На превеликий жаль, у фокус ворожих атак потрапили об’єкти національної енергосистеми. Про те, як мінімізувати шкоду від ворожого терору, розповідає кандидат технічних наук, військовослужбовець…
Як криворізька волонтерка стала стрільцем механізованої бригади
«Під час моєї першої ротації до району проведення операції Об’єднаних сил по наших позиціяхворог стріляв майже щодня. Та найпотужнішимі найстрашнішим для мене став артобстріл біля Попасної12 березня2021-го, на день народження молодшого сина Артема».
Із цього розпочинає розповідь стрілець одного з механізованих підрозділів окремої механізованої бригади імені отамана Івана Сірка солдат Ганна Бобровник.
29 липня вона відзначила рік від дня підписання із військом контракту і не шкодує про свій вибір на користь захисту України.
Опікувалася пораненими воїнами
Ганна родом із Кривого Рогу, після закінчення тамтешнього педуніверситету працювала в місцевих закладах освіти.
— Спочатку в школі викладала фізикуй інформатику, потім стала чиновницею в райвідділі освіти, а до середини минулого літа обіймала посаду методиста-координатора в Центрі дитячої та юнацької творчості. Робота була насиченою на різного роду заходи,зокрема організовані спільно з військовими. Коли ж почалася російсько-українська війна, стала волонтеркою і тримала зв’язок з багатьма громадськими організаціями, що підтримували українське військо. Здебільшого опікувалася пораненими воїнами в Дніпровському госпіталі та обласній клінічній лікарні імені Мечникова, — розповіла жінка-військовослужбовець.
У рідному Кривому Розі Ганна збирала для солдатів теплий одяг, смаколики до свят та дитячі малюнки. Періодично проводила аукціони речей, зроблених власноруч, щоб потім перерахувати гроші на підтримкувоїнів. Водночас встигала успішно працювати на відповідальній посаді, активно займатися легкою атлетикою й велоспортом і виховувати із чоловіком трьох дітей.
—У мене десятки медалей і грамотза перемоги навсеукраїнських змаганнях та чемпіонатах. Якосьбрала участь в одному марафонському забігу в Запорізькій області на честь кошового отамана Івана Сірка. За результатамиувійшла в число лідерів.На моїй медалі написані слова цьоголегендарного українця: «Кожен воює за те, чого йому бракує». Відтоді з цими простими словами рухаюся життям. Також дуже знаковим є те, що пізнішевступила на службу до частини, що носить ім’я цього славетного отамана, — гордо промовила вона.
Торік у березні, під час організації військово-патріотичного заходу, представник військкомату запропонував Ганні піти служити до армії. Вона засміялася, але таки замислилася над пропозицією і неодноразово піднімала цю тему на сімейних нарадах.
— Остаточно стати військовою вирішила 14 червня торік, коли в центрі Кривого Рогу відбувався захід, присвячений роковинам збиття літака Іл-76 із українськими десантниками на борту під Луганськом. Тоді мій 9-річний син Артемко, кладучи квіти до світлин героїв, якось по-дорослому сказав, що коли виросте, теж піде захищати маму, родину і Україну. Я заплакала, обняла сина, а наступного дня пішла у військкомат, — пригадала солдат служби за контрактом.
29 липня 2020-го Ганна прийшла тепер вже до рідної бригади стрільцем механізованого батальйону. Частина тоді готувалася до відправки на схід.
«Підготуватися до війни морально просто неможливо»
— Уже у вересні до частини прийшов мій чоловік і теж на посаду стрільця. Він—залізничник у четвертому поколінні, але вирішив кардинально змінити життя і одягнути однострій. На першу ротацію під Попасну ми поїхали разом. Наші опорники були на відстані приблизно 5 кілометрів, але за 7 місяців відрядження бачилися лише раз —на мій день народження. А втім, ми були щасливі, бо робили щось дуже корисне для своєї держави, — зазначила жінка.—Після навчальних центрів ябула готова до фізичних навантажень. А ось морально, вважаю, підготуватися до війни просто неможливо. Під час перших ворожих обстрілів було лячно, але я слухала накази командирів і виконувалаїх. Також запам’яталось перше чергування на спостережному посту, звідки до окупантів — лише кількасот метрів. Та поступово до всього звикла, — розповіла стрілець механізованої бригади.
До речі, улюблені заняття спортом Ганна не полишала і в окопах першої лінії нашої оборони. Замість зручних гантелей у неї були пластикові пляшки із водою, а замість тренажерів —нарівні з чоловіками рубала дрова й копала траншеї.
Пообіцяла синові повернутися живою
На запитання, чому ж їй так запам’ятався артобстріл 12 березня 2021-го, відповіла, що противник тоді дві з половиною години обстрілював позицію.
— Того дня зранку привітала сина з днем народження, пообіцяла обов’язково повернутися живою і ще не відійшла від емоційної розмови. Та раптом почався обстріл… Знаєте, на війні хвилини іноді здаються місяцями чи навіть роками. Зайнявши своє місце на позиції, молилася за всіх товаришів і виконувала накази командира. Тобто робила все, аби дотримати слова, сказаного моєму Артему. Після цього були й інші обстріли та жахливі моменти…— зазначила берегиня України.
2 липняокрема механізована бригада імені отамана Івана Сірка повернулася зі Сходу України. НарештіГанна й Олександр Бобровники побачили дітей та рідних. За її словами, то була неймовірна зустріч.
До Кривого Рогу вони приїхалипізно вночі. Із собою привезли фронтову кішку з кошенятами і ще двох собак, яких забрали зі своїх опорників.
—Залишити братів менших на Луганщині не змогли, бо ті стали справжніми друзями і членами родини. Але уявіть! Друга ночі, а діти не спали, бо знали, що ми приїдемо саме в той день. Ми тихенько зайшли в будинок, рипнули дверима,—і почалося свято. Одразу ж вибігли, почалися обнімашки, полилися сльози радості. То, напевно, за крайній рік було другим, після обстрілу у березні, яскравим моментом життя, але вже позитивним,— поділилася вона.
Діти пишаються своїми батьками-героями
Поки Ганна з чоловіком воювали, їхні батьки доглядали за дітьми, також допомагали рідні та друзі по волонтерській роботі.
Наразі дбайлива мама пишається, що найстарша донька Карина цього літа вступила на бюджет до Криворізького державного педуніверситету, де колись вчилася івона. Наступні кілька років вчитиметься за спеціальністю «образотворче та декоративне мистецтво», про яку мріяла ще зпершого класу художньої школи.
Друга донька, 13-річна Ксенія, вчиться в ліцеї, а у вільний час відвідуєміську секцію карате. Ну а Артемко залюбки приміряє батьківську форму і по-військовому доповідає про готовність до… сніданку.
—Отже, в нашому тилу все гаразд. Діти пишаються батьками, навіть вважають героями і рівняються на нас. Хіба ж це не щастя?! Через деякий чавирушимо в наступну ротацію. Адже війна все ще триває і на сході держави продовжують гинути захисники та берегині. Проте вся наша велика сім’я та вірні бойові друзі щиро віримо: разом переможемо окупантів і все буде Україна! —насамкінець зауважила армійка, чемпіонка та мама трьох дітей.
Фото автора та із архіву Ганни Бобровник
