Однак, сучасний воїн повинен не тільки знати способи точно «доставити» боєприпаси для ураження техніки чи живої сили противника, а й вміти захиститися від ворожих…
Бій, що увійшов у історію як бій під Гурбами, був одним з найтриваліших і одночасно наймасштабнішим серед тих, що коли-небудь вела УПА. Розпочався він 21 квітня і тривав до 25 квітня 1944 року.
Бойовище охопило терени сучасних Рівненської (Здолбунівського, Дубненського та Острозького районів) та Тернопільської (Кременецький та Шумський райони) областей. Основний ареал бойових дій припав на територію між селом Антонівці та урочищем Гурби.
У нерівному та відкритому бою зійшлись близько 5 тисяч упівців: відділи південної групи УПА-Північ «Богун», під командуванням командира Петра Олійника (псевдо Еней), та з’єднання «Холодний Яр» УПА-Південь на чолі з Василем Куком (псевдо Юрко Леміш). В арсеналі південної групи УПА було дві батареї гармат різних систем і кілька мінометних ланок, окремі курені мали на озброєнні протитанкові рушниці. На стороні ворога було 5 бригад військ НКВС (понад 30 тис. бійців з артилерією, танками і авіацією), знятих з цього приводу з Кавказу, де перед тим вони займались виселенням чеченського населення. Радянське командування наказало оточити і знищити з’єднання УПА.
Загалом, за кілька днів, за звітами НКВС, відбулося 26 бойових зіткнень, причому деякі з них тривали по 8-11 годин. Повстанські загони були виснажені, але безстрашно йшли в бій. Зрештою, знищивши понад 900 червоноармійців, підбивши 5 танків, загони УПА прорвали вороже кільце на заході, в районі с. Буща, та вийшли з оточення. Власні втрати повстанців — понад 100 убитих та 60 поранених, більше ніж 100 полонених. Ще одним сумним підсумком тих подій стали спалені енкавеесівцями села Гурби та Антонівці.
