ТЕМИ
#ТЕРОБОРОНА #СОЦЗАХИСТ #СПОРТ #РАШАБУМ #ЛАЙФХАКИ #ООС #КОРУПЦІЯ #ІНФОГРАФІКА

«Корупція за тридцять років зруйнувала армію окупантів» — очільник Управління СБУ в Харківській області

Прочитаєте за: 8 хв. 11 Травня 2022, 17:21 13

Про діяльність Служби безпеки України в Харківській області з моменту широкомасштабного вторгнення, про те, як росія намагалася дестабілізувати ситуацію в регіоні, та чому росармії не вдалося взяти Харків, кореспонденці АрміяInform розповів очільник Управління СБУ в Харківській області підполковник Роман Дудін.

 Пане Романе, якщо не секрет, з чого особисто для Вас почалось широкомасштабне вторгнення росії?

— Для мене широкомасштабне вторгнення росії розпочалося задовго до 24 лютого. Приблизно за місяць командир окремої механізованої бригади імені кошового отамана Івана Сірка розповів, що в середині лютого військова частина повинна заходити на ротації в районі проведення ООС. А бригада, яку вони міняли, повинна була повернутися до Харківського регіону ближче до початку березня. Тобто область фактично залишалася без підтримки ЗСУ. Це мене дуже схвилювало, адже я розумів, що відкрита агресія рф не за горами. І доленосне рішення, яке вирішило тоді долю не тільки Харкова, а й усієї України, прийняв Головнокомандувач ЗСУ генерал Валерій Залужний. Вважаю, що це врятувало Україну, оскільки Харків для росіян був дуже символічним містом, яке вони завжди вважали проросійським.  Так вийшло, що в той момент він перебував на Харківщині, між нами відбулася розмова, під час якої я виклав усі факти, які говорили про можливе вторгнення. Так вищезгадана бригада залишилася в місці постійної дислокації та 24 лютого відбила сили росармії, які вторглися на територію Харківщини.

Доленосне рішення, яке вирішило тоді долю не тільки Харкова, а й усієї України, прийняв Головнокомандувач ЗСУ генерал Валерій Залужний.
Вважаю, що це врятувало Україну, оскільки Харків для росіян був дуже символічним містом, яке вони завжди вважали проросійським.

І той політичний проєкт зі створення чергової псевдореспубліки зі столицею саме тут, на кшталт першої столиці радянської України, який вони планували реалізувати, провалився. Якби їм вдалося його реалізувати, психологічний вплив на українців був би дуже сильним… І ця війна могла би піти не за тим сценарієм, за яким триває зараз…

 Тобто з того, що Ви мені розповіли, можна стверджувати, що СБУ знала про можливе широкомасштабне вторгнення росії?

— Ви розумієте, знати і здогадуватися — це різні речі… Ми спостерігали, що вздовж кордону концентруються російські війська — навпроти Харкова стояло близько 18 БТГр, по всьому кордону їх було значно більше; бачили певні ознаки, які кажуть про те, що країна-агресор готується до війни, зокрема — відбувалося розгортання шпиталів, будувалися логістичні маршрути тощо. Але в той же час, з точки зору військової справи, було дуже нелогічно розпочинати наступ, оскільки та кількість ворожих військ була рівною до кількості тих сил оборони, які мали ми в регіоні. А задля успішного наступу сили сторони, яка нападає, повинні перевищувати тих, хто обороняється, як мінімум втричі… Тому було незрозуміло, як вони намагатимуться захопити Харків наявними силами.

І до останнього, навіть коли вже розпочався артобстріл території України, віддаючи всі команди по-бойовому, я все ще чекав доповіді про те, що дії росармії носять провокаційний характер… І це не тому, що ми дурні, це тому, що ми не очікували, що росіяни опиняться настільки нерозумними!

 Тоді чому вони, відкидаючи всі закони логіки, напали?

— Дуже велику роль тут відіграла корупція у вищих ланках російської влади. Всі 8 років агресії проти України їхні військові керівники розповідали путіну та його свиті те, що вони хотіли чути — загарбників в Україні зустрічатимуть із квітами, ніхто не чинитиме опору… Але весь цей час в Україні нарощувались інші настрої — росія ворог!

Росіяни розраховували принаймні на кримський сценарій. Перші дні ми бачили тут навіть підрозділи росгвардії з гумовими кийками й щитами. Відповідно до плану нападу, протягом двох годин 24 лютого до Харкова зайдуть бойові підрозділи росармії, слідом за ними — внутрішні війська, які придушать демонстрації купки незадоволених та встановлять свою владу. Але сталося не так, як гадалося: їхня дводенна «спецоперація» триває вже 77-й день і стан речей все гірше і гірше…

 Які функції виконували органи СБУ та інші силовики в першу добу війни?

— Протягом останніх двох років, поки триває моя каденція на цій посаді, було сформовано дуже потужний штаб Антитерористичного центру, до складу якого входили представники силового та правоохоронного блоку, органів влади тощо. Кожен розумів свою роль та місце, специфіку поставлених завдань. Допомагали підтримувати взаємодію й спільні навчання — протягом минулого року їх на території Харківщини відбулося близько 130.

За тиждень до відкритої агресії було сформовано вузол зв’язку задля більш якісного підтримання взаємодії та уникнення будь-яких диверсійних проявів — зв’язківці через певний проміжок виходили з частинами на зв’язок через кодові таблиці.

Коли о 4:25 24 лютого надійшла перша доповідь про те, що ворог розпочав обстрілювати нашу територію, ми оголосили збір штабу АТЦ, керівництво якого на себе взяли представники ЗСУ.

У подальшому ми видали зброю правоохоронцям, підготовленим патріотично-налаштованим громадянам — учасникам бойових дій, добровольчим формуванням. На 9-ту годину ранку в будівлі УСБУ не залишилося жодної одиниці зброї…

Підрозділи ЗСУ зайняли оборону в районі Північної Салтівки, НГУ підтягнулася в район Білгородського шосе, наші активісти виставлялися на решті небезпечних напрямків.

 Чи є своя специфіка роботи органів СБУ в Харківської області під час воєнного стану?

— Не можу сказати, що вона кардинально змінилася з довоєнних часів. Кожен наш підрозділ має свої задання. Так, на першому місці були і залишаються контррозвідка, боротьба з тероризмом, збереження державної та військової таємниці, але в пріоритеті наразі стоять завдання щодо отримання інформації в інтересах ЗСУ. А це, за нашими підрахунками, близько 80 відсотків отриманих даних про противника. Сюди входить інформація щодо пересування і розташування їхніх підрозділів, кількісний і якісний склад тощо. Крім того, ми боремося з диверсантами, забезпечуючи безпеку ЗСУ в тилу.

На першому місці були і залишаються контррозвідка, боротьба з тероризмом, збереження державної та військової таємниці, але в пріоритеті наразі стоять завдання щодо отримання інформації в інтересах ЗСУ

 Розкажіть, як змінювалася обстановка в Бєлгородській та Курській областях за останній рік? Коли ви помітили нарощування ворожих військ? Чи готовий був особовий склад до вторгнення?

— Нарощування військ ворог робив тактично грамотно. Після навчань навесні минулого року вони не відвели частину техніки та особового складу. Згодом сформували в прикордонні ще одну бригаду. Весь цей час ми бачили переміщення авіації, навчання диверсійних та десантних груп. Це нагадувало якийсь пазл, частинка якого щодня доповнювала основну базу. А загальна картина фактично склалася вже 24 лютого цього року, коли вони порушили державний кордон України.

Крім того, не на користь наступу з їхнього боку грала й логістика. Цей напад, швидше за все, готувала військова розвідка росії. Її представники, зі свого боку, спиралися на інформацію, яку надавала зовнішня розвідка та ФСБ. Що саме вони розповідали — про це ми говорили раніше…

Головний посил цієї «спецоперації» був такий — «ми пройдемо маршем територією України впродовж трьох днів». Тому буквально з перших днів нападу у них виникли логістичні проблеми — брак їжі, палива, боєприпасів.

Не останню роль відіграла і корупція, яка за тридцять років зруйнувала армію окупантів. На дестабілізацію в Україні — а це вже відомий факт, виділялися колосальні кошти, які осідали в кишенях російських генералів, йшли на будування їхніх особняків, навчання їхніх дітей за кордоном тощо. Є таке прислів’я — риба гниє з голови. Якщо генерал може вкрасти, чому старшина роти не може злити й продати пальне. Таку картину ми спостерігали в російському прикордонні і цей рік — продавалося й купувалося буквально все!

Настрій у поголовної частини контрактників був вкрай негативний через умови служби та забезпеченість. Звісно, у невеликої частини військовослужбовців — а це переважно були офіцери, було бажання повоювати та відчути себе героєм. Але і в них він змінився, коли втрати особового складу перевершили всі очікування.

Не останню роль відіграла і корупція, яка за тридцять років зруйнувала армію окупантів. На дестабілізацію в Україні — а це вже відомий факт, виділялися колосальні кошти, які осідали в кишенях російських генералів, йшли на будування їхніх особняків, навчання їхніх дітей за кордоном тощо.

— А стосовно нинішніх настроїв?

— Вкрай негативний! Це, перш за все, пов’язано із великими втратами. Ну зрозумійте, коли зі складу БТГр — а це близько 800 військовослужбовців, залишається 18 осіб, це не може не вводити в депресію. А керівництво рф не хоче чути людей — за 30 років вони так і не відійшли від традицій, сформованих під час срср — вони як безрозсудно гнали людей на смерть із завданням захопити об’єкт, рубіж тощо, як це було за Жукова, так воно залишається й наразі. Баби ще народять…

Що стосується наших військ — вже ні для кого не секрет, що талант Валерія Залужного у вмінні маневрувати і наносити атаки нагадує стародавній козацький рух — підскочили з різних боків — «вкусили» ворога, відскочили, перечекали, знову підскочили — і так, поки війна не закінчилася!

А керівництво рф не хоче чути людей — за 30 років вони так і не відійшли від традицій, сформованих під час срср — вони як безрозсудно гнали людей на смерть із завданням захопити об’єкт, рубіж тощо, як це було за Жукова, так воно залишається й наразі. Баби ще народять…

 На початку широкомасштабного вторгнення російські полонені часто повторювали одну фразу  ми не знали, що перебуваємо на території іноземної держави. Це відповідає дійсності чи це все ж таки була установка їхнього керівництва?

— Моє суб’єктивне бачення, що всі вони все розуміли — і де перебувають, і що роблять. Особливо смішно звучить це виправдання з вуст тих, хто побував на території Київської, Житомирської, Чернігівської областей, а потім були перекинуті сюди, на Харківський напрямок. Крім того, беззаперечними доказами стає той контент — ті звірства, які вони коїли стосовно до українців, і який ми вилучаємо з мобільних телефонів окупантів…

До речі, стосовно цієї категорії осіб — ми вже встановили їхні установчі дані, де вони мешкають, чим дихають. Навіть тих, хто ще не в полоні…

Додам від себе: вважаю, що їхнє керівництво перекинуло їх на Харківський напрямок з метою подальшої їх «утилізації», щоб приховати свідків тих безчинств, які вони творили стосовно наших громадян.

 На Вашу думку  чому, навіщо вони це робили?

— Знаєте, якщо впродовж останніх 30 років велика частина громадян України здобула вищу освіту, ми виховували наших дітей етично, релігійно, переорієнтовували їх на європейські цінності, то у величезній росії, за винятком обласних центрів, і то не всіх, переважна частина населення не розвивалася. Про це можна сміливо говорити, спілкуючись із полоненими. Лише в одного з десятьох обличчя «світиться інтелектом», решта — орки, що мають освіту у вигляді 9 класів, прочитали дві книжки, одна з яких буквар. Це люди з депресивних районів, які не знають , що таке каналізація і централізоване газопостачання. Це люди, які намагаються задовольнити у житті лише свої базові потреби…

Такі люди не потрібні й росії. Тому її керівництво знищує їх. До армії потрапляють переважно фізично здорові чоловіки віком до 25 років. На сьогодні на території України загинуло майже 26 тисяч таких. Ще близько 80 тисяч повернулися додому каліками — фізично і морально.

 Чи є серед російських полонених солдати строкової служби?

—Так, серед полонених трапляються строковики, але перед заходом на територію України всіх їх змусили підписати контракт. Але, по факту, це люди, яких призвали для проходження строкової служби та які прослужили термін від трьох місяців до пів року. Вони не мають ані бойового досвіду, ані досвіду поводження зі зброєю.

 А чи брали в полон громадян України зі створених росією фейкових республік на сході України, які воювали на боці росії?

— Так, були такі. І всі вони після того, як потрапляють у полон, розповідають, що були забрані на фронт буквально з вулиці. А до цього вони вели мирне життя, працюючи вчителями, шахтарями тощо. Втім, до всіх них застосовуватимуться норми права відповідно до чинного законодавства.

 На Вашу думку, хто з полонених найбільш «важливий» для подальшої дачі свідчень у Міжнародному суді в Гаазі?

— Насамперед це російські пілоти, які скидали авіабомби на українські міста. На другому місці — це старші офіцери. На третьому — артилеристи. Далі йде невеликий відсоток контрактників — це ті, хто має вищу освіту. Але, зазначу, це моя суб’єктивна думка!

 Деякий час тому була інформація, що на Харківський напрямок зайшли так звані кадирівці. Це відповідає дійсності? І що Ви скажете стосовно перебування на території регіону представників так званого ПВК, іноземних найманців?

— Стосовно «кадирівців» — була така інформація… Але наші хлопці досягли вже такого «цинізму» в хорошому сенсі цього слова, що, щойно узнають про перебування даної категорії осіб в регіоні, відкривають своєрідне «сафарі» на них, намагаються щось таке вгатити в район перебування «кадирівців», ПВК тощо, щоб ті відразу припинили своє існування!

Далі буде…

45
2

Кореспондент АрміяInform
Читайте нас у Facebook