Історії полонених детально фіксували самі російські історики. «У нас немає військовополонених, є зрадники!» — так колись нібито заявив кривавий Йосип Сталін. Жорстокість радянського…
Сонячним літом 2014 року майбутній звукорежисер Юлій Терехов мав переходити на другий курс Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого, але через події на Майдані попрощався зі своїми юнацькими мріями.
Вісім років тому, 21 листопада, студенти вийшли на головний майдан країни, щоб висловити свій протест щодо припинення процесу підготовки до укладання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. Силовий розгін Євромайдану відбувся в ніч з 29 на 30 листопада, змінивши життя не лише молодих людей, які були там присутні, а й цілої країни.
Серед майданівців був і Юлій Терехов. Молодий перспективний студент- звукорежисер з університету імені Івана Карпенка-Карого. Він, як і багато тисяч інших юнаків, вийшов, аби сказати своє слово та висловити протест. У ту ніч, що вже стала важливою частиною нашої історії, всі говорили, що існує великий ризик розгону. Того вечора голосно лунали патріотичні пісні. Біля діжок з багаттям грілися люди.
— І от посеред ночі беркутня вже напоготові вишикувалася навпроти нас. Стояли й чекали наказу, — розповідає Юлій.
Серед майданівців було багато жінок, пенсіонерів і навіть дітей. Привід «беркутівці» придумали занадто банальний — їм раптово чомусь знадобилося ставити новорічну ялинку.
— Підігнали техніку й почали діставати з вантажівок паркани. Комунальники ставили огорожі поміж людей, а натовп їм у цьому буцімто заважав, що й послугувало приводом для кривавої зачистки. Мене та ще чотирьох хлопців затиснули зусібіч і почали бити кийками. Правоохоронці були всюди… Добивали лежачих, тягали жінок за волосся та били журналіста, який до останнього вірив, що напис «Pressa» на його жилеті якось врятує ситуацію. Одразу видно — іноземець. Тоді ми почали бігти в бік торговельного центру Globus, щоб хоч якось врятуватися, — згадує хлопець.
Юлієві та його товаришам вдалося добігти до пам’ятника Богдану Хмельницькому.
— Нас було 11 осіб. Тоді нам пощастило вирватися і ми переховувались у Михайлівському соборі, звідки згодом почали бити в набат. Тієї ночі точилася справжня боротьба,яку супроводжували біль, кров та смертельні протистояння — ділиться Юлій.
Усі ці події, а потім і тимчасова окупація Криму, підштовхнули Юлія до рішучого кроку — він став добровольцем, а затим розпочав службу в окремому полку спеціального призначення.
Зазвичай цікава подорож починається з аеропорту. У хлопця було майже так само, щоправда його подорож розпочалася з Донецького…Там, у ДАПІ, 3 вересня Юлій, вже більше відомий, як «Цезар», склав присягу. Тоді йому було лише 18 років. Пізніше хлопець вступив до Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка, хоча у рідному КНУТКіТ імені Карпенка-Карого чекали на його повернення з фронту та навіть дали академічну відпустку, проте хлопець зрозумів — хоче іншого. Нині Юлій уже закінчив Військовий інститут та продовжує службу в одному з підрозділів ЗСУ.
Хлопцем пишаються його колеги та родина. Він має орден «За мужність» III ступеня, медаль учасника антитерористичної операції та іменну нагороду — вогнепальну зброю.
Юлій Терехов не любить говорити про війну, але постійно тримає в голові Майдан та аеропорт «Донецьк», бо про це просто неможливо забути.
