Одним із напрямів його діяльності є забезпечення харчування для військовослужбовців. Також у сфері його відповідальності — речове забезпечення в нашій армії. Що вже зроблено за цей період…
Вони ті, хто часто дивиться на нашу планету згори і для більшості людей здаються такими собі «небожителями». Їх небагато, а підготовка – тривала та дороговартісна. Їхню професію завжди оточував ореол романтики. Та насправді, як зізнаються самі військові льотчики, насамперед – це важка і відповідальна робота, яка потребує спеціальних знань, навичок та максимальної концентрації. Робота, що завжди пов’язана з ризиком і у якій немає місця для помилок.
АрміяInform продовжує серію матеріалів про військові професії. Цього разу йтиметься про льотчиків військово-транспортної авіації. Де їх навчають? Які завдання вони виконують та до чого треба бути готовим командиру екіпажу військово-транспортного літака? Про це та інше нашому кореспонденту розповів командир екіпажу літака Ан-30Б.
Що потрібно, щоб стати військовим льотчиком?
– Передусім – велике бажання. Якщо воно є, людина здобуде і освіту, і наліт, і все інше, чого вимагатиме від неї улюблена справа. Інша, не менш важлива річ – міцне здоров’я, без нього в авіацію – зась. Якщо є і те, й інше, вам, швидше за все, вдасться опанувати професію та стати військовим льотчиком. Це, до речі, стосується не лише «транспортників», а й льотчиків винищувальної, штурмової та бомбардувальної авіації.
Плануєте літати ‒ тренуйте вестибулярний апарат?
– Деякі мої «однокашники» не змогли закінчити навчання через проблеми зі здоров’ям. Наприклад, був випадок, коли курсанта постійно нудило в польоті. У підсумку його «списали». Тренувати «вестибулярку» хлопець не хотів. Хоча так само, як і наші м’язи, її можна «прокачати». Вестибулярний апарат – це повноцінний орган, який допомагає нам орієнтуватися у просторі, підтримувати рівновагу. Щоб зміцнити його, варто періодично виконувати доволі легкі вправи. До таких можна віднести вправи на підтримку рівноваги, на підкочування крові до мозку, стрибків і ще багато подібних. Та знову ж таки, для цього потрібне бажання і самодисципліна.
До речі, про навчання
Готують льотчиків військово-транспортної авіації на льотному факультеті Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба. Термін навчання – 4 роки. Конкурс на льотний факультет зазвичай доволі високий, а вимоги до абітурієнтів – жорсткі: бездоганне здоров’я, зріст – від 155 до 185 сантиметрів, вага – не більше ніж 85 кілограмів. Претенденти проходять ретельний відбір під час медичних комісій, складають психологічні тести професійного відбору та іспит із фізичної підготовки. Саме на цьому етапі відсіюється найбільше кандидатів.
Цікавий факт: На підготовку одного льотчика військово-транспортної авіації держава витрачає понад 10 мільйонів гривень.
Сама ж підготовка курсантів реалізована за кількома рівнями. Починаючи з другого курсу, майбутні льотчики проходять практику на легкомоторних літаках і в кожного з’являються перші враження від польоту, а у льотних книжках – перші години нальоту.
– На цьому етапі курсанти вирішують, на якому типі літаків вони хочуть літати. Багато залежить від особистих вподобань: один бачить себе лише за штурвалом винищувача, іншому більше до душі транспортна авіація. Але трапляється й так, що того, хто хотів літати на винищувачах, переводять за станом здоров’я на транспортну авіацію, а комусь і взагалі судилася «приземлена» професія.
Із третього курсу практичні заняття курсанти проходять на базі навчальної авіаційної бригади, розташованої в Чугуєві, а згодом — в авіаційних частинах Повітряних Сил, Сухопутних військ та Військово-Морських Сил.
– Свого часу я теж навчався за чотирирічною програмою. Моя особиста думка, що п’ятий рік, який раніше додавали курсантам, є зайвим. Адже по суті на п’ятому курсі вони вивчали Іл-76 – літак, на якому навряд чи б літали у найближчі 5 років після випуску. Я сам безпосередньо працюю з курсантами, тому знаю, про що говорю. Вважаю, що за цей рік служби в частині вони здобудуть набагато більше практичного досвіду. Водночас хочу відмітити, що якість підготовки льотчиків за останні роки покращилась в рази.
Чи може цивільний пілот стати льотчиком військово-транспортної авіації
– Так, це реально. На відміну від інших родів авіації, льотчик, який здобув фах у цивільному вузі, може перейти у військово-транспортну авіацію. Для цього йому насамперед потрібно призватися на військову службу, пройти перенавчання на певний тип літака та отримати відповідні допуски.
Як швидко молодий лейтенант-випускник може стати командиром екіпажу
– Після випуску з ВВНЗ льотчик у званні лейтенанта приходить в частину на посаду помічника командира екіпажу. Як швидко він зможе стати командиром екіпажу, залежить від багатьох чинників. Та передусім офіцер має для себе чітко вирішити, чи готовий він до серйозної відповідальності. Адже від його командирських рішень, без перебільшення, залежатиме життя усіх членів екіпажу та пасажирів, які перебувають на борту. Якщо офіцер готовий до цього, знадобиться близько року, аби підготувати його на посаду командира екіпажу. Також він має скласти відповідні заліки та отримати допуски.
«Чому свого часу я зробив вибір у бік транспортної авіації?..»
– Кожному своє. На моє переконання, транспортна авіація – це завжди затребувана і корисна авіація, яка робить надзвичайно важливу роботу, – каже офіцер. – Вона перевозить війська, доставляє техніку, озброєння та боєприпаси, пальне, продовольство, здійснює евакуацію поранених і хворих, проводить розвідку. А ще на нашому Ан-30Б ми інколи «розганяємо хмари». Зокрема, цьогоріч забезпечили бездощове небо над столицею у День Незалежності України, – додає льотчик. – Важливо і те, що польоти на транспортному літаку – це командна робота. Крім мене, у складі екіпажу – помічник командира, штурман, радист, бортмеханік, борттехнік та бортоператор.
Більший екіпаж – більша відповідальність
– Командир екіпажу військово-транспортного літака несе відповідальність не лише за себе, а й за інших членів екіпажу, пасажирів, вантаж та техніку. Відповідно тут по-іншому й рішення ухвалюються, – говорить військовий льотчик. – До прикладу, у разі нештатної ситуації льотчик винищувача може швидко «вийти на вулицю» (катапультуватися. – Прим. авт.). І якщо Ан-26 обладнаний хоча б аварійним люком, то Ан-30Б взагалі не пристосований для аварійного покидання…
«Нікому не вір – усі хочуть тебе вбити»
– Крім того, що рішення потрібно ухвалювати швидко, критично важливо, щоб вони були правильними. Командир екіпажу – це людина, яка має чітко знати, як діяти в тій чи іншій ситуації, – наголошує офіцер. – Також у нас є приказка: «Нікому не вір – всі хочуть тебе вбити». Командир має завжди все перевіряти, адже кожен із його підлеглих може помилитися. Саме на командирові лежить відповідальність за виконання поставленого завдання і ухвалення правильного рішення.
Про частоту та тривалість польотів
– Буває по-різному. Це може бути один виліт на тиждень, а можемо й чи не щодня літати. Впливає, зокрема, і сезонність: влітку літаємо більше, взимку – трохи менше. Найдовший безпосадковий переліт тривав близько 5 годин. Тут все зводиться до обмеженого запасу пального, – говорить офіцер.
Який політ є найскладнішим
– Усі, без винятку, польоти складні. До будь-якого потрібно ставитися максимально серйозно і ретельно готуватися, – говорить військовий льотчик. – Не має бути жодних відволікаючих факторів. Коли піднявся на борт літака, маєш думати виключно про поставлене завдання. Усе інше лишаєш «за бортом».
Про плюси і мінуси професії
– На мою думку, одним із мінусів є професійні захворювання. Наприклад, хвороби шлунку, проблеми з хребтом, серцево-судинні захворювання тощо. Водночас наша професія дає можливість побачити світ. Виконуючи завдання за міжнародною угодою «Договір з відкритого неба», члени екіпажу нашого «літаючого фотоапарату» Ан-30Б мали змогу відвідати багато країн.
