ТЕМИ
#СОЦЗАХИСТ #СПОРТ #РАШАБУМ #ЛАЙФХАКИ #ООС #КОРУПЦІЯ #ІНФОГРАФІКА

Ровесник Незалежності капітан Дмитро Лапін: як він виріс разом із країною

Прочитаєте за: 8 хв. 9 Червня 2021, 12:31

Він зростав та змінювався разом зі становленням України як держави. Адже народився в один рік із нею і власний ювілей відзначить майже водночас із державним святом.

Йдеться про начальника молодших курсів факультету протиповітряної оборони Сухопутних військ Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба капітана Дмитра Лапіна.

Від народження і досі іншої назви своєї Батьківщини, ніж Україна, не знав

…Дмитро народився у місті Лозова Харківської області у жовтні 1991-го. Тож, спочатку відсвяткує 30-річчя рідної держави, заради якої воював на Сході, а за півтора місяці і свій ювілей.

– Від народження і досі іншої назви своєї Батьківщини, ніж Україна, я не знав. І як військовий ніколи не допущу, щоб на нашій мапі відбулися зміни, – каже капітан Лапін. – Вважаю, що 30 років – це період завершення формування дорослої людини і, напевно, нашої держави це теж стосується. Раніше і мені, і Україні, якісь проступки можна було списати на прорахунки дитинства чи юності. З досягненням 30-річччя за помилки треба вже відповідати, як кажуть, по-дорослому.

Так само, як і в біографії нашої держави, у житті офіцера Збройних Сил України було кілька етапів становлення.

Із сильними домовляються, а слабким – нав’язують чужу волю

Усі погодяться, що у 1990-х період «дитинства» наша Україна переживала досить важко. Дмитру так само було складно вливатися в колективи дитсадку і школи. Адже тоді був трішки меншим і слабкішим однолітків. Водночас у маленькому промисловому містечку панували свої правила взаємовідносин між юними громадянами. Тому синці часто з’являлися на його обличчі…

Тож, аби здобути певного авторитету серед сусідських дітей, він з п’ятого класу став активно займатися спортом і відтоді надовго з ним не розстається. Поступово спорт змінив і його самого. Зі зміцненням тіла й духу навчився правильно розподіляти час для навчання та тренувань, працювати на перспективу і вперше відчув смак перемоги тощо.

– Найбільших успіхів у шкільні роки досяг у боксі. До випускного класу здобув перший дорослий розряд. Виснажливі заняття на рингу були потрібні насамперед задля здобуття віри у власні сили. Комусь старшому скаржитися на когось із кривдників – це не про мене. З юного віку старався проблеми вирішувати самостійно й розраховувати лише на себе. Адже засвоїв: із сильними особистостями ще якось домовляються, а ось слабким – нав’язують чужу волю. Вважаю, що це неписане правило життя стосується і будь-якої держави, – вважає Дмитро Олександрович.

Україна – це Європа, і ми маємо жити за правилами демократії

Наприкінці 2004-го під час першого майдану Дмитру вже було 13 років, і, як більшість українців, мріяв про позитивні зміни. Хоча для участі у виборах був замалим, та все ж виявляв солідарність з тими, хто заради кращого майбутнього для українського народу мерзнув у наметах на Хрещатику.

– Напевно тоді вперше відчув себе дорослим. У нашому місті більшість чомусь не розділяла ідеї Майдану, бо не хотіли змін чи піддалися пропаганді. Натомість я дивився глибше цієї ситуації і вважав: Україна – це Європа і ми маємо жити за правилами демократії, а не, як кажуть, по поняттях, – зізнався Дмитро.

Пізніше по його сім’ї сильно вдарила економічна криза 2008-го. Тоді сімейний бюджет був дуже врізаний, а батько ледь не втратив роботу. Відтоді Дмитро звик мати якийсь фінансовий резерв, щоб бути стійким до всіляких «сюрпризів». Саме в той важкий час і став замислюватися над перспективною професією. У цьому плані армія приваблювала його цікавим життям і певною стабільністю.

– Також на моє рішення стосовно вибору професії вплинули поради мого діда – Петра Микитовича. Він свого часу відслужив строкову і завжди поважав роботу захисників. Тож, я потроїв заняття спортом, акцентував увагу на дисциплінах, що знадобляться для вступу до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба на факультет ППО СВ, – зауважив армієць.

У передвоєнні роки відчувався певний застій у розвитку

Шкільні старання Дмитра посприяли успішному вступу до університету і з 2009-го він став вивчати ЗРК ближньої дальності типу «Стріла-10» тощо. І продовжував займатися спортом. Особливо – військовим багатоборством. Багато чому корисному навчили викладачі рідного факультету. Приміром, він зрозумів ціну армійської взаємодопомоги й важливість авторитету командира за будь-яких ситуацій. На цих прописних істинах лейтенант Лапін став виховувати підлеглих, після закінчення навчального закладу у 2013-му.

– Першим офіцерським місцем служби стала окрема механізована бригада «Холодний Яр». У нашій країні тоді відчувався певний застій у розвитку і нашої армії це, на жаль, теж стосувалося. Ми тижнями готувалися до якоїсь чергової «показухи» на полігоні, після чого доводилося заощаджували на пальному і так до наступної великої військової гри. Також я виступав категорично проти зближення із східним сусідом, бо після подій на Тузлі не вірив у дружелюбність Росії. Таку думку розділяли зі мною всі розумні воїни частини й наприкінці 2013-го це підтвердилося, – розказав він.

У 2014-му стало зрозуміло, хто для України друг, а хто – відвертий ворог

Черговий етап становлення молодого лейтенанта співпав із початком окупації частини української землі. Так, навесні 2014-го у бригаді ЗСУ сформували першу батальйонну тактичну групу, і він попросився туди, бо дуже хотів перевірити себе в бойових умовах. Його новими підлеглими стали близько 20 мобілізованих воїнів, середній вік яких становив 40 років. Проте ними неважко було командувати, адже всі вони були патріотами й однаково рвалися у бій.

Спочатку зведений підрозділ Дмитра прибув на Луганщину, де біля держкордону виконував важливі завдання. Згодом перебазувалися у передмістя Донецька. Наступного року воїн із бойовим позивним «Грек» прикривав командні пункти бригади й виконував інші бойові завдання.

– Логікою мирного часу не охопити всю жорстокість війни. Треба побувати там, щоб зрозуміти хто для України друг, а хто – відвертий ворог. Дуже прикро було там, в окопах, іноді читати новини й бачити, як учорашні однопартійці-регіонали кричать у Києві про дружелюбність окупантів чи необхідність домовлятися з сепаратистами в Донецьку. Поки ми зі зброєю в руках виганяли з рідної землі окупантів, хтось літав до Москви і ганьбив увесь український народ. На жаль, і нині на восьмому році російсько-української війни іноді на телебаченні з’являються такі горе-політики, яких цікавить тільки кремлівська подяка. Це вкрай бентежить багатьох побратимів і небайдужих, – висловив власну думку учасник бойових дій.

У перші роки війни армія стала потужною

У районі проведення АТО підрозділ Дмитра здебільшого воював у Водяному, Тоненькому та Пісках, або, як це місце називають армійці, в «Чорному трикутнику АТО». Сказати, що їх постійно обстрілювали –  значить нічого не сказати. Як могли боролися вони із ворожими БПЛА, часто механіки-водії на МТЛБ підвозили різне майно в Донецький аеропорт. У запеклих боях вони набували бойового досвіду. 

– У перші роки війни Збройні Сили України дуже змінилися. Ми навчилися успішно бити ворогів і малими силами, позбавилися від зайвої «показухи». Армія стала реально потужною і разом з нею позиція України на міжнародній арені також, гадаю, помітно зміцнилася. Бо ми воюємо за правду, а вони – заради імперських амбіцій, – говорить він.

А найголовнішим капітан Лапін вважає, те, що не втратив на полі бою жодного підлеглого.

Світогляд у нинішньої молоді формувався в умовах війни

Наприкінці 2016-го після повернення зі Сходу на Дніпропетровщину його бригада відновлювала боєздатність. Дмитра ж направили на курси підвищення кваліфікації до рідного ХНУПСу. У Харкові запропонували перевестись до університету, щоб виховувати курсантів молодших курсів. Відтоді він служить там, де колись народився сам як військовий.

– Порівнюючи себе в 2009-му і нинішніх першокурсників, мушу сказати: світогляд у них формувався в умовах війни. Тож їх не доводиться переконувати, що Росія була та надовго залишитися нашим головним ворогом. У нинішній молоді це вже закладено в головах, особливо після участі в похованнях Героїв-земляків. Тому всі мої вихованці є патріотами і розуміють відповідальність за захист України. А ще нашим воїнам не можна розслаблятися й продовжувати нарощувати бойову готовність, розраховуючи насамперед на власні сили. Тільки так ми зміцнимо свою позицію серед країн-партнерів та змусимо загарбників серйозно замислитися над своїми подальшими діями, – провів аналогію молодий офіцер.

Як розумний командир і лідер військового колективу, капітан Лапін побудував чіткі плани на найближчі кілька років.

Так, незабаром він перейде із когорти молодших офіцерів у старші й стане майором. Також планує вивести свій навчальний курс на п’єдестал найкращого підрозділу ХНУПС і вийти на нову сходинку кар’єрного зростання.

– Дуже мрію взяти участь в якомусь міжнародному навчанні, щоб поділитися власним досвідом і здобути новий. А ще хотілось би служити в країні-члені Північноатлантичного альянсу, де поруч із українським прапором майорітиме і стяг Євросоюзу. Ці плани цілком реальні як для мене, так і для рідної України. Адже заради цього ми воюємо й втрачаємо побратимів. Тому вже ніколи не звернемо з цього шляху, – підсумував капітан Дмитро Лапін.

Фото автора та із архіву Дмитра Лапіна

15
1

Кореспондент АрміяInform
Читайте нас в Telegram