Країна-агресорка тривалий час намагалася насаджувати нам свою культуру та мову… Навесні 2022 року у відомого українського музиканта, телеведучого та військовослужбовця Миколая Сєрги народилася…
…Телефон Христини задзвонив о першій годині ночі. У слухавці спершу довго шурхотіло, а потім залунав змучений голос знайомого з однієї фронтової бригади. Просив з ним просто поговорити. Аби про що. Позаяк сьогодні вдень він помінявся з другом бойовими чергуваннями — через те, що йому самому треба було повирішувати якісь невідкладні ротні справи. А поки ті справи лагодилися, після чергового обстрілу побратима не стало. Повернувшись на позиції, він збирав його тіло по фрагментах…
Нас зігрівають нескорені душі
Музичні хіти авторки й виконавиці пісні «Ти змінила підбори на берці» Христини Панасюк збирають у мережі сотні тисяч вподобань і поширень. Уже з осені 2014 року її почали впізнавати буквально в кожній бойовій частині, що воювала з окупантами.
Знайомимося з нею на сході — вона знову в районі бойових дій зі своїми творчими виступами. На інтерв’ю для АрміяInform Христина погоджується навіть попри брак часу — сьогодні на неї чекають ще в кількох частинах першої лінії оборони.
— Христиночко, пів години тому я зустрів немолодого вояка, який, мов дитина, хвалився переді мною Вашими автографами. Протягом семи з гаком років Ви тричі робили свої дописи прямо в його військовому квитку…
— Пам’ятаю цього дядечка дуже добре, сьогодні я виконаю на честь його підрозділу одну зі своїх пісень. Чесно кажучи, не зможу навіть приблизно порахувати кількість своїх поїздок на фронт. Але нині мені неймовірно приємно, що куди б я не приїхала, у яку би бригаду або окремий батальйон не завітала, завжди знаходжу рідні обличчя. Люди пам’ятають мене чи то по Авдіївці, чи то по Мар’їнці, Красногорівці, Маріуполю і так далі.
— Який з перших концертів на війні став незабутнім і чому?
— То був виступ у Мар’їнці для 20-го мотопіхотного батальйону. Здається, у п’ятнадцятому році. Там на позиціях хлопці турботливо й ніжно доглядали «бойове» каченятко. Це миле створіння відчувало лапками далекі струси землі від виходів ворожих артилерійських снарядів й починало бігати по укріпленнях, крякати, попереджаючи хлопців про загрозу. Я з цим каченям навіть сфотографувалася. А коли ми тільки-но звідти від’їхали, у батальйоні знову почалася «дискотека». Ми зупинилися та довго спостерігали, як там, позаду, рвуться снаряди, від яких виблискувало вечірнє небо й виростали із землі стовпи куряви.
— Бойове каченя вижило?
— Не знаю, але з голови не йде, хоча потім було ще дуже-дуже багато бойових гусенят, котиків, собачок…
— Як Вас приймають у районі бойових дій?
— Хвилююче. Мене слухають. Це дуже важливо, коли тебе просто уважно слухають. Не як у барі, куди люди прийшли випити пивка, посміятися, погризти попкорн, подриґатись під модну музику. Частенько я виступаю без апаратури, акомпануючи собі лише на гітарі. Так хлопці підбираються до мене поближче, витягуючи шиї й ловлячи кожне слово тексту. Саме через таке й народилися рядки однієї з моїх пісень: «Нас не зламає холодна байдужість, нас зігрівають гарячі серця. Нас зігрівають нескорені душі — тих, хто не здався і йшов до кінця!».
Емпатія по-українськи
— Ваші пісні дуже пронизливі. Здається, мовби за ними криється особиста трагедія. Ви втратили на цій війні когось із близьких?
— Після чотирнадцятого року в мене з’явилося дуже багато не по крові, а по духу рідних братиків і сестричок. І коли близькі мені люди гинуть, мої оголені війною нерви відзиваються на те нестерпним болем. Іноді мені кажуть, що в моїй душі дещо забагато того, що римляни назвали емпатією — здатністю співпереживати чужому горю, відчуваю чужий біль як свій власний. Мабуть, це так.
— Про що Ви розмовляли телефоном з тим чоловіком, який звинувачував себе в загибелі побратима? Й чому він посеред ночі звернувся саме до Вас?
— Не кожен чоловік відкриє душу на війні про щось дуже особисте побратиму. Це ваша чоловіча психологія — ніхто з вас ні на секунду не хоче мати вигляд слабака. А перед жінкою мужчина розкриється, бо ми сприймаємо світ м’якіше, вміємо розуміти деякі речі не тільки на раціональному рівні. Той хлопець дійсно вважав, що побратим загинув замість нього, дуже себе ганив. Ми проговорили кілька годин про людські долі й фатум. Я заспокоїлася, коли він вже нормальним тоном попросив скинути йому на телефон котрусь із моїх пісень.
— У Вас особливе ставлення до українських жінок, які воюють?
— Це природно, тому що кожна з них також є якраз особливою, справжньою. Зокрема, не секрет, що пісню «Ти змінила підбори на берці» я написала під враженням від вчинку своєї подруги волонтерки, Юлії Крячкової. Взнавши, що її маму-медика мають мобілізувати, Юля побігла у військкомат та й швиденько підписала контракт. Вдома сказала: «Мамо, на війну їду я». Подруга стала чудовим бойовим медиком.
Лірика з присмаком війни
— Яке місце займає у Вашій творчості військова тематика, а яке посідає звичайна лірика?
— Військова, патріотична тематики ключові. Я відчуваю глибоку потребу військових в увазі суспільства. Тому й сама намагаюся до них донести, що вони нам конче потрібні й не забуті, що їх люблять не тільки їхні сім’ї й що кожен з них — національне надбання. До речі, дуже багато пісень я написала для конкретних бригад, батальйонів — для розвідки, арти, піхоти, десантури.
— Христиночко, у Вас уже наш, військовий, сленг!
— З ким поведешся (сміється)…
— Що побажаєте нашим хлопцям і дівчатам, які зараз на війні й у шпиталях, у резерві й запасі?
— Спершу — дякую за вільну землю, чисте небо та спокійний сон. За те, що під наші вікна нічого не прилітає та не вибухає. За те, що ви у нас є. А бажаю… витримки й наснаги. Бережи Вас Бог!
