Історії полонених детально фіксували самі російські історики. «У нас немає військовополонених, є зрадники!» — так колись нібито заявив кривавий Йосип Сталін. Жорстокість радянського…
Військове містечко, що розташоване впритул до аеропорту Гостомель, з перших хвилин широкомасштабної військової агресії Кремля, з перших ракетних ударів й до повного його звільнення, окупанти постійно наповнювали смертоносним вибухонебезпечним «сміттям». Спеціальний кореспондент АрміяІnform відвідав містечко, разом із тими, хто прагнув відвідати рідну оселю після того, як їхнє місто було одним із «найспекотніших» бойових місць Київщини.
Флешмоб: знайди привід для щастя!
Якщо ви скучили за автомобільними «корками» та «тягучками», вирушайте на північний схід від столиці нашої Батьківщини. У тому напрямку, звідки на Київщину прийшли рашисти, масово їдуть колишні мешканці Бучі, Ірпеня, Гостомеля, Ворзеля, Бородянки та багатьох інших населених пунктів. Вони повертаються попри те, що саме для них кремлівська орда, окрім страшної розрухи, залишила страшні «сюрпризи». Стоячи у довжелезних чергах на блокпостах, мешканці цих міст жадібно ковтають нову й нову інформацію з соціальних мереж своєї малої батьківщини. Вони радіють кожному новому повідомленню про відновлення інфраструктури, початку роботи медичних й соціальних служб, чисельним толокам їхніх земляків по наведенню ладу на розмінованих об’єктах, вулицях та площах їхніх радних міст та селищ.
Київщина втомилась від поганих сумних новин, які розповідають про військові злочини російських озброєних дикунів. Ті, хто вижив, намагаються вичистити не лише свої обійстя від бруду «руського миру», а й свої душі — від страхів бути розстріляним або зґвалтованим московськими виродками, від негативного сприйняття світу. У місцевих соціальних мережах стихійно з’явився новий флешмоб: знайди привід для щастя! Навіть звичайне повідомлення про те, що хтось повернувся до рідного дому або просто уцілів під час російської тимчасової окупації, викликало десятки та інколи сотні «лайків». Це, звісно, мене тішило, та водночас змушувало хвилюватись про безпеку моїх земляків. Кількість вибухонебезпечних залишків «російського сміття», особливо у місцях інтенсивних бойових дій, нікому з них не дозволяла бути радісно безпечним та легковажно необачним. Постійно, впродовж нашої подорожі до Гостомеля, лунали потужні вибухи. На щастя, — це працювали сапери.
«Георгієвська стрічка», яку смертельно небезпечно чіпати
При під’їзді до понівеченого військового містечка я помітив, окрім руйнації та сміття, ще одну візитівку «руського миру» — так звану колорадську стрічку. Якась російська потвора щільно обмотала навколо нижньої гілочки куща на узбіччі дороги смугасту «приманку». Поруч знаходились листи фанери з червоним написом: «Міни!» Уся лісосмуга вздовж дороги та навколо військового містечка була помічена такими попередженнями. По дорозі повільно рухались вибухотехніки ДСНС. Інколи вони заходили у глибину хащів, ставили спеціальні мітки у підозрілих місцях.
— Наш підрозділ прибув із Луганщини для посилення роботи з розмінування Бучанського району. За час перебування у місці проведення робіт ми виявили та знешкодили надзвичайно велику кількість вибухонебезпечних предметів. Серед них найчастіше зустрічались артснаряди, гранати, залишки ракет, — розповів Іван, командир підрозділу ДСНС зі Сходу України, — Крім нашого підрозділу, також працює ще кілька груп зі всієї країни. Роботи дуже багато. Терміни стислі. Наближаються пасхальні свята та поминальні дні. Люди повертаються попри велику небезпеку для їхнього життя та здоров’я. Особливо підступними залишаються так звані розтяжки та інші смертельні пастки, що встановлені ворогом з урахуванням психології майбутньої жертви.
Під час нашого спілкування до екіпажу вибухотехніків постійно підходили та під’їжджали місцеві мешканці. Вони просили обстежити їхні покинуті транспортні засоби, квартири, будинки, городи. Хтось просив витягнути зі двору нерозірвані боєприпаси та схожі на них предмети. Хтось жалівся на уламки крилатої ракети, хвіст від якої загрозливо стирчав посеред його земельної ділянки та заважав займатися весняними польовими роботами. Всі ці звернення ДСНС ретельно фіксували у журналі та, вибачаючись, просили зачекати, коли й до них дійде черга. Список «замовлень» на розмінування був великим. Надзвичайно багато «пекельного сміття» залишила після себе рашистська вояччина.
Повернення за «залишками» мирного життя
В’їзд цивільного автотранспорту до військового містечка був заборонений. На блокпосту перевіряли прописку. Гостомельчан на територію містечка пропускали після інструктажу про обережне поводження та перебування лише в будинках, що перевірені військовими вибухотехніками. Ті, хто мешкали у Гостомелі та повернулися за «залишками» мирного життя до рідних домівок, в руках виносили дивом вцілили речі. Ще ніколи за більш ніж пів тисячолітню історію стародавнє місто Гостомель, яке отримало у 1614 році Магдебурзьке право, не зазнавало такого вандалізму.
— Усе, що не було зруйновано вибухами, понівечено кацапськими мародерами. Якщо саме військове містечко постраждало на 70 відсотків, то квартири пошкоджені на всі 100 відсотків. Вони не придатні до життя. Російські орки так і не змогли перемогти Збройні Сили України та вимішували свою злобу на майні громадян, які проживали на території цього містечка, — пояснив військовий з позивним «Тамерлан». Його підрозділ звільнив, взяв під охорону та оборону цей об’єкт разом із заводом «Антонов». — Люди повертаються за документами, особистими речами першої потреби. За першу половину дня було близько 100 громадян. Вони заходили виключно у ті будинки, в яких вже відпрацювали інженери-вибухотехніки. Я особисто раджу людям ще трішки почекати із поверненням. Перебувати тут дуже небезпечно. Деякі знайдені саперами предмети настільки складні, що доводиться знешкоджувати їх на місці.
Ми повертались у столицю дорогою, яка для багатьох російських окупантів перетворилась на шлях до «бучанського пекла» (вже відома вулиця Вокзальна). На узбіччі рясно майоріли червоні попереджувальні написи про мінну небезпеку та бірюзові пакети з російських військових продпайків. Сміттєвий бак із латинськими літерами «V», які залишили після себе москалі, нагадував про справжню сутність рф. Дорогою я побачив далеко у полі сірий тулуб крилатої російської ракети, яка так і не вибухнула та стирчала з ниви, як величезне залізне бадилля. Таке саме крилате «російське сміття» застрягло прямо посеред дороги на Бучу. Довелось обережно об’їжджати його на малій швидкості.
Безперечно, на весь цей смертельно небезпечний бруд «русського миру» чекало «генеральне прибирання». За даними голови Київської ОВА Олександра Павлюка, на початок квітня в області було знешкоджено більше ніж 11 тисяч вибухонебезпечних предметів. І хоча повне розмінування області, на думку очільника Київської ОВА, займе не менше ніж рік, основні напрямки будуть очищені вже до кінця травня.
У Бучі ми знову потрапили в автомобільний «корок», бо будівельна техніка працювала над відновленням пошкодженого бронетехнікою та вибухами дорожнього покриття відомої на увесь світ вулиці. Згодом, через декілька днів бучанці продовжили гостомельський флешмоб: знайди привід для щастя! Вони написали у соцмережах, що у їхніх вцілілих, розмінованих будинках на вулиці Вокзальна з’явилась електрика. Темрява російського мордору поступово зникає з міст та сердець мешканців Київщини.
Фото автора
Відео: Євгеній Тристан
