ТЕМИ
#СОЦЗАХИСТ #СПОРТ #РАШАБУМ #ЛАЙФХАКИ #ООС #КОРУПЦІЯ #ІНФОГРАФІКА

Військовий психолог Катерина Кравченко: «Найтяжчим випробуванням стала робота з сім’ями загиблих на борту Іл-76»

23 Квітня 2021, 12:18

23 квітня професійне свято відзначають психологи. Журналіст АрміяInform попросив розповісти про найважчий випадок у своїй роботі фахівця Військового інституту Київського національного університету (ВІКНУ) імені Тараса Шевченка, кандидата психологічних наук Катерину Кравченко, яка має досвід практичної роботи та ґрунтовну академічну освіту після навчання в Дніпровському національному університеті імені Олеся Гончара й Національному аерокосмічному університеті імені М.Є. Жуковського («Харківський авіаційний інститут»). Після закінчення військової кафедри лейтенант Кравченко очолює в науково-дослідному центрі ВІКНУ відділ дослідження проблем психології.

— Пані Катерино, отже, який випадок став у вашій кар’єрі справжнім випробуванням?

— Для психологів найважче те, що є найбільш важким для самої людини — переживання, пов’язані з втратою близької людини. Але все загострюється в рази, коли доводиться переживати великі катастрофи під час бойових дій, де за одну мить гине багато людей. Для мене, як фахового психолога, таким випробуванням стала загибель людей на борту літака Іл-76 14 червня 2014-го в Луганську. На той момент це була найбільша одномоментна втрата в історії Збройних Сил України: внаслідок катастрофи загинули 40 десантників і 9 членів екіпажу.

— Ви були готові до роботи в такій ситуації?

— Теоретично — так, практично — частково, адже таких ситуацій раніше не було в жодного з колег. До війни я була звичайним викладачем Харківського національного університету Повітряних Сил (ХНУПС) імені Івана Кожедуба. Але з початком бойових дій, коли стало зрозуміло, що військових психологів критично бракує, до практичної роботи залучили багатьох цивільних працівників ЗС України та волонтерів із психологічною освітою.

Ми продовжували викладати в курсантів, але нас періодично залучали до практичної діяльності у відрядженнях. Наші офіцери працювали в районі бойових дій, а цивільних спеціалістів направляли в пункти постійної дислокації військових частин для роботи з військовими, які поверталися з війни. Крім того, з 2014-го на базі ХНУПС ми проводили прискорені курси психологічної підготовки під час перших хвиль мобілізації.

– Якою була робота із сім’ями воїнів, які загинули на збитому ворогом неподалік Луганська нашому Іл-76?

– Командування Збройних Сил швидко відреагувало на цю подію. Мене і колегу, начальника профільної кафедри, як представників авіаційного вишу, направили саме до льотчиків мелітопольської бригади. Інша частина мобільної групи психологів одразу працювала з родичами десантників. Хочу зазначити: командування в тій ситуації не залишило родичів та побратимів загиблих наодинці з горем, без необхідної психологічної підтримки. І мова йде саме про підтримку, а не допомогу, оскільки психологічна підтримка на гострій, початковій стадії переживання горя є важливим елементом, від якого залежить подальший процес горювання.

— Зрозуміло, але чим конкретно займалися, наприклад, саме ви після прибуття до Мелітополя?

— Одразу стало ясно: ситуація, вибачте за певну сухість, хрестоматійна. Ми спостерігали класичні початкові стадії переживання горя. Тож від початку були налаштовані на емоційно виснажливу роботу. Загалом наше завдання полягало в допомозі керівному складу частини в організаційній роботі й у психологічній підтримці та супроводі людей. Перший контакт безпосередньо із сім’ями, на жаль, відбувся телефоном, коли керівному складу частини довелося сповіщати рідних про трагедію. Ситуацію ускладнювало і те, що часу підготуватися до приїзду родичів і все раціонально спланувати майже не було, бо одразу після прибуття довелося працювати із колегами загиблих. Наступні дні психологи мобільної групи займалися речами, які для сторонньої людини можуть здатися незначними, але вони надзвичайно важливі — саме з таких «дрібничок» складається ефективна робота.

— Наприклад?

— Хоча організаційними питаннями опікувалися представники військової частини, але психологи працювали, по-перше, своєрідними консультантами: підказували, коли і як правильно зібрати родичів у одній залі, як розсадити, налагодити провітрювання приміщення (було спекотне літо), як забезпечити людей питною водою. Питна вода — не лише боротьба зі спрагою. Вода, як кажуть психологи, «розмиває картину світу». Тобто, рясне пиття дає змогу трохи легше справитися з емоціями. Ми передбачили, що присутні можуть елементарно знепритомніти. По-друге, була потрібна наша допомога командирам і заступникам із МПЗ (вони теж переживали втрату побратимів) у складанні промови: як і що саме говорити з родичами загиблих, аби все пройшло максимально нетравматично.

— Скільки людей прибуло тоді до частини?

— Чесно, ми не розраховували на таку кількість — приїхало понад три десятки батьків, дружин, сестер, братів, дітей… На той момент там працювало чотири психологи — це дуже мало. Тож на початку заходів доводилося крутися без передиху. Візьмемо, наприклад, момент першої зустрічі — він надзвичайно травматичний: люди заходять у приміщення, обов’язково хтось заплаче, одразу йде ланцюгова реакція. Нашій групі слід було приділити увагу кожному, і в цьому випадку психологу важливо не розгубитися, не боятися впевнено підходити до людей і працювати з ними!

— Ваші психологи впоралися з ситуацією?

— Здається, що так. Принаймні, про це свідчать висновки керівництва та слова подяки за підтримку від родичів. Ми дійсно старалися! Перша колективна зустріч і спілкування вже після зборів — це були ключові моменти. Упевнена, всі розуміють, що одна з перших реакцій родичів — пошук винних. Адже, коли всі перебувають під потужним потрясінням, кожен представник керівництва, який до них виходить, стає мішенню для гніву. У деяких випадках під «вогнем» опиняються самі психологи. Але це одна з реакцій переживання горя. На мою думку, ми достойно впоралися з цим викликом: під час першої психологічно напруженої зустрічі, на наступному гострому етапі — заборі генетичного матеріалу для експертизи ДНК, і на третьому, пізнішому етапі — на похованні.

— Вас залучали й на поховання?

— Так. Спливло вже приблизно 40 днів після загибелі десантників й екіпажу, тож час зіграв свою роль. І так звана стадія оплакування відбулась порівняно спокійно. Емоційно все було так само напружено і важко, але без екстрених моментів. Та й загалом, попри те, що вже минуло багато років і мій практичний досвід, як військового психолога поповнився, я певна: то було найважче відрядження.

— Розкажіть про який-небудь конкретний приклад застосування певного психологічного прийому.

— З етичних причин не можу розказати щось «зовсім конкретне», це некоректно навіть без називання імен. Але, як приклад…Уявіть, що одна із, назвемо її родичкою загиблого військового, перебувала в знайомому психологам шоковому стані, коли людина не сприймає дійсності і на цій стадії гострого горя не вірить у смерть близької людини. Реакція в такому стані — «Ні! Він не загинув», «Я знаю, що він живий», «Можливо, він поранений», «Із ним нічого не сталося!», «Ви фотографію літака бачили?! Ось, дивіться: в цій частині літак цілий, значить він десь є» й тому подібне. Тобто, жінка демонструвала максимальне заперечення трагедії.

— Як переконали її?

— Це буде просто втрата часу, якщо сидіти й навіть на фактах доводити: подивіться, яка висота падіння, висока температура горіння, інші офіційні дані — людина в такому стані не сприймає логічні аргументи. Крім того, це буде достатньо травматично для неї. Ми застосували ефективний прийом: у таких ситуаціях важливо долучати людину до якихось організаторських дій. Ще раз: у жодному разі не переконувати, а залучати до практичної роботи. «Будь-ласка, не могли б ви мені допомогти зробити те-то і те-то…»

— Спрацювало?

— Так, до неї прийшло усвідомлення, що трагічна подія реальна. Через кілька днів вона прийшла до нас у чорній хустинці.

Військовий психолог Катерина Кравченко

— Напевно, окрім важких вражень, це відрядження принесло якусь практичну користь?

— Так, за три роки я захистила дисертацію, тематика якої стосувалася бойового стресу учасників війни на сході України. Але на основі цього відрядження розроблений і цілий психологічний тренінг, який тепер проходять офіцери на курсах підвищення кваліфікації. Також ця тема стала обов’язковою для наших курсантів − з ними проводять комплекс занять, на основі яких їм є від чого відштовхуватися у професійній діяльності. Звісно, не дай Бог, щоб ці знання стали їм у нагоді, але війна триває. А робота з родичами загиблих воїнів − найтяжча практика серед усіх видів психологічного забезпечення.

— Що вивчають на цьому курсі?

— Там прописані особливості роботи психолога, з якими раніше просто не стикалися: від того, як повідомляти про загибель рідної людини, до психологічного супроводу та залагодження критичних станів.

— Пані Катерино, дякую за розмову!

 

ДОВІДКОВО

Головні рекомендації під час роботи з родичами загиблих

  • Пам’ятати про одне із найважливіших правил: «Не нашкодь!» Не треба лізти людині в душу, запитувати, що вона відчуває, які її переживання. Не слід говорити, що всі люди рано чи пізно зіштовхуються з утратою близьких. У жодному разі не повинні звучати фрази «Як я вас розумію» або «Горе має властивість проходити і ваше пройде», «Будь сильною, тобі не можна плакати» тощо. Просто будьте поряд, будьте тим плечем, на яке можна схилитися та поплакати.
  • Рекомендуйте родичам загиблих якомога менше вживати заспокійливі засоби, тільки у разі крайньої потреби. Вони блокують вихід емоцій, але не зменшують силу переживань, що надалі може призвести до погіршення психічного та фізичного здоров’я. Запропонуйте краще негазованої звичайної води.
  • У такій роботі психологи повинні бути готові, що в їхній бік можуть виникати агресивні реакції. Це не стосується роботи психолога чи його особистості. Це друга стадія переживання горя — гнів, пошук винних.
  • Слід пам’ятати: у вас є дві цільові аудиторії, з якими необхідно працювати: самі родичі, та співслужбовці загиблих, особливо командування частини, на плечі якого, окрім тягаря переживань, лягає вирішення й узгодження організаційних питань.

Пам’ятайте: психолог — теж людина, яка пропускає через себе велику кількість негативних переживань, з такою ж нервовою системою, як і інші, яка має властивість виснажуватись. За можливості, намагайтесь наприкінці робочого дня проводити дебрифінги з колегами — підбиття підсумків дня з обговоренням найгостріших питань. Це дає змогу зберегти власне психічне здоров’я і довше бути ресурсною людиною для інших.

20
3

Кореспондент АрміяInform
Стежте за нами в Instagram