Саме цей бомбардувальник є носієм ракет типу Х-22, якими країна 404 постійно обстрілює Україну. Традиційно, АрміяInform дізналася, як на болотах…
«Льотчики! До нас мають приїхати льотчики!» – вигукували учні Котюжанівського навчально-реабілітаційного центру, що на Вінниччині. Цілий ранок вони чепурилися, допомагали наводити лад у класах і кімнатах, переживали, чи не завадить дощ розвантажити подарунки та ділилися один із одним думками щодо того, що їм привезуть давні друзі-військові. Понад 15 років медики Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону опікуються цим навчальним закладом і до початку кожного навчального року та на День Святого Миколая дарують учням святковий настрій. Цього разу працівники закладу укомплектували потрібною канцелярією рюкзаки для першачків, закупили спортивний інвентар, навчально-методичні матеріали, одяг тощо. Але найбільше захоплення в дітей викликали гаджети, котрі привезли гості. Проте вони дістануться не всім.
– Ми домовились із директором центру, що смартфони отримають найкращі. За результатами першого семестру будуть визначені найактивніші в навчанні, спорті, громадській активності учні, які й отримають телефони та електронні книжки у День Святого Миколая, – зазначив начальник ВМКЦ ЦР полковник медичної служби Сергій Пашковський. – Сподіваюсь, що наші подарунки стануть додатковим стимулом отримувати гарні оцінки.
До вітальних слів долучилась і головна медична сестра ВМКЦ ЦР головний сержант Ольга Бабкіна: «Я хочу привітати і учнів, і педагогічний колектив із Днем знань та, як медик, побажати всім насамперед міцного здоров’я. А ще я хочу, щоб ви знали, що знання – це ключ, яким можна відчинити будь-які двері. Тому бажаю вам отримати в школі цей золотий ключик і пронести його крізь усе життя. Адже саме завдяки знанням можна досягти багато чого в житті. І хочу передати вам вітання від усіх медичних сестер і лікарів нашого закладу. У добру путь!»
Капелан ВМКЦ ЦР отець Богдан провів чин благословення дітей на початок навчального року. А після вітальних слів хлопці та дівчата побачили справжнє шоу, організоване головою координаційної ради при ВМКЦ ЦР, волонтеркою Олена Верлан-Кульшенко. Кільця з диму, полум’я в руці, шоу з рідким азотом, пінні вулкани – учні із захватом спостерігали, що відбувається в їхньому невеличкому актовому залі.
Для цих дітей приїзд військових медиків дійсно є справжнім святом. Адже в Котюжанівському навчально-реабілітаційному центрі не проводять традиційну першовересневу урочисту лінійку в класичному її розумінні, тут немає традиційного шикування на шкільному майданчику. У закладі навчаються особливі діти, тож гуртом постояти навіть 30-40 хвилин, майже не розмовляючи та ні на що не відволікаючись, вони не можуть.
– У закладі цього року навчатимуться 66 дітей із психофізичними вадами віком від 6 до 16 років, – розповів директор центру Володимир Гетманчук. – Із ними працюють майже 40 вчителів, 14 з яких – дефектологи. Це такі діти, які через особливості в розвитку та за медичними показниками не навчаються в загальноосвітній школі. У кожного з наших вихованців є або родина, або опікуни, проте вони не можуть через свій матеріальний стан щодня возити дитину до школи. Тож наші учні живуть у центрі впродовж року за винятком канікулярних періодів.
У Центрі функціонують гурток із рукоділля, духовий оркестр, гарно розвинута спортивна робота, зокрема секції з легкої атлетики, волейболу, баскетболу, шашок. Так, за словами Володимира Івановича, учні Котюжанівського НРЦ вже кілька років здобувають призові місця в обласній спартакіаді «Повір у себе» серед дітей з особливими потребами.
– Також ми стежимо, як складається доля дітей і після завершення навчання у нашому закладі. Здебільшого наші випускники вступають до будівельного та аграрного ліцеїв районних центрів Вінниччини. Допомагаємо їм і з працевлаштуванням, – завершує розмову Володимир Гетманучк.
Неможливо оминути увагою і місце, де розташовується Котюжанівський навчально-реабілітаційний центр. Будівля зі спальними приміщеннями – це колишній маєток царського генерала із Санкт-Петербурга Ценіна. Побудований наприкінці XIX століття, до наших часів зберігся майже в незміненому вигляді. У 1939 році у дім поселили 130 дітей-сиріт, батьків яких репресували у 1937-му. На початку окупації України фашистськими військами доглядати за дітьми залишилося лише п’ятеро жінок. Вони вирішили евакуювати дітей, вивізши їх возами за лінію фронту. Проте вози відібрали для потреб радянської армії, і 3‒6-річні діти з виховательками дісталися пішки аж до Умані (а це близько 280 км). Але розгортання фронту змусило повернутися вихованців дитбудинку знову до Котюжан. Жодна дитина цього закладу завдяки непомірній турботі персоналу не померла під час Другої світової війни. І це був єдиний дитячий будинок на тимчасово окупованій території, про який студія Довженка зняла документальний фільм «Котюжанські матері».
– То ви скоро до нас знову приїдете? – дітлахи довго не відпускали військових. – Ми обіцяємо отримувати гарні оцінки, а ви привезіть нам ще телефони!
