Історії полонених детально фіксували самі російські історики. «У нас немає військовополонених, є зрадники!» — так колись нібито заявив кривавий Йосип Сталін. Жорстокість радянського…
— Стволи поверни!.. Так, трохи праворуч!.. Голову опусти!.. — не командує, а якось по-домашньому, по-батьківськи дає поради хлопцям із зенітного розрахунку сержант з поважним позивним «Генерал». Старомодна ЗУ-23-2 слухняно підкоряється рухам номерів обслуги, дві цівки завмирають, заглядаючи в прозоре небо чорними очима.
— Хороша погода, сонячна, русні така подобається. Мусимо вважати — може вдасться спустити з неба якусь російську «пташку»! — каже «Генерал».
Бахмутський напрямок: «наземні» пріоритети зенітників
Команда зенітного артилерійського взводу систематично змінює свої позиції: навіть захищаючи якийсь конкретний об’єкт довший час, вони неодмінно переміщуються поміж кількома «точками» протягом доби.
— Противник полює за нами, тому ми ніколи не затримуємося на одному місці, і завжди ретельно маскуємо свої позиції, — розповідає Микола, командир зенітного артилерійського взводу. — Наразі, окрім виконання штатних завдань із підтримки бойових дій підрозділів нашої частини, нам доручено функцію з прикриття інфраструктурних об’єктів Донбасу. Вороги не можуть здолати нас на полі бою, зазнають значних втрат на нашому, Бахмутському, напрямку, тому мстяться цивільним українцям, «зачищаючи» територію від підприємств, без яких неможливе нормальне життя. За фактом, росія несе Донбасу лише кров, розруху і здичавіння, руйнує всі ознаки цивілізації, занурюючи залишки місцевого населення в темні віки. Ми ж запобігаємо цьому — «тримаємо небо» від їхніх варварських атак.
Нині в секторі відповідальності зенітників окремого штурмового полку повітряні цілі з’являються не часто.
— Ну, як нечасто, маю на увазі — не щодня, — пояснює комвзводу. — Звісно ж, спостереження за повітряною обстановкою, знищення повітряних цілей — наше головне призначення, але за необхідності, за вказівкою командування, здійснюємо підтримку піхотних підрозділів. Останнім часом таке трапляється нерідко, тож, як підсумок — маємо на рахунку більше знищених наземних, аніж повітряних цілей.
Про «м’ясні хвилі» у світлі повні
Біля «зушки» починається рух — відпрацювавши тренування-«розминку», номери обслуги спритно запаковують свою зенітку в шерехтливу маскувальну сітку. Бракує якогось шматка тканини, щоб укрити нею установку аж до кінчиків двометрових стволів. Сержант «Генерал» (прикольно звучить, еге ж?!) легко застрибає на борт «шишарика», щось десь підсмикує, щось десь підтягує, і — вуаля, зенітка повністю сховалася під саморобною, вочевидь, волонтерською, масксіткою.
Ми відходимо в бік, під дерева, щоб під час розмови із зенітниками ненароком не «засвітити» позицію. Спроба розпитати кожного по черзі про бойові звитяги підрозділу провалюються у першу ж хвилину — замість серії діалогів ми отримуємо яскравий і емоційний монолог сержанта (тут одразу стає зрозуміло, чому його позивний — «Генерал»!). Його розповіді цікаві, він веде їх зі знанням воєнної справи, відчутно більшим за його військове звання. Інтуїтивно вгадуються дві речі — він служить у війську не один рік; його реально поважають підлеглі (за якийсь час ці здогадки стовідсотково підтверджуються).
— З найсвіжіших здобутків підрозділу — знищений російський «Ланцет» під Нью-Йорком, а з напрямку Горлівки ми підбили два БТР противника, спалили склад БК та декілька ворожих автомобілів, — починає «Генерал». — Кілька днів тому в районі населеного пункту «Н» допомагали відбивати нічну атаку противника. Тоді добряче набили ворожої піхоти, то була, як зараз кажуть, «м’ясна хвиля»… Місяць тоді був у повні, легко працювалось — гарно видно орків…. Але місячні ночі трапляються не часто.
Генерал гарний оповідач, його з помітним задоволенням слухають не тільки журналісти, а й побратими. Сержант пригадує багато цікавих випадків, окремі історії більше скидаються на аfter-action review (АAR — аналіз проведених дій), аніж на просту оповідь. Хоч бери і занотовуй.
— Пригадуєте, як нам доручили знищити склад з БК біля села «Н»?! — звертається він до побратимів з риторичним запитанням. — Там ділянка фронту була складна, вести вогонь від позицій нашої піхоти по прямій було неможливо — заважали будівлі. Ми роззирнулися на місці, знайшли хороший рубіж для стрільби. Але… він був десь за 800 метрів від окопів противника. Тоді разом із піхотою ми придумали план і виконали завдання, — «Генерал» коротко описує суть цієї задумки, а також її підсумок: — З перших пострілів ми влучили у склад з БК, ще й встигли швиденько покришити ворожу піхоту. А феєрверк там був просто вибуховий!
Іншого разу зенітники оперативно допомогли підрозділам сусідньої бригади відкинути чергову атаку окупантів. Спрацювали з побратимами пречудово — дві БМП підбили, третя перекинулася під час втечі. Про це наступного дня їм повідомили сусіди, яким надавали підтримку зенітники.
— Ми, власне, й не могли цього побачити, адже працювали по цілях із відстані близько трьох кілометрів, це дуже далеко, навіть в оптику не сильно розгледиш. Тим більше, що вона у нас штатна, тобто старенька, — каже «Генерал» і трошки мрійливо додає: — Була б у наших «зушок» більш серйозна оптика, ми б, звісно, крутіше воювали…
— Я бачив у роботі зенітні установки Gepard. Класні! — захоплено каже він і, трохи стишивши голос, говорить, як про найпотаємнішу мрію: — Було б прикольно, щоб у нас така з’явилася. От ми б дали! Ну, але наразі на «бабусі» ЗУ працюємо. Вона теж ефективна, працює добре в умілих руках.
Запитую, як він ставиться до того, що його зенітникам доручають прикривати небо від ворожих дронів або залучають до роботи по наземних цілях. Сержант відповідає, що у батальйонах є чимало зброї для знищення саме повітряних цілей:
— Є «Стінгери» і «Джавеліни», але ними не доцільно працювати по всій дрібноті, яку запускають росіяни. Ними збиваємо щось солідне — літаки, вертольоти, ракети, а для дронів цілком вистачить «зушок».
Мобільність — справа виживання
Неподалік запищала радіостанція, боєць-вартовий гукнув «Генерала» — на зв’язку був розрахунок з іншої позиції. Той підхопився заклопотаною пташкою й на якийсь час відволікся від розмови.
Розпитую Ярослава, номера обслуги, як воюється «верхом» на ГАЗ-66, у кузові якого встановлено їхню ЗУ-23-2.
— Дуже комфортно, мені здається, що «шишарик» — найкращий варіант для мобільних зенітників, — відповідає той і пояснює свою точку зору: — Мені є з чим порівняти, тому що зараз на ЗУ ніхто стаціонарно не працює, й серед тих «зенітних вантажівок», які я бачив (приміром, ЗіЛ чи КамАЗ), ГАЗ-66 працює найтихіше, він чудово маневрує і найкраще «тримає» віддачу від пострілів. Коли вмієш користуватися, тоді ЗУ — це сила!
Його товариш Антон, за посадою навідник ЗУ, зауважує, що поставити їхню зброю «на колеса» допомогли односельці. Виявляється, що він, Ярослав і «Генерал», мешкають в одному селі поблизу Бородянки. Ба більше, у лютому 2022 року разом пішли в тероборону, а після звільнення Київщини від окупантів утрьох з’явилися до «військкомату» й добровольцями пішли до ЗСУ.
Між тим Антон зауважує, що мобільність для зенітників — справа виживання.
— Мусимо бути швидкими і уважними, адже росіяни постійно полюють за нами — обстрілюють з мінометів та кулеметів, їхні ДРГ вишукують нас на позиції, пробують підловити під час переміщення, «прилітало» по нас і від танчиків, — розповідає він. — Раз було, що танк працював конкретно по нас, сильно і довго обстрілював, але жодного разу, слава Богу, не влучив.
На поточний момент обстановка на Бахмутському напрямку не дозволяє розслабитися. Хоч у противника й поменшало бойової техніки, та для тієї, що є, боєприпасів не шкодують. Хіба що якась година минає без «прильотів» і «отвєток».
Запитую у хлопців, як сприймають обстріли, чи не страшно буває в моменти масованих артнальотів.
— Звісно ж, ми розуміємо, що буде, якщо вже «прилетить». Але нам Бог допомагає, та й укриття ніхто не відміняв, — говорить Антон. — У разі чого — бігом у найближчий окоп, або падай на землю. Щоправда, специфіка нашої служби не передбачає сидіння в окопах, більше покладаємося на мобільність: приїхали, відпрацювали цілі, швидко забралися.
— Ми з Бородянки, нам на фронті не страшно, — без тіні гумору додає Ярослав. — Після боїв у Київській області страху на війні немає.
Фото автора
