На превеликий жаль, у фокус ворожих атак потрапили об’єкти національної енергосистеми. Про те, як мінімізувати шкоду від ворожого терору, розповідає кандидат технічних наук, військовослужбовець…
Цього року головному освітньому закладу Збройних Сил України виповнилось 107 років. Чимало сучасних дослідників військової історії скептично ставляться до такого віку університету, мотивуючи це тим, що в незалежній Україні навчальний заклад розпочав новітню історію з 1992 року як Академія Збройних Сил.
Втім, освітній дух, атмосфера опанування військовими професіями беруть свій початок саме з 1914 року, коли в Києві відбулось відкриття Миколаївського артилерійського та Другого Київського військового піхотного училищ.
Безцінні свідчення історії створення університету
Як свідчать копії документів, що зберігаються в музеї, у розпорядженні військового відомства в межах Київського Володимирського кадетського корпусу була значна вільна ділянка землі, яку у 1913 році було вирішено відвести для будівництва приміщень піхотного та артилерійського училищ. У наказі військового відомства від 26 червня 1914 року зазначено: «Формування училища (артилерійського. — Ред.) розпочати після спорудження необхідних будівель з 1915-1916 навчального року, допускаючи до приймання щороку по 150 кадетів». Наказом також визначався штат, табель, призначення осіб навчально-виховного складу та інших чинів «у разі потреби й відповідно до розвитку училища». Окремо зазначалось, що пункти наказу «найвищо затверджені 18 червня 2014 року». Іншим документом створювалося Друге Київське військове піхотне училище.
— Документів, світлин та експонатів тої пори у нас, на жаль, не багато, — розповів керівник музею підполковник у відставці Михайло Ткаченко. — Але те, що свого часу зібрав, дістав і знайшов в архівах колишній начальник кафедри тактики генерал-майор Володимир Стрижевський, для нас є дорогими свідченнями історичного минулого нашого навчального закладу й ми його дбайливо зберігаємо. Завдяки пошуковій роботі Володимира В’ячеславовича, якого, на жаль, уже немає з нами, з’явилось чимало корисної інформації про будівництво корпусів та навчання кадетів в училищах. Наприклад, стала відомою дата першого набору до артилерійського училища — 15 жовтня 1915 року. До завершення будівництва головного навчального корпусу юнкери розміщувалися в казармах поряд з ним. Навчання у новій будівлі училища розпочалося у березні 1917 року.
Загалом, як свідчать історичні документи, Миколаївське артилерійське училище встигло підготувати п’ять випусків офіцерів. Останній, шостий набір, не закінчив навчання. 25 січня 1918 під час боїв у Києві між більшовиками та українськими частинами курсантів і викладачів відправили у тримісячну відпустку.
— У березні 1918 року після повернення до Києва Української Центральної Ради комплекс училища недовгий час займав Запорізький кінно-гайдамацький полк імені Костя Гордієнка, яким командував полковник Всеволод Петрів, майбутній військовий міністр УНР, — зазначив Михайло Ткаченко і продемонстрував портрет Петріва на стенді музею. — Після захоплення Києва більшовицькими військами в лютому 1919 року на базі Миколаївського училища були створені Київські артилерійські командні курси, які припинили існування в серпні того ж року.
Згодом у військовому містечку дислокувались по черзі військово-повторна, інженерна, військово-педагогічна школи, з 1926 — Четверта Київська артилерійська школа. Саме в ній у 1925-1928 роках навчався двічі Герой Радянського Союзу генерал армії Іван Черняховський, ім’я якого названо Національний університет оборони.
— Багата історія нашого навчального закладу представлена у світлинах, унікальних експонатах, особистих речах воєначальників, викладачів та випускників, — акцентує Михайло Олегович. — Заслуговує на увагу колекція з 38 зразків холодної зброї, більша частина якої зібрана та подарована в 1999 році генералом армії України Олександром Кузьмуком. Особливе місце займає й льотний шолом, переданий нашому музею першим космонавтом України Леонідом Каденюком.
У 1996 році в рамках міжнародного військового співробітництва королева Великої Британії Єлизавета ІІ започаткувала традицію щорічного нагородження почесним перехідним мечем королеви найбільш успішного випускника університету оперативно-стратегічного рівня підготовки. Перехідний почесний меч, який теж знайшов прописку в музеї, являє собою копію палаша офіцерського піхотного зразка 1897 року епохи короля Георга V.
У 2009 році відповідно до наказу Міністра оборони України було запроваджено традицію нагородження перехідною шаблею часів Богдана Хмельницького найбільш успішного випускника університету оперативно-тактичного рівня підготовки. Після вивчення спеціальної літератури, а також дослідження державних та приватних колекцій холодної зброї під час виготовлення шаблі за основу було взято зображення на гравюрі 1654 року нідерландського художника Гондіуса. Копія бойової шаблі XVII століття теж зберігається в музеї.
«Подарунок» від уряду Азарова
За словами хранителя історії університету, з первісних будівель початку ХХ століття збереглися адміністративний корпус, ангар для навчальних гармат, водонапірна башта, котельня, манеж, механічний млин, два навчальні корпуси, пральня, речовий склад, стайня. До комплексу входили й три житлові будинки для офіцерів-вихователів (розташовані на вулиці генерала Геннадія Воробйова).
Керівник музею не сказав, але кожен, хто хоча б трохи знайомий з історією Національного університету оборони, знає про втрату основної історичної цінності — того самого головного корпусу, де розміщувалося артилерійське училище. У липні 2013 року (саме за рік до 100-ліття навчального закладу) уряд Миколи Азарова несподівано вирішив: віддати головний навчальний корпус Національного університету оборони України для розміщення Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ. Переїзд у будівлю, яку в 1914-1918 роках займало Київське Друге піхотне училище, нагадувало евакуацію.
У 2013 році музей, як і всі інші підрозділи університету, потрапив у складне становище. Адже попереднє приміщення в головному корпусі було значно більшим, ніж те, яке запропонували для музею.
— Було важко розміщувати експонати та стенди, які робились під конкретне приміщення, — каже Михайло Ткаченко. — Доводилось переробляти загальну концепцію розміщення фондів, від демонстрації деяких експонатів тимчасово відмовлятися. З початком російсько-української війни постало питання щодо створення окремої експозиції про участь у ній наших випускників, викладачів. Потрібно було шукати не лише артефакти, а й додаткові квадратні метри, де це все розмістити.
Небайдужі друзі музею
На допомогу керівнику музею прийшов заступник начальника інституту забезпечення військ (сил) та інформаційних технологій НУОУ, кандидат військових наук полковник Ігор Черних. Йому, як учаснику бойових дій на Сході країни, ця тема була не лише близька, а й цікава.
— Створюючи куточок у музеї, присвячений АТО/ООС, важливим було роздобути артефакти з передової, — розповідає Ігор Вікторович. — Адже саме вони справляють певне враження на відвідувачів, доповнюють розповідь про героїчні епізоди з бойових біографій наших героїв-захисників. Тому нам вдалося зібрати гільзи від гранат, уламки ракет від «Градів», від великокаліберних снарядів. Важливим було також, щоб з музейних стендів відвідувачі дізнавались, хто з випускників університету є взірцем для своїх підлеглих на фронті, хто має високі державні нагороди. Вони є гордістю нашого навчального закладу. Незабаром ми створимо окрему сторінку в експозиції, яка буде присвячена тим викладачам, хто брав участь у бойових діях до викладацької діяльності й хто сьогодні виїжджає в район бойових дій на допомогу нашим частинам та підрозділам.
За словами Ігоря Черних, окремі експозиції, які присвячені участі викладачів і слухачів у бойових діях на Донбасі, є навіть у деяких аудиторіях університету. На макетах, зроблених слухачами, показані епізоди забезпечення військ у польових умовах.
— Завдяки ініціативі полковника Черних та інших небайдужих друзів музею — викладачів та слухачів університету — виставкові фонди регулярно поповнюються, — додає Михайло Ткаченко. — Тому маємо надію все ж таки найближчим часом наповнити наш музей ексклюзивними експонатами з передової.
