Одним із напрямів його діяльності є забезпечення харчування для військовослужбовців. Також у сфері його відповідальності — речове забезпечення в нашій армії. Що вже зроблено за цей період…
З початку вересня в Україні триває відзначення 400-річчя Хотинської битви. Від результатів цієї баталії свого часу залежала майбутня доля всієї Європи. Адже це був конфлікт не між суто державами, а між східною і західною цивілізаціями
Цецорська битва і початок Хотинської війни
Хотинська битва, що тривала з 2 до 28 вересня 1621 року, стала кульмінацією Польсько-турецької війни 1620–1621 років і завершилася перемогою Речі Посполитої. Результати битви змусили Османську імперію відмовитися від амбітних планів завоювання Європи і підтвердили незмінність раніше встановлених кордонів. Саме 29 вересня розпочалися мирні переговори, які завершилися 9 жовтня підписанням того ж року Хотинського мирного договору.
Окрилена успіхами в щойно завершеній війні з Московією, Річ Посполита вирішила втрутитися у справи османських васалів — Трансильванії, Молдови та Валахії. Окрім того, підтримувані в той час польсько-литовським урядом козаки, здійснювали безперервні набіги на османські володіння в Північному Причорномор’ї та рейди на Чорному морі, що також підбурювало османів до збройної відповіді.
Останньою краплею став союз із Польщею молдовського господаря Гаспара Граціані, який сподівався визволитися з-під влади Османської імперії. У Цецорській битві, яка мала впровадити в життя задекларовані договором наміри, війська Речі Посполитої і Молдови зазнали нищівної поразки від османів.
Щоб довершити свої військові успіхи, юний османський султан Осман ІІ вирішив спалити Варшаву, а також приєднати до Османської імперії Україну
Загинули понад 5000 військовиків (за деякими оцінками — понад дві третини всієї польсько-молдовської армії, що брала участь у кампанії), серед них: командувач Станіслав Жолкевський, господар Гаспар Граціані та Михайло Хмельницький — батько Богдана Хмельницького. Сам майбутній гетьман у тій битві потрапив у полон разом з багатьма іншими річпосполитськими воєначальниками.
Щоб довершити свої військові успіхи, юний османський султан Осман ІІ вирішив спалити Варшаву, наклавши на поляків вічну данину, а також приєднати до Османської імперії Україну. В умовах війни між католиками (Імперія Габсбургів, Католицька ліга, Річ Посполита) і протестантами (Богемія, Нідерланди), що якраз розпочалася 1618 року, цей конфлікт мав усі шанси розпочати широкомасштабну експансію Османської імперії в Центральну Європу і знищити католицьку коаліцію.
Тому лише дієвий, спланований опір нашестю загарбників з Османської імперії, чисельність яких значно переважала сили союзників, міг врятувати тодішню Річ Посполиту.
«Фактор Сагайдачного»
Усі сучасники визнавали, що ключову роль у перемозі під Хотином відіграли запорозькі козаки. Без них османи могли здолати поляків за три-чотири дні, і шлях на Варшаву був би відкритий. Офіційно чисельність козацького війська становила понад половину всіх сил союзників. Але за підрахунками сучасних українських істориків, у Хотинській війні взяло участь більше козаків, ніж зазначено в реєстрах — до 47 тисяч на полі битви та ще 5-6 тисяч, які брали участь у кампанії на морі.
На той час це була найбільша кількість запорозького воїнства, яку одномоментно вдалося виставити у військовій баталії. За це ще на початку року польський король Сигізмунд ІІІ Ваза пообіцяв козакам широку політичну автономію України з панівною православною церквою і привілейованим козацьким станом.
Козаки знищили щонайменше 141 ворожий корабель і зірвали поставку османам партії важких облогових гармат, які могли запросто вирішити долю битви під Хотином
Протистояння між запорозьким і османським флотами на Чорному морі розпочалося навесні і тривало до осені. Козаки знищили щонайменше 141 ворожий корабель і зірвали частину поставок для османської армії під Хотином, зокрема, партії важких облогових гармат, які могли запросто вирішити долю битви.
Козацтво героїчно відповідало майже на кожну атаку ворога. А деякі операції навіювали сучасникам паралелі з античною історією. Так, 60 запорожців упродовж трьох днів стримували значні сили ворога на річці Прут. Майже всі козаки полягли в бою, а кількох полонених розлючений Осман ІІ власноруч убив мечем. Ось як про цей випадок написав хроніст Евергард Вассенберг:
«Ці люди значно перевищили славою спартанців. Там таких було триста під Фермопілами, козаки ж числом тільки шістдесят у чистому полі стримали військо, силою рівне Ксерксовому».
Навіть під час генерального штурму 28 вересня Сагайдачний зумів організувати контратаку, що завдала тяжких втрат противнику і змусила його відступити. Але найбільших успіхів під Хотином козацтво досягло нічними рейдами, що були здійснені вперше у військовій історії. Так, у ніч з 18 на 19 вересня 8-тисячне козацьке військо вдарило по правому флангу османського табору. Козаки винищили кілька тисяч ворогів перед тим, як османські війська почали оговтуватись, а самі повернулися майже без втрат, прихопивши чимало трофеїв.
У ніч з 21 на 22 вересня запорожці знову вирушили на вилазку та вбили щонайменше тисячу ворогів, водночас їм вдалося знищити османських головнокомандувачів Черкес-пашу й Тогаднджи-пашу. А колишній великий візир Гусейн-паша ледве врятувався втечею. У ніч з 23 на 24 вересня запорожці переправились на лівий берег Дністра та знищили розташований там османський табір, де було вбито також близько тисячі ворогів.
Ціною власних життів…
Сьогодні, згадуючи про Хотинську війну, в Україні, Польщі та Литві віддають шану насамперед видатним полководцям — великому гетьману литовському Яну-Каролю Ходкевичу та козацькому гетьману Петру Конашевичу-Сагайдачному. Вони забезпечили цю перемогу ціною власних життів: Ходкевич помер у Хотині незадовго до завершення битви — 24 вересня, а Сагайдачний, який зазнав під час неї тяжкого вогнепального поранення, — 20 квітня 1622 року, перебуваючи під постійним наглядом королівського лікаря.
Але 29 вересня 1621 року, приступивши до мирних переговорів, поляки не допустили до них козаків, бо вважали їх звичайними найманцями. Ба більше, Хотинський мирний договір передбачав припинення походів запорожців на Кримське ханство і Османську імперію.
Поляки ще за життя Сагайдачного вирішили відмовитися від зобов’язань, даних козацтву. Це, через серію повстань, врешті-решт привело козаків до проголошення незалежності Війська Запорозького
-
- Пам’ятник Сагайдачному бiля Хотинської фортецi
-
- Пам’ятник Петровi Сагайдачному у Києвi
Петро Конашевич-Сагайдачний, будучи справжнім лицарем, повірив лицарському слову короля про незалежність українського козацтва і не зафіксував на папері ті обіцянки, які Сигізмунд ІІІ дав йому у критичний час, коли від того, чи прийде 40-тисячне козацьке військо під Хотин, залежала доля Речі Посполитої, змушений був визнати свою політичну недалекоглядність. Адже поляки ще за життя Сагайдачного вирішили відмовитися від зобов’язань, даних козацтву. Це неминуче вело до конфліктів з козаками та серії повстань, результатом яких врешті-решт стало проголошення незалежності Війська Запорозького.
