ТЕМИ
#СОЦЗАХИСТ #ВТРАТИ ВОРОГА #LIFESTORY #ГУР ПЕРЕХОПЛЕННЯ

10 годин бою: автомати «запікались», але ми знищили 140 із 200 «вагнерівців»

Репортаж
Прочитаєте за: 10 хв. 2 Лютого 2023, 11:24

— Зараз з боку росіян по нас «працює» артилерія і танчик, час від часу вони пробують штурмувати, але більше для виду. Декілька днів тому була атака, ну — така собі, середненька. Тепер росіяни вже не так активно тут бігають, як місяць тому, ми трохи збавили їхню динаміку, — розповідає Андрій, командир підрозділу окремої механізованої бригади, яка нині тримає оборону на Бахмутському напрямку. 

Помовчавши, він додає:

— А може ми вже звикли, і не зважаємо, що в нас на позиції буває дуже «весело». 

Працюємо максимально жорстко 

На цю позицію ми не могли потрапити декілька днів – вочевидь, «весела» обстановка не дозволяла. Виїзди відкладалися з дня на день, та, зрештою, у бригаді дали «добро».

Останній відтинок шляху до точки зустрічі довелося долати повз околицю пошарпаного обстрілами села, далі вздовж посіченої мінами посадки і ще трохи краєм липкого поля донецького чорнозему. Дорогою сполохали фазана, який попри білий день, спокійно скубав траву в кущах. Інша «пташка» сполохала нас — дзижчання дрона на мить призупинило ходу, але хтось кивнув у бік і сказав: «Наш, он аеророзвідка працює!» Дійсно, неподалік двійко наших бійців чаклували над пультом до «пташки».

З командирами підрозділів, які тримають оборону на цій ділянці Бахмутського напрямку, зустрічаємося поблизу бліндажа, розташованого десь на стику між їхніми підрозділами. Знайомимося — «Борисович!», «Андрій!», представляються офіцери. Один із них каже, що дрони росіян нині чогось розлітались, тому пропонує поговорити у захищеному місці.  «Наш бліндаж не найкомфортніше помешкання у світі, але тут значно безпечніше. Прошу до господи», — каже Андрій.

Командир підрозділу Андрій

— На цьому рубежі стоїмо вже місяць, і стоїмо достатньо міцно, — розповідає Борисович. — З нашого боку по лінії фронту немає змін, працюємо максимально жорстко, щоб не дати противнику можливості влаштувати прорив. Викладаємося на повну силу, що й стримує, напевно, активність противника на цій ділянці.

Пару днів тому їхні підрозділи спільно відбивали чергову атаку противника. На запитання «яку за рахунком?», Андрій щиро сміється, бо він їх давно уже не рахує:

— Можу розповісти про цікавий бій на іншій ділянці, який відбувся досить давно… Десь тижні зо три тому…

Зомбі-апокаліпсис по-російськи

На той момент його і Борисовича підрозділи стояли приблизно у такій самій конфігурації, як і зараз, тобто по сусідству. У той день на позиції перебувало плюс-мінус тридцять бійців, а росіяни кинули на штурм до двохсот «вагнерівців». Бій тривав протягом усього світлового дня, тобто майже 10 годин.

Командир підрозділу Борисович

— Якщо ви бачили фільм «Всесвітня війна. Зет» то, в принципі, можете приблизно уявити, як відбувався цей бій – було дуже схоже, — запевняє Андрій. — Виглядає так, що цю стрічку вподобали російські лідери й наслідуючи її, обрали «зет» собі за символ, а генерали запровадили «зомбі-тактику» у бойові статути зс рф.  Тепер їхні солдати  так і воюють — як зомбі. Просто пруть на нас юрбою, абсолютно непрофесійно, з якоюсь комашиною настирливістю. Зізнаюсь – це трохи моторошна картина. Якщо не бачити її на власні очі, то важко в таке повірити.

Відбивати цю зомбі-атаку суто стрілецькою зброєю було б важко, тому піхоту активно підтримувала «арта», раз у раз влучно б’ючи по наданих координатах і викошуючи противника цілими групами. «Вагнерівці» теж наступали за вогневої підтримки.

— Вони йшли добре запаковані стрілецькою зброєю — автоматами, кулеметами, розкидувалися гранатами на всі боки. Працювала їхня далекобійна артилерія — «прильоти» були хороші. Ще бив їхній міномет. Декілька наших побратимів постраждали, звісно, але ж це — війна, — розповідає Борисович.

Наші захисники також помітили, що під час штурмових дій «вагнерівці» поводилися не зовсім адекватно: йшли в атаку, навіть не пригинаючись. Не ховались і не відступали попри щільний вогонь з українських позицій та «дружній вогонь» від своєї «арти» і «мінометки». Іноді відлежувались-перепочивали у воронках, а потім знову — уперед.

— Це було дуже дивне видовище, очевидно, що там навіть тваринний інстинкт самозбереження не спрацьовував, ці істоти точно були отруєні наркотиками і алкоголем, — розмірковує Борисович.

— Я думаю, що алкоголю там не було, Борисович, — не погоджується  Андрій, вочевидь продовжуючи давню дискусію. — Тому що від алкоголю в людини координація губиться, а вони були нормально скоординовані, і перли вперед рівнесенько, хоч і абсолютно «без гальм». Але так, виглядало, що у них зовсім немає навіть дрібки того самого «інстинкту самозбереження». 

Десять годин безперестанного стрілецького бою, часом на близьких дистанціях, важко витримати навіть досвідченим ветеранам. Але українські воїни-захисники стояли і стріляли, убивали і калічили противника, щиро поливаючи вогнем поле бою. Не витримувала зброя: розжарені автомати і кулемети ніби «запікались» і відмовлялися працювати.

— Що не кажіть, але «вагнерівці», як гарматне м’ясо, ефективно виконують свою головну функцію – виснажити противника. Якщо ти цілий день стріляєш, то, по-перше — автомат постійно перегрівається і його  потрібно міняти. Тому кожен наш стрілець мав по два-три запасних автомати, використовуючи їх по черзі. По друге — на відміну від зброї, нас замінити не було кому, тому билися понад сили, а після бою всі просто «вирубались», — пригадує Андрій.

Перипетії такого не типового способу ведення бою бійці й досі обговорюють поміж собою. Аналізують дії власні та противника, пригадують якісь деталі й важливі моменти. «А які емоції тоді відчували, страх був?», — запитуємо у командирів.

— От якщо зараз скажете піти мені у такий бій — буде страшно, — відверто каже Андрій. — Коли ж ти починаєш битися — страх відходить. Не знаю, мабуть, адреналін робить свою справу. В процесі бою страх щезає, ти вже навіть трохи кайфуєш від битви. 

— Нахлинає якась відчайдушність, — додає Борисович. — В тобі живе одне бажання — вбити якомога більше ворогів.

Власне, під час бою ані Борисович, ані його колега, звісно ж, не рахували чисельність ворогів. Ці дані вони встановили «на око» вночі, після бою (за кілька діб штаб підтвердив цю цифру).

— Наскільки я зрозумів з перехоплень, «вагнерівців» було близько 200 штук, а 140 з них ми знищили або поранили. І це — за десять годин часу, — зазначає Андрій.

Про цінність життя і порядки «вагнерівців»

Правдивість цих даних також підтвердив один із захоплених у цьому бою «вагнерівців». Власне, саме від нього наші хлопці й дізналися, кого російське командування кинуло того дня на їхні позиції.

— Полонений зізнався, що він «вагнерівець» і розповідав цікаві речі про їхні тамтешні порядки. Наприклад, він підтвердив що зс рф застосовують «загороджувальні загони», хоч він їх не бачив, але дуже багато його «колег» були свідками їхньої «роботи». Ще розповідав, як «вагнерівські» командири за провину показово відрізають своїм підлеглим пальці на руках або ж «обнуляють»… Середньовіччя якесь. Думаю, у такий спосіб вони виробляють у свого «м’яса» мотивацію йти в подібні безглузді атаки — якщо не підеш, тебе просто вб’ють, – пояснює Андрій і якось, ніби не «в тему», додає. – У нас же на фронт приходять з нормальною, людською мотивацією – захищати свою країну від цієї погані.

— Я собі з тієї битви таке теоретичне міркування вивів: якби життя людини можна було б вимірювати в одиницях, то цінність життя одного українця важила б у 100 разів більше, ніж  «вагнерівця», – додає Борисович.

Тут Андрій ділиться ще одним доречним спостереженням:

— На іншому напрямку ми воювали з регулярними військами, і там була трохи інша історія – на відміну від «вагнерівців», їхні російські генерали використовують ощадливіше. Не набагато більше, ніж «вагнерівців», але різниця помітна — і за щільністю вогневої підтримки, і за рівнем підготовки, і навіть за одягом.

Переповідаючи розповідь захопленого «вагнерівця», хлопці кажуть, що той прибув на територію України за кілька діб до фатального для нього бою (з огляду на втрати противника скоріше – щасливого). Коли його спитали, чи очікував він, що потрапить на справжню бійню, той сказав, що – ні, й лише у першому бою, коли виявився єдиним, хто вижив з усієї штурмової групи, зрозумів це. Після цього «до нього прийшло розуміння, що їх привезли в Україну на смерть», що вони «м’ясо», приречене тут померти, і є шанс вижити лише в одному випадку — якщо дістанеш поранення, та й то за умови, що «свої» не кинуть, а витягнуть з поля бою.

— Ті, хто керує ними, не мають жалю до своїх людей. Дивує й якась безглузда покірність самих росіян: ми їх вбиваємо щодня сотнями, а вони й надалі без спротиву йдуть на війну, кажуть у «них вибору немає», — говорить Борисович. – Це виглядає трохи по-ідіотськи: у нинішні часи, коли є телебачення й інтернет, можна дізнатися про все на світі, зробити правильні висновки і вжити заходів, щоб зберегти життя. Читай, думай, дій так, щоб уникнути загрози смерті, і не лізь зі зброєю в чужу країну, де можуть вбити.

Якщо не я, то хто?

У присмерках бліндажної свічки (крута річ, хвалять командири, і світло дає і гріє добре), розмова непомітно повертає з конкретно «воєнних» тем до загальносвітових проблем, а від них до трохи пафосних, персонально-філософських, але цілком щирих і доречних у цьому бліндажу.

У присмерках бліндажної свічки

— Кожен сам відповідає за себе і за те, як він прожив відпущені йому роки, — починає Андрій. — Так, я, як особистість, є краплею в океані, і Борисович — краплина, і мої побратими теж. Але саме з цих крапель складається наш український океан. Ми, українці, повинні цінувати й підтримувати одне одного, так само, як ми робимо тут, в підрозділі. Тут кожен воїн персонально «наш», ми за кожного відповідаємо. Розглянемо гіпотетичну ситуацію — я зараз іду звідси, скажу  захворів, чи ще щось, а тут з кимось з моїх трапиться якась біда. Я не зможу прожити залишок  життя, знаючи, що дав слабину і когось не зберіг!

Борисович підтримує і розвиває далі думку побратима:

— От хтось же сидить зараз дома, насолоджується в теплі перед телевізором завдяки тому, що ми зараз тут фігачимо. У них ця можливість є тільки тому, що ми тут. Я не кажу, що це зле, але тих, хто ще зважує свої сили, думає брати чи не брати до рук зброю, закликаю відкинути страхи. Час подорослішати і зрозуміти — наша Україна унікальна, іншої нам ніхто не подарує, ми всі разом повинні відстояти її тут і зараз, й викинути загарбників геть з нашої землі.

— Те, що ми переможемо росію — сумнівів немає взагалі, тут лише питання у часі — продовжує Борисович. — Як довго нам доведеться воювати, великою мірою залежить, по-перше, від підтримки міжнародної спільноти, зокрема, від темпів постачання Україні сучасного озброєння. По-друге, від витривалості українців, від нашого бажання перемогти. Тому важливо, щоб українське суспільство не розслаблялося, війна ще не скінчилася. Не всі, здатні битися, підуть у військо, але вважаю, що кожен українець мусить готуватися до того, щоб взяти зброю до рук. Хто не здатен воювати — повинен працювати на наближення спільної перемоги на іншому напрямку, ну, принаймні, волонтерити.

Сам Борисович за фахом художник-архітектор, як приклад оповідає про свої вагання у перший день вторгнення зс рф: «24 лютого я дві години міркував йти чи ні у військкомат. Це були найскладніші години у моєму житті. Коли ж відважився і пішов, усі аргументи, які змушували перебувати у сумнівах, щезли враз. І вже у військкоматі я чітко усвідомив, що ухвалив єдине вірне рішення, що саме я повинен захистити своїх тата і маму, дружину, дочку і Україну. Якщо не я, то хто?»

Фото автора

Кореспондент АрміяInform
Читайте нас в Telegram
«Мы теперь войны не боимся с Надей…У нас рядом поселились солдаты. На Беркасях, напротив нас», — ГУР перехоплення

«Мы теперь войны не боимся с Надей…У нас рядом поселились солдаты. На Беркасях, напротив нас», — ГУР перехоплення

Українські розвідники оприлюднили перехоплену розмову цивільних з шебекіно щодо місця перебування російських військових.

Противник втратив 132 солдатів на півдні України

Противник втратив 132 солдатів на півдні України

Протягом доби отримано підтвердження, про зменшення кількості особового складу противника на 123 особи.

Морпіхи зачистили окопи, прикордонники зупинили штурм, у росії палає: стрім з прифронтового міста

Морпіхи зачистили окопи, прикордонники зупинили штурм, у росії палає: стрім з прифронтового міста

У росії знову палають нафтові об'єкти – безпілотники СБУ атакували Афіпський НПЗ у Краснодарському краї та нафтобазу у сусідньому селищі Енем.

Гвардійці полонили 9 окупантів за тиждень, ще 159 були просто знищені

Гвардійці полонили 9 окупантів за тиждень, ще 159 були просто знищені

Понад три сотні російських загарбників були знищені або поранені бійцями підрозділів оперативного призначення Національної гвардії України.

Українські морпіхи показали зачистку російського опорника

Українські морпіхи показали зачистку російського опорника

Українські з окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського провели штурм та зачистку ворожого опорника на Харківщині.

російські військові атакували цивільну автівку у селищі на Херсонщині: є загиблий

російські військові атакували цивільну автівку у селищі на Херсонщині: є загиблий

російські військові спрямували удар по цивільній автівці у селі Текстильне на Херсонщині.

Захищаємо світ

00
00
00
ВАКАНСІЇ

Кухар

від 10000 до 15000 грн

Васильків

Військова частина А1789

Офіцер відділення ВСП

від 30000 до 60000 грн

Запоріжжя, Запорізька область

Водій-електрик

від 25000 до 45000 грн

Павлоград

Військова частина А4759

Стрілець

від 22000 до 50000 грн

Шостка

Військова частина 3022 НГУ

Стрілець в сили оборони

від 21000 до 50000 грн

Калинівка, Вінницька область

Кок “військовослужбовець”

від 25000 до 60000 грн

Одеса, Одеська область