ТЕМИ
#СОЦЗАХИСТ #СПОРТ #РАШАБУМ #ЛАЙФХАКИ #ООС #КОРУПЦІЯ #ІНФОГРАФІКА

Військова професія — ракетник: фахівець ділиться секретами

Прочитаєте за: 8 хв. 31 Липня 2021, 19:41

Не надто розпіарені чи романтичні, проте максимально потужні та ефективні, здатні першою ж ракетою знищити порушника повітряного простору України. Тож, те, що ворог не веде бойові дії в небі країни, — заслуга, насамперед, саме ракетників.

Поставитись до таких заяв зі скепсисом і назвати їх перебільшенням можуть лише люди, далекі від війська. Варто тільки переглянути ТТХ зенітної ракетної системи С-300В1, аби переконатись у потужності зброї.

Про всі тонкощі професії ракетника, починаючи від системи підготовки спеціалістів та специфіки бойових чергувань і закінчуючи особливостями колективів підрозділів ЗРВ, болючими моментами та перспективами розвитку, кореспонденту АрміяInform відверто розповів Роман. Розмова затягнулась не на одну годину, адже поділитись чоловікові насправді було чим.

У режимі нон-стоп

Попри те, що фахівці зенітних ракетних військ перебувають у певній «тіні» та уникають преси, вони ніколи байдики не б’ють. А таке поняття, як відпочинок на ППД, у лексиці ракетника взагалі відсутнє. Одні — у постійній готовності збити ворога, інші — тренуються його знищувати. Цей процес безперервний. Втратиш пильність, розслабишся — і ворог дуже швидко буде над нами.

— Особовий склад, який несе службу на бойовому чергуванні не має права відволікатися на будь-що. Чергова зміна мусить бути щохвилини готовою зайняти робочі місця, увімкнути техніку та відпрацювати по визначених цілях.

А тепер трохи про С-300В1

Серед «трьохсотчиків» (людей, які служать на зенітних ракетних комплексах сімейства С-300) існує таке собі змагання між тими, хто служить на С-300В і С-300П. Кожен хвалить свій комплекс і намагається довести, що саме він найкращий. Тому, трохи про «В-шки».

Це мобільна універсальна система протиракетної і протилітакової оборони. Наявність двох типів зенітних керованих ракет: один тип 9М83 призначений для ураження аеродинамічних цілей на відстані до 75 км, другий 9М82 може вражати балістичні цілі класу «земля-земля» та літаки зі швидкостями до 3000 м/с на відстані до 100 км. А гусенична база забезпечує підвищену прохідність і дозволяє загнати пускову установку куди завгодно, хоч у ліс, хоч у багнюку. Кожен ЗРК (батарея) у складі ЗРС (дивізіону) може вести самостійну бойову роботу і водночас кожна пускова установка забезпечена (це ще один рівень РЛС, якого немає в С-300П) радаром підсвічування цілі та наведення ракет.

«Щоб після пуску ракети ціль продовжила політ, такого ще не було!»

За словами Романа, ймовірність знищення ворожого літального апарату двома ракетами (а керівні документи вимагають випускати саме дві ракети) становить 160–180%. Нічогенька така перестраховка, еге ж?! Щоб після пуску ракети ціль продовжила політ, такого випадку ще не було жодного разу. Навіть, якщо ворог одночасно кине в атаку пів сотні чи сотню літаків, навряд чи вони зможуть пройти українську систему ППО.

— За таких умов у деяких із літаків, звісно, з’являється шанс подолати нашу систему ППО. Але… По-перше, чи готові психологічно ворожі полководці знищити свій повітряний флот заради шансу кількох літаків досягти певних воєнних цілей? Адже літаки — вкрай дорога технологічна зброя. Швидко їх не збудуєш і нових льотчиків не навчиш. А по-друге — чи зможе пілот літака прийняти рішення продовжувати місію, коли бойові порядки руйнуються і повітряні судна один за одним сиплються на землю?

Чоловік додає, що зенітно-ракетні комплекси — це зброя стримування. Ворог знає про наші бойові можливості, що вся територія України перекрита суцільним радіолокаційним полем, зенітні ракетні комплекси справні і грамотно розміщені на своїх позиціях, а особовий склад навчений і готовий виконати поставлені завдання.

— Все це змушує агресора відмовитися від використання авіації на нашій території. А значить — попереджувальна місія ЗРВ виконана.

«Часто професія передається «у спадок»

Цивільна молодь, яка задумується над тим, щоб пов’язати своє життя зі Збройними Силами України, вкрай рідко обирає військову спеціальність ракетника.

— Зазвичай хочуть бути льотчиками, моряками, розвідниками, морпіхами, десантниками, танкістами. У протиповітряну оборону ідуть переважно діти військовослужбовців, які виросли у військових містечках окремих дивізіонів. Вони з дитинства знають умови, специфіку служби і життя в таких військових колективах і свідомо вирішують продовжувати військову династію. Адже коли в твоїх руках потужна зброя, здатна знищити літак чи ракету із відстані десятків кілометрів,  — це по-справжньому захоплює і надихає.

Де навчитися?

Щоб стати командиром ЗРК С-300В1, треба спочатку вступити до Харківського національного університету Повітряних Сил і здобути відповідний фах. Абітурієнт повинен успішно скласти іспит з фізичної підготовки, пройти медичну комісію, профвідбір, отримати високі бали з математики, фізики. Адже офіцер ЗРВ насамперед інженер. Він повинен вміти не тільки застосовувати зенітне ракетне озброєння, а й уміло його експлуатувати і за потреби ремонтувати. Є певні види ремонту, що відбуваються не в заводських умовах, а безпосередньо в ППД, на основних та запасних позиціях, під час маршів. Їх проводять силами обслуг або штатних ремонтних підрозділів. І командир мусить у всьому розбиратись і контролювати весь процес.

У ХНУПС перших три роки майбутній командир зенітного ракетного підрозділу вивчає загальновійськові дисципліни, наступних два — спеціальні дисципліни: склад озброєння, як усе влаштовано та як працює. Аж до змоги прослідкувати електричний імпульс від одного блока до іншого.

Після третього курсу кожен майбутній ракетник уже чітко знає, на якому комплексі служитиме, і приблизно орієнтується, до якої бригади потрапить.

Як стають професіоналами

Первинна посада офіцера ЗРВ — начальник обслуги. У нього є самохідна вогнева установка вагою кілька десятків тонн, найбільші у війську ракети і два військовослужбовці, за яких він повністю відповідає — оператор і механік-водій. Це чи не найменший за чисельністю наземний підрозділ у ЗСУ, яким командує офіцер. Утім, із таким озброєнням — один із найпотужніших!

— Для начальника обслуги є два основні пріоритети у службовій діяльності. Перший — робота з особовим складом, другий — робота з технікою. Техніка, звісно, не нова, але не тільки в цьому проблема. Зенітне ракетне озброєння високоточне, технологічне, чутливе і потребує періодичного налаштування. Якщо підрозділ здійснив кількасоткілометровий марш, хороший начальник розрахунку одразу береться за перевірку всієї електроніки, механізмів, якщо потрібно — налаштовує, регулює. Аби впевнитись, що в потрібний момент комплекс відпрацює як слід.

Наступна посада офіцера — командир батареї. Має в підпорядкуванні кілька таких установок, а ще — понад два десятки одиниць техніки (різноманітні засоби технічного обслуговування та забезпечення, як-от агрегати живлення, засоби зв’язку тощо). Разом усе це — зенітний ракетний комплекс С-300В1.

Ієрархія кар’єрних сходинок має такий вигляд: начальник обслуги, командир батареї, командир дивізіону, командир полку і бригади. Далі дорога веде в органи військового управління.

Про що болить голова в сучасних українських ракетників?

Озброєння та техніка, м’яко кажучи, не нові. Вони виготовлені ще за часів СРСР. До того ж заводи-виробники розміщені на території РФ. Це суттєво ускладнює життя командирам.

— Звичайно, вітчизняні підприємства освоїли ремонт та відновлення зенітного ракетного озброєння і навіть виробництво деяких запчастин та приладів. Але проблему це повністю не вирішило. Треба пристосовуватись, усе контролювати, дуже обережно експлуатувати озброєння і не допускати до нього малопідготовлених військовослужбовців.

Роман додає, що офіцеру доводиться бути не лише командиром підрозділу, а ще й менеджером з логістики: чітко контролювати наявність запасних частин і приладів на своєму комплексі, періодично дізнаватись інформацію про їхню наявність на складах частини, штатних ремонтних підрозділів бригади та заводах ОПК.

«Подія року» для кожного ракетника

Для кожного ракетника навчання з бойовими стрільбами (пусками ракет) — подія року. Адже з такої потужної зброї будь-де не постріляєш. Потрібен чималий полігончик, кілометрів так на 100. Тому пуски відбуваються в єдиному місці в Україні — полігоні Ягорлик. Туди з’їжджаються найкращі розрахунки з усієї України, аби відпрацювати злагоджене відбиття масованого ворожого нападу з повітря і заодно визначити, хто ж із них найкрутіший.

Особливо це випробування для командира. Саме він відповідає за рівень підготовки підлеглих. Щоб показати, чого вартий твій підрозділ (нагадаю, що зброя колективна), кожен воїн-ракетник вчиться, тренується, «воює» на тренажері практично весь час, вільний від бойового чергування. Переможці отримують цінні призи, кубки, грошові винагороди. Невдахи їдуть додому ні з чим. Наступної нагоди заявити про себе доведеться чекати цілий рік…

— Сам пуск ракети для начальника обслуги — лише фізичне натискання на кнопку. Йому передує цілий алгоритм дій особового складу, від правильності і швидкості виконання якого залежить ефективність озброєння. Щоб запустити ракету, розрахунку потрібно спочатку виявити ціль, розпізнати її сигнатуру, здійснити передпускові перевірки, наведення на ціль і лише тоді – ПУСК!.. Коли розрахунок веде бойову роботу, і начальник натискає кнопку «пуск», окрім, як на індикаторі, побачити і відчути результати своєї роботи неможливо. Шумовий ефект, спалах, в апаратній усього цього немає. Є лише гул апаратури і блимання індикаторів, по яких можеш спостерігати за ціллю і ракетою. Якщо все зроблено правильно, ракета, що злетіла, точно вразить ціль. Ось це можна побачити на моніторах.

Подалі від цивілізації

Особливість служби в зенітних ракетних дивізіонах — це невеликі військові колективи, які здебільшого перебувають подалі від цивілізації. Це майже закрита спільнота, як християнський орден середньовіччя, про членів якого мало хто знає. Але вони сумлінно виконують свою місію — оберігають людей від злих сил.

Служити у віддалених гарнізонах — морально важко. Не кожен може пристосуватися до такого життя і служби. Тож це додатковий відбір, у результаті якого в підрозділах залишаються служити найвмотивованіші і найстійкіші. Але є люди, яким навпаки до вподоби таке життя. Навколо — ліс чи степ, поряд річка чи море, природа, чисте повітря, немає міської метушні і безкінечного автотрафіка. Вони отримують від цього задоволення і не хочуть повертатися до цивілізації.

Сім’ї ракетників, попри всі труднощі, — найміцніші

Така служба накладає відбиток і на особисте життя, адже молодому командиру-ракетнику знайти дружину в невеличкій спільноті непросто.  Нелегко буває й одруженим молодим лейтенантам, адже не кожна дружина з великого міста згодиться поїхати з чоловіком світ за очі. І навіть з тих, що погодились, не кожна зможе прилаштуватися до нових умов. Тому сім’ї ракетників — найміцніші. Якщо дружина витримала всі ці випробування — подружжя залишається разом на все життя.

14
1

Кореспондент АрміяInform
Стежте за нами в Instagram