На превеликий жаль, у фокус ворожих атак потрапили об’єкти національної енергосистеми. Про те, як мінімізувати шкоду від ворожого терору, розповідає кандидат технічних наук, військовослужбовець…
120 років тому у Львові було видано другий том книги «Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя» – першої ґрунтовної біографії Тараса Григоровича Шевченка. А 30 років тому, в 1991-му, цю титанічну працю видатного українського письменника Олександра Кониського перевидано видавництвом художньої літератури «Дніпро» накладом 30 тисяч примірників. Ця книга, поза всяким сумнівом, є найвищим науковим здобутком Кониського. Окрім того, аж до проголошення Незалежності України, вона залишалася одним із найсерйозніших досліджень біографії Великого Кобзаря.
Олександр Кониський – ключова фігура національно-визвольного руху другої половини ХІХ століття, перший самостійник, творець ідейно-ментального образу сучасного українця, модерної української спільноти, провісник постання української держави. Так вважає, зокрема, відомий дослідник і популяризатор спадщини Олександра Кониського, доктор історичних наук Ігор Гирич, якому хочу висловити щиру вдячність за допомогу в підготовці цього матеріалу.
Звинувачений у «сепаратизмі»
Насамперед хочу зазначити, що Кониський дуже добре знав свій родовід, походив зі старовинного сіверського козацького роду. Тому природно, що ставши членом київської «Громади» і почавши друкуватися в головному осередку гуртування українських національних сил – петербурзькому журналі «Основа», він долучився і до тогочасного українського руху. Склавши екстерном іспити на кандидата права, після селянської реформи 1861 року зайнявся адвокатською практикою, захищаючи інтереси «визволених невільників». Займався організацією недільних шкіл. Опублікував для них українські прописи (1862), підручник з арифметики (1863), а згодом, у 1882 році – читанку. Підготував також підручник про закони, потрібні селянам, який, на жаль, не був дозволений до друку цензурою.
Іван Франко«Між українськими письменниками, що розпочали свою працю вже по смерті Тараса Шевченка, одно з перших місць займає Олександер Кониський»
Після закриття «Основи» в січні 1863 року Кониського заарештували за «малоросійський сепаратизм» і в позасудовому порядку вислали до Вологди, потім – до Тотьми. У 1865-му отримав дозвіл виїхати за кордон для лікування. Наступного року повернувся в Україну і жив у Катеринославі (нині м. Дніпро), перебуваючи під поліцейським наглядом. Займався адвокатською та літературною працею. Від 1872, після зняття нагляду, переселився до Києва.
Борець за справжні цінності
Олександр Кониський, переживши репресії, став дуже завзятим борцем за права і свободи рідного народу. У 1880 роках обирався гласним Київської міської думи, тоді ж захопився проблематикою звичаєвого права, критикував імперських чиновників за його систематичні порушення. У 1888 році написав відкритого листа Міністру внутрішніх справ, вимагаючи припинити переслідування українського слова.
Олександр Кониський писав про неправомірність нав’язування українцям думки про міць всеросійської держави. Бо «з того «великого государства» вийшли великі та важкі кайдани, а до кайданів і неволі не вабить нас жодна «общерусская» культура». Тож він першим закликав «до активного відвоювання свого культурного простору з російської займанщини» і цим заклав наріжний камінь подальшого політичного поступу українців. Зокрема, він виступав за усвідомлену відмову від російської літератури як «засобу цивілізації», бо разом із тими «цивілізаційними здобутками» в парі іде ментальне зросійщення українців.
Олександр Кониський пропонував спиратися на готові, давно уставлені традиційні форми українського суспільства, «не опонувати їм і не творити чогось зовсім нового, відірваного від ґрунту, а покращувати дане нам природою і Богом еволюційним способом».
Національні цінності Кониський ставив на перше місце, вважаючи їх локомотивом, який потягне за собою і економічне поліпшення життя людей. Він мислив, що треба вважати українцями всіх, хто живе на українській землі й визнає право етнічних українців господарювати на ній. Ідею «політичного територіалізму» згодом сформулював і поширив один із духовних учнів Кониського В’ячеслав Липинський.
Олександр Лотоцький «Я не знаю ні одної більш-менш значної української справи, яка не повстала би, коли не ініціативою, то при діяльній участі Кониського… Можна любити Україну так, як її любив Кониський, але більш, як він, – любить не можна».
Головними «кониськівцями», його духовними учнями були Олександр Барвінський, Михайло Грушевський, Олександр Лотоцький, Сергій Єфремов, Василь Доманицький, Федір Матушевський.
Ще один гурт, що був близьким до Кониського – «товариство тарасівців»: Микола Міхновський, Володимир Шемет, Віталій Боровик, Борис Грінченко, Михайло Коцюбинський, Мусій Кононенко, Євген Тимченко, Олександр Черняхівський, Іван Стешенко. Що означала постать Кониського для українського Києва, свідчить один промовистий факт, наведений у його щоденнику. В 1897 році, за місяць, коли він лежав у лікарні, його відвідали 375 разів!
А по смерті, у 1900 році, відгукнулися про Олександра Кониського майже усі тодішні українські видання. Не залишилися осторонь і його учні. Не було жодного з вищезазначених осіб, хто б не вважав за необхідність написати бодай кілька рядків про болючу втрату для України. Видавництво «Вік», засноване Кониським, і одеська громада видали тритомник його «красного письменства». А у 1909 році Іван Франко для львівської «Просвіти» написав брошуру про життя і творчість Кониського.
Читати також: На будівлі навчально-оздоровчого комплексу Ліцею імені Івана Богуна в Боярці відкрили барельєф Олександрові Кониському.
Соборник і пророк
Автор духовного гімну України «Боже великий, єдиний, нам Україну храни» Олександр Кониський був першим, по-справжньому українським соборником. Його, поруч із Пантелеймоном Кулішем, Михайлом Драгомановим та Іваном Нечуєм-Левицьким, називають серед головних культурних об’єднувачів підросійської і підавстрійської України. Але саме Кониський став головним речником ідеї «Галичина – український П’ємонт». Він виступав за об’єднану літературну мову, спільну художню літературу, єдину національну науку, синхронізовану суспільно-політичну діяльність на міжнародній арені.
Літературне Товариство імені Тараса Шевченка було дітищем передусім Кониського. На заснування Товариства в 1873 році він дав своїх 1000 рублів, а також організував збір решти необхідних коштів. Перетворення з літературного на Наукове Товариство імені Тараса Шевченка в 1890-х – теж справа рук Кониського. Для НТШ він пожертвував свою бібліотеку і архів, відкрив стипендію і заповів частину грошей.
-
- Олександр Кониський
Олександр Кониський був головним редактором перших томів «Записок НТШ» та був єдиним з підросійських українців, який в кожному з них публікував свої матеріали. НТШ для Кониського – символ незалежної культури, початок державного усамостійнення України.
Як один з найпослідовніших творців культу Тараса Шевченка в обох частинах України Кониський водночас став творцем культу Михайла Грушевського, хоч той лише розпочинав науково-громадську працю і такого культу ще зовсім не заслуговував.
Назву книги «Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя» випадковою ніяк не назвеш. Про те, що Тарас Григорович мав друге прізвище, зафіксоване в метриці – Грушевський, мало хто знає навіть сьогодні. Проте з цього збігу Кониський зробив історіософську метафору. В Михайлові Грушевському Кониський бачив продовження справи Тараса Шевченка.
Саме Михайло Сергійович, на думку його вчителя, мусив стати для українців у ХХ столітті не менш значущою постаттю, ніж Тарас Шевченко. Так власне і сталося. Пророцтво Олександра Кониського збулося! Ще 19 квітня 1894 року з приводу звістки про обрання Грушевського професором до Львова Кониський писав: «Порадійте нашій вельми важній новині: на кафедру історії у Львові – цісар 9 квітня затвердив звичайним професором Грушівського. Особисто для мене – се невимовно велика радість! От се той момент, з якого почнеться історія нашої національної освіти і культури!»
