— Розкажіть, будь ласка, про те, як змінювалися засоби РЕБ/РЕР протягом періоду широкомасштабного вторгнення? — На початок широкомасштабки весь аналоговий РЕБ — це був білий шум. Було…
На Донеччині реактивна артилерія працює як вдень, так і вночі. Для богів війни немає важких цілей. Якщо надходить команда, вони миттєво висуваються на вогневий рубіж і щоденно випалюють окупантів.
Цей екіпаж «Граду» з перших днів широкомасштабного вторгнення бив рашистів на півдні України, а нині продовжує це робити на Донеччині. Хлопці діють злагоджено, адже понад рік працюють одним колективом.
— Від наших дій залежить, як складеться ситуація у побратимів, які тримають передові рубежі. Тож ми переважно діємо на випередження, не даючи противнику можливості піти на штурм. Також, у разі їхньої спроби атакувати, накриваємо сектори з піхотою та технікою, — розповідає старший офіцер батареї однієї з окремих мотопіхотних бригад на позивний «Дністер».
Чоловік мав за плечима військову кафедру, тож коли росіяни спробували захопити Україну, він пішов до війська. У ЗСУ пройшов необхідну підготовку та прийняв у підпорядкування реактивну батарею.
— Ми мали багато роботи на півдні України, коли звільняли Херсонщину. Пізніше були передислоковані на Донеччину. Тут не легше, а іноді важче. Часто буває досить гаряче, особливо коли противник намагається піти штурмом, — продовжує офіцер.
Своєю чергою командир екіпажу БМ-21 «Град» на псевдо «Барбер» вже багато років у війську. Його армійський досвід розпочався ще під час проведення АТО/ООС.
— Інтенсивність нашої роботи залежить від того, як поводиться противник. Як правило, працюємо, коли вони пробують лізти до нашої піхоти, або ж у звичайному режимі — по планових цілях, — говорить «Барбер». — Трапляється, що за добу можемо до десяти разів виїхати на вогневі позиції. Наприклад, на Херсонщині за добу випускали до 2,5 пакета. І все було результативно.
Військовий говорить, що на рахунку їхнього екіпажу багато знищеної піхоти, автомобільної техніки тощо. «Найжирніші» цілі цього екіпажу — російська РЛС та танк, а також склад з боєприпасами в Чорнобаївці.
— Якщо це планові цілі, то в нас є вже визначені координати, які вносяться на планшет. Також у парі з нами можуть працювати «пташки» аеророзвідників. Тоді ми робимо перший пристрілочний, а далі корегуємося по картинці, наводимся точніше і б’ємо прямо по цілі. У більшості випадків наша робоча відстань до 20 кілометрів, — відмічає командир «Граду».
Після роботи по квадрату екіпаж має швидко покинути вогневий рубіж, адже противник часто застосовує свою контрбатарею.
— Було таке, що ми одночасно відпрацювали по двох цілях. Зробили невеликий перекат на нове місце і вже за кілька хвилин прилетіли ракети з ворожого «Граду». Тож доводиться працювати швидко, без затримок. Це наша безпека, — каже інший військовий з позивним «Балу».
Варто зауважити, що на «Граді» є два механізми пуску ракет: ручний і електропривід. Також хлопці можуть працювати з пульта командира, або ж з котушки — коли машина схована в капонірі. У своїй практиці вони нерідко використовують посилені снаряди, які мають більшу силу ураження.
Під час мого спілкування з екіпажем, реактивники отримали нову ціль. За лічені хвилини машина покидає схованку та виїздить на вогневу позицію. Там хлопці готують машину до роботи. Ще кілька хвилин і командир дає команду: «Вогонь». Одна за одною смертоносні 122-мм ракети покидають стволи установки. Ще не встиг осісти пил, а бойова машина вже покидає точку. Всі дії екіпажу відточені до автоматизму, жодного лишнього руху та затримки.
Пізніше стало відомо, що екіпаж «Барбера» першою ж ракетою влучив у ціль — будинок із російською піхотою. Ось так працюють українські реактивники, не даючи жодних шансів росіянам.
Фото автора
