Історії полонених детально фіксували самі російські історики. «У нас немає військовополонених, є зрадники!» — так колись нібито заявив кривавий Йосип Сталін. Жорстокість радянського…
Здоров’я. Безпека. Комфорт. Слова прості й вжиткові. Але те, що вони означають, часто в дефіциті в жінок-захисниць України. Колишні й діючі військовослужбовці, учасниці бойових дій із добровольчих підрозділів, волонтерки та громадські активістки зібралися у Львові в Будинку воїна на Другий форум ветеранок, який відбувся саме під гаслом, що включає в себе ці три поняття.
Організаторів заходу набереться добрий десяток. Утім, провідна роль у тому, що у Львові зібралися понад 50 представниць з усіх куточків України, належить Першому жіночому ветеранському простору «Рехаб». Зі слів очільниці проєкту Марії Петришин, українки, які пройшли нелегкий шлях Майдану та Революції Гідності, згодом – російсько-української війни як волонтери, воїни різних військових формувань, у мирному житті потребують комунікації, допомоги в розв’язанні як побутових, так і психологічних проблем. Дебютний форум, який теж відбувся у Львові в час карантинного локдауну, був досить таки «камерним», він спонукав учасниць окреслити коло проблемних питань. І вже на друге, людніше, зібрання винести їх на обговорення й залучити профільних фахівців для консультацій та практичних порад.
Отже, напевно найболючіша тема – жіноче здоров’я, планування і народження дітей. Гармонійні стосунки між чоловіком та жінкою в родині. Учасниці форуму відверто говорять, що в домінантно-чоловічих армійських колективах жінці-військовій подекуди некомфортно фокусуватися на тому, що їй слід по особливому дбати про власне здоров’я. Звертатися до медичних фахівців, які є дефіцитними серед персоналу військових лікувальних закладів. Хоча будь-які зволікання в цьому можуть призвести до загрозливих наслідків для самої жінки: від безпліддя і аж до розвитку онкології. Організатори форуму залучили для участі кількох фахівців за цим напрямком. Зокрема, спеціалістів Львівського обласного клінічного перинатального центру. Співпраця жіночого ветеранського простору і цієї лікувальної установи триває вже понад рік. За цей час у центрі встигли отримати допомогу близько сотні жінок-захисниць.
Зі слів Марії Малачинської, директорки Львівського обласного клінічного перинатального центру, хтось з цього числа після правильного лікування вже встиг народити дитину. Комусь вчасно діагностували проблеми онкологічного характеру, що дало змогу оперативно почати лікування. Лікарка каже, що в цей центр можуть звертатися жінки-військовослужбовці і з інших регіонів.
– Мене, як керівника медичної служби підрозділу, найбільше турбує тема здоров’я жінок у війську, адже в польових умовах приділяти цьому належну увагу фактично нереально, − розповідає старший лейтенант медичної служби Ганна Осипенко, яка четвертий рік проходить службу в батальйоні «Айдар».
За словами медика, її підрозділ якраз повернувся з майже річної ротації до району проведення ООС. Тож саме тепер проблема якісного медичного обстеження жінок-військовослужбовців – дуже важлива. І якщо її вдасться вирішити завдяки співпраці з Львівськими комунальними закладами охорони здоров’я – це матиме дуже позитивний результат.
Психологічна безпека – не менш важлива для жінок-воїнів.Адже відчувати, що тебе розуміють і можуть допомогти з вирішенням проблем, які ти не в силах розв’язати, дає відчуття сили й упевненості.
Одна з відвідувачок форуму Юлія Філіпович, представниця Жіночого ветеранського руху у Львівській області, наголошує, що для неї таке зібрання –важливий формат спілкування з посестрами. Можливість виговоритись на ті теми, які її турбують. Крім того, це і момент психологічної розрядки.
– Я на війну потрапила в досить юному віці. У 19 років прийшла в один із підрозділів Правого Сектора. Згодом воювала на посадах гранатометника, сапера. Роки, що провела на передовій, просто так не минають. Втрачаються деякі специфічні «скіли» соціальної комунікації. Власне, іноді бувають моменти, коли просто необхідно, щоб тебе взяли за руку, струсили і змусили звернути увагу не лише на питання війни, бойової роботи, а й на себе саму. Тут про це не лише говоримо. А й бачимо сценарії допомоги в дії, – говорить вона.
Програма форуму передбачала не лише панельні дискусії, а й практичну активність. Зокрема, львівські майстрині провели для ветеранок майстер-класи. Один – із виготовлення витинанок. Тонка робота з паперовими візерунками – це ще й спосіб психологічної релаксації, самотерапії через творчість. Ще один майстер-клас суто жіночої «медитації» – урок професійного макіяжу від Анастасії Сподарко – однієї з відомих львівських майстринь візажу.
– Коли жінки більшу частину часу проводять у військових одностроях, деякі навички втрачаються. Ми допоможемо їх відновити. А ще навчимо дівчат чомусь новенькому, – говорить візажистка.
Культурний кластер форуму теж був потужний – у гості завітали співачка і волонтерка Соломія Чубай та фронтмен гурту «МЕРІ» Віктор Винник.
Говорили не лише про патріотизм, роль культури в формуванні характеру та української ментальності, а й про те, як не втратити віру в себе, власні сили, ідеали тощо. Звісно, митці приправили діалог із залом власними піснями.
Ну, а фіналом дводенного зібрання стала екскурсія учасниць Форуму ветеранок до ведмежого притулку в селищі Домажир поблизу Львова. Прогулянка на свіжому повітрі серед мальовничої природи заповідника Розточчя стала доброю фінальною рискою у спілкуванні.
Фото та відео автора
