Історії полонених детально фіксували самі російські історики. «У нас немає військовополонених, є зрадники!» — так колись нібито заявив кривавий Йосип Сталін. Жорстокість радянського…
Сьогодні – розповідь про синьо-жовтий прапор, який став символом Дня пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України під час Іловайської операції. Тоді відбувся потужний прорив українських військ з російського оточення й проявився масовий героїзм добровольців і військових, тоді загинула найбільша кількість наших воїнів.
Наприкінці серпня – початку вересня 2014 року співробітники Національного військово-історичного музею відправились у місію «Евакуація 200», метою якої було пошук, збирання та вивезення з окупованої території тіл загиблих військовослужбовців та представників інших силових структур, які брали участь в Антитерористичній операції.
– Третього вересня ми вперше поїхали на Савур-Могилу, а потім і в район Іловайська, – розповідає науковий співробітник музею Павло Нетьосов. – 11 вересня на дорозі Кутейникове – Новокатеринівка побачили підбитий ЗІЛ-131, а біля нього обгорілий прапор. Найперше зайнялись пошуком решток тіл наших бійців. У радіусі 50 метрів підбирали останки тіл, а поруч бойовики збирали кольоровий метал і від цього було моторошно.
За словами співробітника музею, згодом з’ясувались імена бійців, які загинули. Це солдати зенітно-ракетного взводу 93-ї окремої механізованої бригади Андрій Денщиков і Сергій Калінін.
– Після того, як ми зібрали останки воїнів, я підійшов до прапора, взяв його в руки, – продовжує Павло Олександрович. – Обережно зняв з держака і поклав у нашу вантажівку.
Уже в жовтні музейники організували першу виставку, пов’язану з російсько-українською війною «Герої не вмирають» в Андріївській церкві. Тоді вперше зробили стіну пам’яті – звичайний банер, на якому розмістили фото полеглих захисників. Одним з експонатів був і привезений з-під Іловайська прапор. Розмістили його тоді у звичайній торговій вітрині.
– Про експозицію і прапор, зокрема, дізналися в Адміністрації Президента, – пригадує Павло Нетьосов. – Приїхали до нас співробітники і ми розповіли його історію. Вони ж і попросили у нас прапор на тимчасове використання в якомусь заході. Якому конкретно, не знали, просто оформили акт тимчасової передачі.
Згодом про розстріляний російськими снарядами на Донбасі у серпні 2014-го прапор дізнався весь світ. Під час виступу на Генасамблеї ООН президента Росії Володимира Путіна частина української делегації, яка не залишила залу, провела мовчазний протест – розгорнула бойовий український прапор, прошитий уламками снарядів. У такий спосіб наші активісти, парламентарі, дипломати продемонстрували ставлення українців до самої можливості виступу російського президента у стінах ООН.
– Історія з цим прапором має продовження, – зазначив Павло Олександрович. – В одній зі шкіл Дарницького району столиці ми виставили пересувну експозицію. І на ній була фото з Генасамблеї ООН. Директорка школи впізнала в одній з активісток, які розгорнули український прапор у Нью-Йорку, випускницю Юлію Марушевську. Ми зв’язалися з нею і Юлія з ще одним громадським діячем Геннадієм Курочкою прийшли у школу 17 травня 2018-го на виставку і розповіли, як все відбувалося на Генасамблеї.
Павло Нетьосов дав прослухати запис промови Юлії Марушевської: «Ми не могли спокійно реагувати, як керівник держави, яка здійснила збройну агресію проти нашої країни, цинічно мав говорити про мир. Ми розгорнули прапор. Це, звісно, було порушенням протоколу засідання, але ми свідомо пішли на цей крок. Конвой нас вивів із зали».
– Цей прапор став символом Дня пам’яті 29 серпня, – зауважив наприкінці зустрічі Павло Нетьосов. – Загалом наша пошукова група знайшла і вивезла з окупованої території близько 20 таких прапорів. Не завжди сепаратисти охоче давали можливість забирати якісь речі, зокрема прапори. В рюкзаку я мав відділення, куди дещо ховав. Місцеві просто відвертались від наших стягів. Соромилися і навіть боялися брати український прапор.
