Нині Євген Миколайович воює на сході України. Нещодавно він завітав до АрміяInform і розповів про досвід історика, який став учасником вікопомних подій останнього…
Сьогодні в Україні та світі відзначають Міжнародний день захисту дітей. Аби забезпечити кожній українській дитині можливість зростати у мирі й безпеці, наші військові на Сході не шкодують свого здоров’я, нерідко віддають життя у боротьбі за їхнє майбутнє. І якщо на мирній території (попри низку різноманітних економічних та соціальних негараздів) маленькі українці можуть комфортно зростати і розвиватися, ходити до школи, мріяти про нові іграшки, то діти, які вже сьомий рік змушені жити у районі збройного конфлікту, про безтурботне щасливе дитинство ніколи й не чули, а єдиними мріями більшості з них є час, коли закінчиться війна. І… вирости здоровими.
Цього року закінчили перший клас діти, які народилися і зросли під звуки війни. Маленькі українці, які не пам’ятають свого життя без страху, що у їхній будинок щомиті може влучити снаряд, які не бачили інших шкільних класів, аніж ті, що з закладеними мішками з піском вікнами та зі слідами куль на стінах, а першою наукою, яку вони опанували у школі, були не літери з букваря, а… план евакуації до бомбосховищ та методи зняття панічної атаки під час обстрілу…
Відповідно до даних Управління Верховного комісара ООН з прав людини, з початку 2021-го жертвами обстрілів та ураження від мінно-вибухових пристроїв на Сході України стали семеро дітей, четверо з них – загинули. Торік у цей період зафіксовано десять постраждалих унаслідок збройного конфлікту дітей.
Упродовж усього періоду конфлікту на Сході України, з 14 квітня 2014 року по 30 квітня 2021 року, УВКПЛ ООН зафіксувало 152 випадки загибелі дітей (102 хлопчики, 50 дівчаток), пов’язаних із конфліктом. У результаті мінних інцидентів і поводження з вибухонебезпечними залишками війни, а також вибухів на військових складах постраждало 190 дітей. З них: загинуло 44 дитини (42 хлопчики і двоє дівчаток) та 146 – дістали поранення (120 хлопчиків і 26 дівчаток).
На підконтрольній Україні території, за даними Офісу Генерального прокурора, з початку збройного конфлікту загинули 34 дитини. Ще близько 100 дітей дістали поранення, 18 із них – інвалідність. Понад 33 тис. дітей мають статус «Діти війни»
Кореспондент АрміяInform зібрала історії дітей, які вже сьомий рік живуть всередині війни.
З семирічним Сашком ми познайомилися торік після чергового обстрілу російських бойовиків по Верхньоторецькому. Хлопчик попросив сфотографувати його з сестричкою: «Хочу, щоб у тебе залишилося наше фото… мама казала бабусі, що нас могло вже не бути… через вибух…»
Його родина — одна з восьми, чиї будинки тоді обстріляли прицільним вогнем російські найманці. До вибухів снарядів їм та їхнім односельцям, на жаль, не звикати, нерозірвані снаряди, осколки, пробиті дахи та вщент зруйновані помешкання – за ці роки у селищі їх не перелічити… У їхній будинок прилетіло, коли вся родина — мама, бабуся, Сашко і шестеро сестричок, молодшій з яких не виповнилося навіть пів року, відпочивала вдома. Знесло пів даху і камін. І без того незаможна родина в лічені секунди втратила місце для обігріву дітей, приготування їжі. Але все, кажуть – дарма, найголовніше – ніхто не постраждав.
Замурзані, усі у сажі малюки тоді показували великі залізні осколки біля свого будинку… Маленький, але не за віком дорослий Сашко – єдиний чоловік у домі, добре розуміє свою відповідальність за себе і молодших сестричок. Каже, мусить завжди бути пильним, адже не з чуток знає про наслідки від влучання куль і розірваних снарядів…
— У школі нас навчають, як ховатися у бомбосховище, що перед вікнами слід пробігати пригинаючись, щоб… не потрапило… а позбуватися страху можна за допомогою спеціальних вправ, — стримуючи сльози й показуючи однією рукою осколки, а іншою ті самі вправи розповів Сашко.
Вона виросла на війні й щовечора молиться і просить Бога, аби припинили стріляти. Її батько осліп, а мати та двоє сестричок ледве зводять кінці з кінцями, аби лише вижити.
Після вторгнення російських гібридних сил в Україну Павлопіль був під окупацією, пізніше став так званою сірою зоною, куди регулярно навідувалися диверсійно-розвідувальні групи обох сторін. Взимку 2015 року над селом підняли український прапор, відтоді воно повністю під українським контролем. Утім, бойові дії там не затихали ні на день. Сім’я Чумаків – мама, тато та троє доньок, а нині вже й маленький онук, не виїжджала з рідного дому впродовж усієї війни, напередодні якої вони купили тут будинок. Хотіли завести велике господарство, город. Працювати на своїй землі. Але почалося вторгнення. Родина не могла одразу все покинути й поїхати. У найбільш небезпечні моменти дітей евакуювали автобусом до знайомих з Маріуполя, аби хоч вони урятувалися…
Хата Чумаків вросла в землю на підвищенні, неподалік Павлопільського водосховища. З одного боку водойми розкинулися рубежі оборони українських військових. З іншого – російські гібридні сили. Чумаки з подвір’я добре бачать воду, а ще краще – війну. За їхнім городом уже окопи. Звідти щовечора доноситься стукотіння кулеметів.
– Дуже важко жити, коли твої діти ростуть на війні. Моя молодша дитина практично виросла на війні, і чудово розрізняє за звуком з чого стріляють й коли пора ховатися у погріб. А ще вона щовечора молиться з татом перед сном і просить у Бога одного – щоб снаряд не прилетів у наш дім, – розповідає Марія Чумак.
Сабріна сама зізнається, розуміє, що у них погане життя. Вона мріє про спокій, мир, про хороший ремонт у будинку, щоб тато, який майже осліп від діабету, що виник після стресу від обстрілів, міг одужати і гарно бачив… Під монолог мами Марії дівчинка пускає гіркі сльози. Це момент, коли вона усвідомлює усі труднощі, які спіткали її родину. Тут, у Павлополі, на війні…
У донецькому селищі Гранітне на лінії фронту працює школа, де навчаються діти, що живуть по обидва боки розділеного надвоє світу
Даша, учениця 10-го класу, ще вісім школярів і вчителька української мови Тетяна Вікторівна живуть по той бік лінії розмежування. До школи у Гранітному, з непідконтрольної Києву Старомар’ївки, вони щодня долають чотири кілометри пішки – курсують між двома світами. «Є діти, які регулярно приходять до школи, а є ті, хто отримує завдання Інтернетом і так навчається», – уточнює Даша.
І хоча від будинку до школи всього кілька кілометрів, вставати доводиться о пів на шосту ранку, щоб встигнути пройти КПП. Від дітей потрібні недитячі зусилля, щоб жити за законами воєнного часу.
У школі на стінах розвішані інформаційні листівки з попередженням бути обережними та нікуди не звертати з центральних магістралей – «Навколо міни!»
14-річного Ваню тепер переконувати в цьому не треба. Його будинок знаходиться прямо на смузі розмежування. Кілька років тому, просто у власному городі він натрапив на мінну розтяжку.
– Три осколки в нозі, два у вусі, – розповідає Іван.
Але головне – він живий і практично здоровий. Це означає, що Ваня народився в сорочці. На жаль, на всіх таких «сорочок» не вистачає. За час конфлікту внаслідок вибуху мін було поранено більше ніж тисяча українців, частина з них загинула.
Учителька української мови лінію зіткнення пішки перетинає з двома племінниками Михайлом і Станіславом – учнями молодшої школи. Хлопці зізнаються – страшно. Іноді по дорозі до школи чути, як стріляють, тоді вони ховаються і намагаються визначити, наскільки небезпечно і чи можна іти далі. Старший Михайлик, коли розповідає про себе і свої мрії, нахнюплюється, і на його очах з’являються сльози:
– Хочу, щоб війна закінчилася. Щоб міст був. І у людей була робота.
Після початку бойових дій батько хлопчика втратив роботу. Війна для цієї родини, як і для багатьох тут, – це не лише обстріли, шлях повз бійниці дотів і через заміновані поля, а ще й бідність і скрута.
У Міжнародний день захисту дітей – Постійне представництво України при ООН на офіційній сторінці в мережі Facebook нагадало сумну статистику: зруйновано 750 навчальних закладів; 430 тис. дітей страждають від психологічних ран і потребують постійної підтримки. Як зазначає гуманітарний координатор ООН в Україні Ніл Уокер: «Україна займає третє місце в світі за забрудненням територій мінами і перше місце – за кількістю людей, які загинули через вибухи мін».
Саме через це на початку 2019 року Східна Україна потрапила в список найгірших у світі місць для проживання дітей. До списку увійшли місця – зони збройних конфліктів, у яких діти зазнають нападів, дістають поранення, беруть участь у бойових діях, використовуються як живий щит, втрачають свої домівки, можливість здобути освіту чи медичну допомогу і перебувають у постійній небезпеці. До списку найгірших місць потрапили: Афганістан, Камерун, Центральноафриканська Республіка, ДР Конго, Ірак, Басейн озера Чад, Малі, Буркіна-Фасо та Нігер, М’янма, Палестина, Південний Судан, Сомалі, Сирія, Східна Україна та Ємен.
На окупованих територіях діти зазнають не лише впливу збройної агресії, а й психологічного пресингу. Як повідомила голова «Східної правозахисної групи» Віра Ястребова ІА «Вчасно», дітей на всій території ОРДЛО залучають до участі у вшануванні пам’яті загиблих бойовиків, у відкритті пам’ятників учасникам незаконних бандформувань, акціях, присвячених «захисникам ЛДНР», у мітингах з нагоди так званого Дня державного прапора ДНР, акціях та флешмобах на честь річниці публікації так званою Народною Радою ЛНР закону «Про Державний прапор ЛНР».
Виховання в ОРДЛО відбувається за аналогією з російським: в окупованому Донецьку підлітків записують до організації «Молодая Гвардия — Юнармия», яку бойовики «ДНР» створили за аналогом військово-патріотичної організації «Юнармія», що діє в РФ під патронатом Міністерства оборони. Під час прийняття підлітки присягають на вірність фейковій республіці та окупантам. У такий спосіб відбувається тотальна мілітаризація дітей на окупованих територіях.
Стосовно таких дій щодо зростаючого покоління Генпрокуратура України розпочала кримінальне провадження за фактом сприяння РФ у підготовці дітей до бойових дій. Відзначається, що відповідно до статей 47, 51 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 р. окупаційна держава не має права примушувати осіб, які перебувають під захистом, служити в її збройних або допоміжних силах.
Головнокомандувач Збройних Сил України генерал-полковник Олександр Сирський заявив, що наразі немає потреби додатково мобілізувати 500 тисяч осіб.
Зранку від скидання вибухівки з дрона у Бериславі постраждав чоловік.
російські загарбники продовжують обстрілювати прикордонні території Чернігівської та Сумської областей. Всього протягом доби нараховано 51 обстріл (291 вибух) із різних видів озброєння.
Головнокомандувач Збройних Сил України генерал-полковник Олександр Сирський заявив, що російським військам не вдалося досягти суттєвих здобутків на жодному зі стратегічних напрямків.
Технологічно-оборонний стартап AIM Defense з австралійського Мельбурна уклав контракт з Військово-повітряними силами країни на постачання лазерних установок для боротьби з безпілотниками.
Згідно з указом Президента України Володимира Зеленського № 143/2022, хвилина мовчання проводиться щодня о 9:00, її оголошують у всіх засобах масової інформації.
Захищаємо світ
Нині Євген Миколайович воює на сході України. Нещодавно він завітав до АрміяInform і розповів про досвід історика, який став учасником вікопомних подій останнього…