ТЕМИ
#СОЦЗАХИСТ #СПОРТ #РАШАБУМ #ЛАЙФХАКИ #ООС #КОРУПЦІЯ #ІНФОГРАФІКА

 «У погоню за бунтівним сторожовиком під українським прапором було кинуто одразу кілька російських кораблів, два літаки…»

29 Квітня 2021, 13:49

У серії публікацій до 30-річчя Незалежності журналісти АрміяInform приділять увагу й матеріалам, які пов’язані з  символом національної єдності, честі та гідності, традицій державотворення, історії та сьогодення.

Епохальній події – 103 роки

29 квітня виповнюється 103 роки від того дня, як на есмінцях та лінкорах, що базувалися у Севастополі,  були підняті українські прапори. Цьому справжньому  тріумфові національної волі передувала низка не менш історичних подій.

Із вибухом Лютневої революції український національний рух охопив Чорноморський та інші флоти колишньої Російської імперії. Як свідчать історики, вже наприкінці березня 1917-го в Севастополі відбулися багатолюдні збори моряків-українців, а на другий день після Великодня містом пройшла кількатисячна українська маніфестація з синьо-жовтими та малиновими прапорами, портретами Тараса Шевченка. А у  травні  Перший Всеукраїнський військовий з’їзд визнав необхідність повної українізації Чорноморського флоту, тоді ж уперше було заявлено про те, що Чорноморський флот має стати частиною Збройних сил України. Метою українізації на флоті було гуртування українців для захисту своїх інтересів і прав України, створення сильних українських корабельних рад та земляцтв.

Свого апогею українські настрої на флоті сягнули у листопаді 1917-го, коли Центральна Рада проголосила УНР. 12 (25) листопада з нагоди проголошення ІІІ Універсалом Української Народної Республіки флот підняв українські прапори, а в Севастополі відбувся велелюдний парад за участю військових. Урочистості на честь відродження української державності відбувалися в інших портах Чорного моря. Про перехід на бік української влади заявили команди низки великих військових кораблів, зокрема, крейсера «Пам’ять Меркурія» та лінкора-дредноута «Воля» ‒ найпотужнішого корабля Чорноморського флоту. За деякими оцінками істориків, восени 1917-го українські прапори були підняті над більшістю кораблів Чорноморського флоту.

У результаті жовтневого державного перевороту більшовики-ленінці захопили центральну владу в Росії, а з початком першої російсько-української війни (грудень 1917 ‒ квітень 1918 рр.) вони розгорнули шалену агітацію на Чорноморському флоті. І та принесла свої результати: посилилися міжусобиці між матросами й офіцерами, які згодом переросли у вбивства офіцерів, команди низки кораблів заявили про свою підтримку радянської влади.

Незважаючи на війну, українська влада здійснювала розбудову українського флоту. 21 грудня 1917 року (3 січня 1918 року) було створено Генеральне секретарство морських справ УНР, згодом – Народне міністерство морських справ УНР. Тоді ж, у грудні 1917-го, був сформований Морський курінь імені гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного з-понад 600 озброєних матросів, який взяв активну участь у протистоянні з більшовиками в Києві.

14 (27) січня 1918 року був ухвалений «Закон про Український державний флот», яким російський Чорноморський флот проголошувався флотом УНР, а також був затверджений прапор Українського військового флоту – блакитно-жовтий стяг із тризубом на верхній смузі.

У 20-х числах квітня 1918 року Кримська група військ УНР під командуванням підполковника Петра Болбочана разом із німцями звільнила Крим від більшовиків: 22 квітня – Джанкой, 24 квітня – Сімферополь, 25 квітня – Бахчисарай. На кораблях Чорноморського флоту почали з’являтися українські прапори. 22 квітня командувач Чорноморським флотом контр-адмірал Михайло Саблін оголосив наказом по флоту, що «всі судна, портове майно, які знаходяться в портах Криму та на його узбережжі, є власністю Української Народної Республіки. А тому наказую скрізь, де треба, підняти українські прапори».

Того ж таки 29 квітня 1918 року відбулася надзвичайно важлива історична подія в історії Українського флоту. Командувач Чорноморського флоту, контр-адмірал Михайло Саблін, спираючись на рішення делегатів корабельних команд і настрої українських моряків та офіцерів, офіційно оголосив весь Чорноморський флот флотом УНР, видав наказ урочисто підняти українські прапори. Це рішення підтримала й виконала абсолютна більшість кораблів Чорноморського флоту. Ті ж команди, що перебували під впливом більшовиків, поспішно евакуювали свої кораблі із Севастополя до Новоросійська.

За гетьмана Павла Скоропадського на блакитно-жовтій основі формувалися різні службові прапори. 16 липня 1918 року гетьман затвердив військовий прапор Української Держави.

13 листопада 1918 року Українська Національна Рада у Львові проголосила державним прапором Західноукраїнської Народної республіки синьо-жовтий стяг.

Після приходу більшовиків та остаточного приєднання України до СРСР синьо-жовтий прапор було заборонено.

Повернення національної святині

Використання чи навіть зберігання синьо-жовтого прапора вважалося злочином і суворо каралося. У списку КДБ за 1950‒1980 роки регулярно повідомляли про вивішування стягу в населених пунктах України.

У ніч проти 1 травня 1966 року над будівлею Київського інституту народного господарства (нині це Київський національний економічний університет) 26-річний Віктор Кукса та 28-річний Георгій Москаленко вивісили жовто-блакитний прапор. Червоний  радянський  зірвали, а національний український підняли. Прапор пошили з двох шаликів і від руки зробили напис «Ще не вмерла Україна – ще її не вбито». Обоє були засуджені й через багато років, навіть у вже незалежній Україні, ще довго не могли добитися реабілітації.

24 липня 1990 року відбулось підняття національного прапора на Хрещатику біля Київради.

На цьому фото – саме цей історичний момент, коли вперше після десятиліть перерви над українською столицею підняли синьо-жовте полотнище, попри факт існування Радянського Союзу. Полотнище було попередньо освячено в Софійському соборі владикою Володимиром і настоятелем храму Бориса і Гліба Української автокефальної церкви отцем Юрієм.

Невипадково в День Державного прапора ми згадуємо історичний момент внесення національного стягу до Верховної Ради 24 серпня 1991 року. Фотограф Єфрем Лукацький свого часу першим сфотографував момент внесення прапора до Верховної Ради.

Це фото було опубліковано в журналі TIME. До того дня прокомуністична більшість у парламенті всіляко перешкоджала появі синьо-жовтого прапора в будівлі ВР, вимагали прибрати навіть маленькі прапорці, які депутати фракції «Народна Рада» тримали на своїх робочих місцях. Але після провалу «московського путчу – ГКЧП» заперечення проти національних кольорів у національному законодавчому зібранні стали вже неможливі.

Український прапор над Кримом

Поступово національна атрибутика з’являлась у всіх містах і селах України. За винятком Криму, де розгорнулася масова пропаганда про незаконність передачі Криму УРСР у 1954 році, про стратегічне значення Чорноморського флоту, неможливість його поділу та неспроможність України його утримувати. Про застосування національної символіки в Криму наприкінці 1991-го і початку 1992 років та розповсюдження її серед  військовослужбовців-українців  ми поспілкувалися з контрадміралом Юрієм Шалитом. У ті буремні роки Юрій Володимирович  був командиром 17-ї бригади охорони водного району Кримської ВМБ, яка першою присягнула на вірність народу України. А згодом увійшов до складу організаційної групи зі створення ВМС України.

‒ Звичайно, національна символіка в Криму зі здобуттям Україною незалежності впливала на настрій і на патріотичні почуття, ‒ зазначив Юрій Шалит. ‒ Та на початках ступінь патріотизму на флоті визначав усе ж процес складання присяги на вірність українському народові. У нашій 17-й бригаді, наприклад, ритуал проходив без національного прапора, тому що вони на той час були ще рідкістю на флоті. Офіційно ж, уперше в Севастополі Український прапор було піднято 7 квітня над будівлею, де тимчасово розміщувалася наша організаційна група. Встановив його майор Геннадій Варицький.

Згодом, за словами Юрія Шалита, членами українських патріотичних громадських організацій було налагоджено доставку національних прапорів до військових частин, особовий склад яких присягнув на вірність українському народові. Значний внесок у розповсюдження української  символіки на півострові зробити члени «Просвіти», Спілки офіцерів України, особисто Левко Лук’яненко, брати Горині, Микола Поровський.

Дагомиська угода про наміри створення на базі Чорноморського флоту російського і українського флотів сприяла збільшенню прихильників ВМС України. Відтак пожвавився й процес складання української присяги. 28 червня  1992 року був піднятий Державний прапор України на морському тральщику «Сигнальщик», особовий склад якого теж присягнув українському народові. Корабель негайно оточили озброєні патрулі ЧФ, відключили від енергопостачання, а командування було відсторонено від посад. Ось так командувач ЧФ адмірал Ігор Касатонов реагував на українську символіку.

‒ Та найбільш знаковим був підйом Державного прапора на сторожовому кораблі СКР-112 під командуванням капітан-лейтенанта Сергія Настенка, ‒ продовжив розповідь Юрій Шалит. – 21 липня, знявшись з якоря і швартових посеред Донузлавської бухти, на виду у всієї бази особовий склад СКР-112 спустив прапор ВМФ СРСР і замість нього підняв Державний прапор України. Настенко доповів у штаб бази, що на знак протесту проти переслідувань зі сторони командування за складання української присяги виходить курсом у море і прямує в Одесу. Цей випадок із СКР-112 досить відомий. Тоді в погоню за бунтівним сторожовиком було кинуто одразу кілька російських кораблів, два гідролітаки. Із Севастополя вийшов сторожовий корабель «Разительний» з групою морських піхотинців. Переслідувачі відкривали артилерійський вогонь по курсу корабля, здійснювали небезпечні маневри з метою будь-що зупинити втікача, погрожували по радіо. Не відповідаючи на вогонь, корабель упевнено прийшов до Одеси під синьо-жовтим прапором.

Аби не допустити підняття українських прапорів на кораблях, командувач ЧФ адмірал Касатонов розпорядився перевірити сейфи командирів кораблів і вилучити прапори.

‒ Один із командувачів військово-морської бази, повернувшись з наради від Касатонова, сказав підлеглим: «Якщо в когось у сейфі є український прапор, переховайте його», ‒ пригадує події майже 30-річної давнини Юрій Володимирович. –  «Боротьба прапорів» завершилась, коли президенти обох країн сіли за стіл переговорів і розподіл флоту перейшов у більш-менш спокійне русло. До затвердження Військово-морського прапора, за основу якого було взято прапор часів УНР, на наших кораблях підіймався національний прапор.

*      *      *

У нашого Державного прапора досить багата героїчна біографія. За часів російсько-української війни до неї додалося безліч хвилюючих і зворушливих історій. Чимало національних святинь по праву посіли місце серед безцінних експонатів і свідчень героїзму захисників України.

Будемо вдячні  вам, шановні наші читачі, якщо ви поділитесь цікавими історіями про синьо-жовті стяги, з якими українці сьогодні захищають кордони від російського агресора. Свої спогади, фото та історії надсилайте на адресу: press@armyinform.com.ua з поміткою «Прапор України».

Кореспондент АрміяInform
Читайте нас у Facebook