Саме цей бомбардувальник є носієм ракет типу Х-22, якими країна 404 постійно обстрілює Україну. Традиційно, АрміяInform дізналася, як на болотах…
21 липня 2014 року зведений штурмовий загін української армії звільнив від російських окупантів шахтарське місто Торецьк (Дзержинськ). Це блискавична операція 33 бійців Сил спеціальних операцій ЗСУ та 8 воїнів 73-го Морського центру спеціального призначення.
Довідково. 34-тисячне місто Торецьк — найближче до Горлівки. У 2014-му Дзержинськ, нині, після декомунізації — Торецьк, був класичним шахтарським містечком, розташованим між териконами. Одна з шахт донедавна мала назву «Святої Матрони Московської», нині на табличці перед шахтою лише два слова — «Святої Матрони».
Оперативна обстановка наприкінці липня на терені АТО
Перші мітинги в Дзержинську відбулися синхронно з Донецьком на початку березня. Масовими їх назвати не можна. У середині квітня 2014 року російські найманці захопили місто. 15 квітня на засіданні міськради міський голова Володимир Слєпцов привітав так звану народну владу і запросив їх до «співголовування».
«До 20 липня 2014-го українські сили сектора “Б” вийшли на лінію Артемівськ – Костянтинівка. У цей момент основні сили були зосереджені в секторі “А”, де планувалося звільнення Сєвєродонецька й Лисичанська. Щодо сектора “Б” та “С”, то оперативною ціллю було місто Горлівка, де перебувало дуже потужне на той час угруповання бойовиків під командуванням Ігоря Безлера «Бєса». Між Костянтинівкою і Горлівкою розташоване досить велике за місцевими масштабами місто Дзержинськ. Специфіка полягала в тому, що від Світлодарського водосховища між Горлівкою і Дзержинськом є смуга природних та штучних перешкод, великі газопроводи, залізниці. Таким чином, щоб провести між цими містами бронетехніку, існувало дві дороги, що давали можливості для організації оборони від бойовиків. Одначе місто було у вільному доступі, тому командування, дізнавшись, що там є невеликі сили бойовиків, вирішило мінімальними силами звільнити його», — пояснює експерт Олександр Сурков.
Українські армійці увійшли в місто близько 6-ї ранку й захопили штаб бойовиків. Упродовж восьми годин наші воїни героїчно стримували контратаки 200 озброєних бойовиків, підсилених танками і БМП. Наші втримали оборону. Ворог зазнав великих втрат і, кинувши важку техніку, втік до Горлівки й Донецька.
Ключова роль у звільненні Дзержинська належала 41 воїну — двом зведеним групам частин спецпризначення ЗС України. Зранку перша група, зайшовши в місто в обхід блокпостів бойовиків, зайняла будівлю мерії на центральній площі. Ця споруда стала ключовою точкою, об яку розбилася контратака понад двохсот терористів: упродовж майже шести годин мерію обстрілювали з танків, БМП та ПТУРів, випаливши та зруйнувавши її.
Друга група обійшла місто, «взяла» кілька дозорів російських окупантів та зайняла «зеленку» поблизу мерії, підтримуючи першу та пізніше наводячи удари артилерії та авіації. Потрапивши під важкий вогонь і втративши один з танків, збройні формування РФ змушено відійшли. Зведена група теж полишила палаючу будівлю із полоненими терористами, захопленими в ній.
Тим часом основні сили ЗСУ завершили часткове охоплення міста, змусивши російсько-терористичні підрозділи рятуватися втечею.
Характерно, що ще під час бою «спікери» й «медіа» російських терористів хвалькувато заявляли, що спалили живцем понад сотню «українських вояків». Насправді ж втрати групи, що утримувала будівлю, становили три особи пораненими. Так, зазнав контузії боєць, який в бою підбив танк росіян, дозволивши побратимам утримати позицію. Втім, пізніше він вдало пройшов курс реабілітації. У другій групі всі зазнали легких поранень, один боєць — важкого.
Під час бою «спікери» та «медіа» російських терористів хвалькувато заявляли, що спалили живцем понад сотню «українських вояків». Насправді ж втрати групи, що утримувала будівлю, становили три особи пораненими.
Вже до вечора 21 липня Збройні Сили України здобули повний контроль над містом та підняли над ним державні прапори. Захоплених у полон терористів передали відповідним органам.
Гарнізон терористів зазнав великих втрат і, кинувши важку техніку, втік до Горлівки й Донецька.
Мешканець Торецька Володимир розповів про емоції після визволення свого міста: «У нас забрали Батьківщину. Забрали наш стяг. У нас забрали мрію. Забрали все за той час. Тим паче, що це все було на тлі окупації Криму. Було дуже страшно. Ми жили в умовах хаосу. Не працювали закони, правила. Це була ситуація, коли люди взагалі не розуміли, як поводитися, коли місцева влада, міліція повністю прийняли «ДНР». Люди залишилися сам на сам з цілою системою… Коли зрозуміли, що Україна нас звільнила, то побачили картину, яка нас здивувала — центр міста вцілів. Побачили згорілу міськраду, ушкоджені деякі будівлі. Але мешканців це вже мало цікавило через радість — ми побачили наших хлопців зростом у два метри. Тоді здалося, наче вони космічні. Ще в ті дні пішла цікава інформація з «ДНР» — ніби ледве не НАТО там воює. І ясно було, що то ніякі не іноземці, а наші — українці».
21 липня 2014-го від окупантів визволили і місто Рубіжне на Луганщині
Визволення міста відбувалося в умовах повної бойової взаємодії ЗСУ, Нацгвардії, підрозділів міліції та добровольчих батальйонів. Потужна ударна група сил АТО оточила населений пункт у ніч на 21 липня. Бійці батальйонів «Чернігів», «Айдар» та «Луганськ-1» зайшли в місто, закріпилися на території трубного заводу. Всі операції відбувалися максимально тихо. За кілька годин сили АТО взяли під контроль будівлі міліції й міськради.
О 10 годині ранку 21 липня 2014 року повідомили, що Рубіжне повністю звільнено й зачищено від бойовиків, у місті відновлена законна українська влада.
