш наявність робочих зошитів, підручників.
Морально це важко… На той час я був молодий, ще сил вистачало. Але якщо зараз, то мені, мабуть, вже б не стало сил на таку роботу. Бо, дійсно, важка праця.
Але потім приємно, коли тебе на вулиці бачать твої колишні, вже дорослі учні, підходять привітатись, і ти розумієш, що недарма працював.
«У госпіталі лікарі ввели мене в кому на три доби»
З 2017 року я почав службу у 93 окремій механізованій бригаді «Холодний Яр». Її вважаю своєю військовою альма-матер. Саме там я набув бойового досвіду.
Широкомасштабне вторгнення зустрів у цій бригаді. І 22 вересня 2022 року я на Бахмутському напрямку зазнав важкого поранення.
Приліт був. РСЗВ «Смерч». Касетний боєприпас. Дуже близько від мене розірвався. Одразу такого болю не відчувалося. А потім… Внаслідок поранення правої нирки немає. Збирали мене, як кажуть, по частинах. У мене всередині стоять протези, імпланти. Загалом у мене 10 операцій було за півтора місяця.
…У госпіталі в Дніпрі мене лікарі ввели у кому на три доби. Як прокинувся після цього, то нічого не розумів. Заспокоївся лише, коли побачив у палаті рідну сестру.
Ще цікавий момент до госпіталя був, коли ще на стабпункті перебував… Розплющив очі. Попросив у лікаря його телефон, набрав батька, тому що з усіх номерів на той момент пам’ятав лише його. А коли ти після наркозу, то в тебе голос змінюється на певний період. Кажу: «Це я, твій син Антон». А батько: «Це не мій син». Бо номер же не мій. І я в цей момент кажу його улюблену фразу — «вазарі авасет іппон». Це термін в дзюдо, що в перекладі — чиста перемога. Тільки тоді батько признав мене. Питає, що трапилось. Відповідаю, що зачепило трохи, а так усе нормально.
Взагалі, дуже мені пощастило, що я живий лишився. Але для чогось же я залишився тут, на цьому світі.
…У липні 2023 року я вже був у строю. У бригаду з таким діагнозом, звісно, вже не міг повернутись. Тому спочатку невеличкий період служив в одному з РТЦК. Нині перебуваю в іншій структурі Командування Сухопутних військ.
Змінювати шкільний предмет «Захист України» потрібно було ще у 2014 році
Деякі з учнів, які вчились у навчально-реабілітаційному центрі, де я вчителював, теж стали до лав Збройних Сил України. І навіть двоє — вже загинули.
…До слова, те, що нині змінюється концепція шкільного предмета «Захист України», я підтримую. Вважаю це дуже доречним. І це потрібно було робити ще з 2014 року.
Дітей треба вчити, щоб вони були готові. Тим більше ми не знаємо, що буде завтра. Треба, щоб діти могли себе захистити, свою сім’ю, своїх рідних.
