Про все це та інше кореспондентка АрміяInform запитала в начальника Управління гуманітарного забезпечення Міністерства оборони України Діани Копаниці. За останні три…
З нагоди Дня медичних працівників України кореспондент АрміяInform зустрівся з начальником клініки ушкоджень Національного військово-медичного клінічного центру — головним травматологом ЗСУ, доктором медичних наук, Заслуженим лікарем України полковником медичної служби Юрієм Ярмолюком. На сьогодні клініка ушкоджень провідної військової лікувальної установи — це без перебільшення осередок янголів, які повертають українських захисників до життя та рятують їм здоров`я.
«65-70% поранень на війні припадає на кінцівки»
— 65-70% поранень на війні припадає на кінцівки, — зазначив на початку розмови Юрій Олександрович. — Серед наших пацієнтів — 20-25% з вогнепальними переломами. Якщо ми порівняємо гібридний період війни 2014–2022 років з широкомасштабним вторгненням російських агресорів з 24 лютого, то відзначу надзвичайну важкість поранень від сучасної зброї. Багато випадків комбінованих травм, коли до пошкоджених кісток кінцівок додаються ще й опіки. Зросла кількість складних поліструктурних поранень, коли уражаються м’які тканини, нерви, судини і кістки — до 81%. Це потребує освоєння нових технологій і принципів лікування таких травм.
Зросла кількість складних поліструктурних поранень, коли уражаються м’які тканини, нерви, судини і кістки — до 81%
Дуже змінилася мікрофлора — мультирезистентна, на яку не впливають антибіотики. Для неї потрібні більш радикальні методики лікування, включаючи розробку відповідних бактеріофагів — біологічних субстанцій, які можуть впливати на неї. Ми їх не застосовуємо, тому що в Україні їх практично немає. Натомість ми докорінно змінили методику в лікуванні вогнепальних поранень кінцівок. І застосовуємо апаратні технології фіксації уражених кісток, які дозволяють мінімізувати подальші ускладнення у процесі лікування.
— У чому вони полягають?
— По-перше, мінімум металевих конструкцій у рані. Є фіксатори так звані транспортні, які ставлять пораненому в мобільних госпіталях на етапі евакуації. І є апарати лікувального типу, при використанні яких зовсім інша філософія: своя заточка, методика введення стержнів, фіксація. Вони дають змогу маніпулювати кістковими уламками, як ми того хочемо. Звісно, потрібно мати гарні навички, мислення і добре орієнтуватися у просторі.
«Ми вже навчені, слово „вчимося“ не використовуємо, а впевнено рухаємося вперед»
— І ваші лікарі цього вчаться?
— Ми вже навчені, слово «вчимося» не використовуємо, а впевнено рухаємося вперед. І успішно застосовуємо цю методику. Тому до нас направляють найважчих пацієнтів з великими кістковими дефектами. Без перебільшення, важких пацієнтів ми витягуємо майже з безвихідних ситуацій. Звісно, є альтернатива лікуванню — ампутація. Коли пацієнт нам ставить завдання «я хочу зберегти кінцівку», ми йдемо йому назустріч. Але ми кажемо правдиву інформацію, що його очікує. На першому місці у нас збереження життя. Все залежить від вибору пораненого: необхідності збереження кінцівки. І подальшого роду його занять.
— Чи є випадки, коли пацієнт після тривалого лікування відмовляється від ампутації, а згодом повертається до вас, переконавшись у малофункціональності пораненої кінцівки?
— Невеликий відсоток, але є. А далі протезування. Ми не можемо нав’язувати пацієнту вибір протезу, лише рекомендувати. Зараз у світі активно розвивається екзопротезування, з’явилося декілька шкіл в різних країнах. Є косметичний формат, спрямований на відтворення зовнішнього вигляду втраченої кінцівки. Є активнокосметичний, який відновлює функціональність, форму і вид ніг або рук. А є робочий. Він передбачає повернення здатності виконувати конкретні дії в побуті або на службі. За методом екзопротезування функціональність втраченої кінцівки сягає 65%.
— Скажіть, будь ласка, скільки може бути оперативних втручань задля збереження кінцівки?
— Від 10 до 20. Ми до цього звикли і працюємо в такому напруженому режимі. Мікробна флора потребує етапних та радикальних хірургічних обробок та застосування спеціальних хірургічних технологій, які очищують рану. Етапне лікування рани та знешкодження інфекцій. Це досить тривалий процес.
«Кожен підхід до операційного столу — це відповідальність»
— У вас у клініці останнім часом з’явилися певні новітні технології в лікувальному процесі?
— Ні, у нас немає нічого «космічного». Ми застосували певний алгоритм дій, тому що поранених дуже багато, і використовуємо досвід, якого набули за роки війни. Найголовніше навіть не в оперативних втручаннях, а в якісній хірургічній обробці. Це 50-60% успіху в лікувальному процесі на всіх етапах, починаючи з евакуації. Є відповідні протоколи, за якими потрібно рухатися. Усе решта — набутий досвід, відповідальність і наполегливість. Звісно, є відхилення від протоколів, які пов’язані з різними причинами.
Запроваджений єдиний медичний простір цивільної та військової медицини максимально збільшив шанси врятувати життя пораненим. Відверто, не дуже він на початку сприймався цивільними медиками, але згодом вони зрозуміли, що надавати допомогу нашим захисникам, це колективна справа української медичної спільноти. Відбулись і нині тривають різноманітні тренінги, конференції, заходи з обміну досвідом. До нас прибувають цивільні медики на стажування.
— Юрію Олександровичу, не сприйміть наступне запитання банальним, але скажіть, є оперативні втручання, які запам’яталися?
— У мене їх безліч. Кожен підхід до операційного столу — це відповідальність. І з багатьма моїми особистими пацієнтами роками триває контакт. Я не можу втратити з ними зв’язок до їхнього одужання. Це мої. Але ще є багато пацієнтів, яких я консультую.
— Дякую за спілкування. Зі святом вас і колектив клініки!
Фото автора і з архіву Юрія Ярмолюка
