Історії полонених детально фіксували самі російські історики. «У нас немає військовополонених, є зрадники!» — так колись нібито заявив кривавий Йосип Сталін. Жорстокість радянського…
…А тим часом Велика Британія починає нову військово-морську революцію, і Україна опиняється на вістрі цього процесу.
Ба більше, саме замисел про нову військово-морську революцію як головний елемент оборонної реформи й породив концепцію «Глобальна Британія», якою в останні декілька місяців озброїлось воєнно-політичне керівництво Великої Британії на чолі з керманичем уряду Борисом Джонсоном.
Суть цієї революції у тому, щоб уберегти Велику Британію від війни. Для цього вона має превентивно демонструвати свій авторитет і силу в геополітично чутливих регіонах. При цьому британська монархія та «маса залпу» ВМС виступають рівноцінно важливими елементами.
Найгучніший елемент цієї революції для воєнного стримування РФ, збільшення свого ядерного арсеналу зі 180 до 260 боєзарядів та інвестування в будівництво чотирьох новітніх атомних підводних крейсерів-носіїв балістичних ракет типу «Дредноут», з яких мінімум один постійно перебуватиме на бойовому чергуванні.
Найоригінальніший елемент цієї революції — керівництво Великої Британії вважає, що російські підводні човни можуть атакувати та пошкоджувати «критичні підводні комунікації», зокрема підводні кабелі для виконання фінансових розрахунків. Тому, щоб такої біди не трапилось, британці хочуть замовити спецкорабель-гідрограф, оснащений, зокрема, підводними дронами. Отже, будуть на субмарини РФ влаштовувати «тихе полювання».
Найважливіший методологічний елемент до початку 2030-х років — британські ВМС матимуть аж 24 кораблі типів «фрегат» та «есмінець». До того ж усі абсолютно нові проєкти кораблів — «Тип 31», «Тип 32» та «Тип 82» — збудують замість наявних 13 фрегатів та 6 есмінців.
Ба більше, всі новітні перспективні кораблі, які британський флот має отримати до початку 2030-х років, матимуть «модульне озброєння». Простіше кажучи, гармати чи пускові ракетні установки можна буде комбінувати та змінювати, залежно від місії.
Цікаво, що така «універсалізація» стосується не лише «кораблів супроводу», а й чільних вимпелів Королівських ВМС. Наприклад, новітній авіаносець Queen Elizabeth має на борту лише 15 винищувачів F-35B — на скільки вистачило нині грошей, хоча за штатом потрібно мінімум 24 такі літаки.
Не біда — британські моряки вже успішно відпрацювали таку штуку, як застосування армійських ударних гелікоптерів «Апач» і транспортних вертольотів «Чінук» з палуби того ж Queen Elizabeth.
Генеральна мета всіх подібних заходів — Велика Британія прагне знову бути «морською» імперією, що контролює трафік мореплавства і яка послідовно втілює принцип «оборона своїх берегів відбувається біля військово-морських баз противника».
Відповідно, збройні сили Британії діятимуть за такою собі зворотною модифікацією «стратегії Вегенера» — Туманний Альбіон контролюватиме морські шляхи, щоб вести бойові дії на морі.
Найяскравіше ця зворотна модифікація проявляється у планах Міноборони Британії модернізувати армійське спецпризначення та поставляти озброєння на десантні кораблі-доки типу «Бей». На це планують витратити сумарно близько 100 млн фунтів стерлінгів і так сформувати дві «мобільні морські групи», по одній на Європу та Азійський регіон.
Ну а раптом справа постане так, що потрібно буде швидко перекидати маси військ, то ці самі війська британське Міноборони вирішило буквально зменшити у розмірах (антиКлаузевіц такий собі).
Наприклад, парк танків (і так найменший у Європі) скоротять від 227 одиниць до 148 одиниць, утім ці танки Challenger отримають найсучасніше оснащення та озброєння.
А після 2025 року британське Міноборони планує відмовитися від самохідної артилерії як феномена і замінити свої САУ на турецький безпілотний комплекс «Байрактар».
Довідково. Наразі у Європі стартували чергові навчання НАТО Defender Europe, до яких мають залучити майже 30 тис. військовослужбовців, і такі регулярні маневри — черговий краш-тест для транспортної системи Європи. Адже не кожен автомобільний міст зможе витримати танк «Абрамс».
Яке ж місце матиме Україна в рамках «Глобальної Британії»? Чітке і зрозуміле.
До 2024 року ВМС України повинні отримати 8 ракетних катерів, збудованих за британським проєктом (хоча що то за катери? Вісім ракет і понад 600 тонн тоннажу — такі кораблі у нас уже назвали «корветами»). Й також як мінімум один корвет за турецьким проєктом «Ада», а в наступну після 2024 року п’ятирічку ще три корвети «Ада» та (опціонально) флагманський корабель «Володимир Великий», перебудований на «легкий корвет».
Отже, Україна отримає на морі «ударний кулак», здатний завдати поразки ЧФ РФ, а відповідно — самій Росії, якій доведеться надовго забути про будь-які військово-морські операції в Середземноморському регіоні.
Ба більше, схоже, що РФ має таки надовго відмовитися від операцій у Середземному морі, оскільки британський аташе Тім Вудз так і заявив: «Ми сподіваємось, що на початку 2030-х років українські корвети будуть супроводжувати британські авіаносці».
Між іншим, описана вище градація озброєння наших ВМС прямо натякає на те, якими британська монархія бачить фінальні результати електорального циклу 2024 року. Але то не велика біда.
«Амінь!», — кажу я вам, брати й сестри українці, той контингент, що нині себе називає «байденята» та за все хороше в нашій країні дякує одразу 46-му Президентові США, в наступну після 2024-го п’ятирічку публічно дякуватиме британській монархії.
«Запам’ятайте цей твіт!», як кажуть у подібних випадках. Тим паче, що у самої британської еліти відчуття часу дуже специфічне. Наприклад, той же Тім Вудз в інтерв’ю «День» видав такий пасаж: «Знаєте, я в Україні всього 17 місяців, і цього так мало, щоб я міг судити про прогрес оборонних реформ. Можу лише сказати, що українські моряки дуже хоробрі, а воєнно-політичне керівництво дуже наполегливе».
Ну а про тісноту інтеграції військово-політичних зусиль Великої Британії та України свідчить ось такий факт: у вересні 2020 року пройшли навчання «Об’єднані зусилля», в рамках яких, зокрема, відбулися спільні маневри українських і британських десантників.
Так от, коли українські десантники спільно з британськими колегами відпрацьовували переправу через Дніпро, у цьому епізоді навчань «цілком буденно» взяли участь кілька британських ударних літаків Eurofighter Typhoon. Вони прилетіли, провели навчальне бомбометання та й полетіли собі назад, наче і не було нічого, без жодних піар-акцій. Хоча, якщо не помиляюсь, це був перший епізод дій британської тактичної авіації в небі України!
Як так узагалі вийшло, що Україна опинилася вписана у воєнно-політичні плани Великої Британії?
«Поверхова» логіка процесу: РФ після 1991 року прагнула будувати політику на пострадянському просторі так, щоб правителя з Москви шанували, так само як і британську королеву на просторах Британської імперії.
Звідси корінь ось цього пієтету до британської королівської сім’ї — суто пострадянський винахід.
Бо ж при Совєтах писали зовсім інакше: «мовляв, погляньте, як же по-сибаритськи живе британська монархія та особисто Вінстон Черчилль, поки оце британський народ бідує!».
Глибинна логіка процесу: на мою суб’єктивну думку, британські еліти володіють достатньо струнким мисленням, щоб у своїй політиці чітко відповісти на два запитання: «Кого ми підкорюємо?» і «Кому готові підкоритись?».
Здавалося б, питання дуже прості, але ця простота показує всю семантичну глибину. Наприклад, як можна зауважити, перед Великою Британією взагалі не стоїть питання «А за яким правом ми правимо?», бо ж одразу є відповідь — «Ми — Британія і ми правимо!». У людей, яких заведено зараховувати до української еліти, спостерігаються проблеми з подібним мисленням.
Ще з часів Речі Посполитої люди, яких зараховували до української еліти, могли відповісти лише на два запитання: «За яким правом ми правимо?» і «Кому підкоряємось?».
Вийти з цієї семантичної пастки й дати відповідь на третє запитання: «Кого ми підкоряємо?» намагався хіба що гетьман Іван Мазепа, але фінал вам усім відомий.
Відповідь на запитання «Кого ми можемо підкорити?» у XX столітті неочікувано надали люди, яких їхні прихильники ніби не зараховують до еліти й аристократії, — націоналіст Юрій Липа та націонал-більшовик Микола Хвильовий.
Перший вказав, що для своєї геополітичної безпеки Україні потрібно контролювати Білорусь і Кубань, а ключ до нашого багатства — на ринках Близького Сходу (ці тези зразка 1940-х років напрочуд вдало накладаються на поточні економічні реалії).
Інший у рамках своєї концепції «Геть від Москви!» вказав, що для того, аби вийти з-під гегемонії Кремля, Україна має перебрати на себе роль «локомотива азійського ренесансу».
(«Локомотив азійського ренесансу» в нинішніх геополітичних умовах — це, наприклад, курс нашого Міноборони на оборонну співпрацю з Японією проти РФ. Якщо ще й відмовимося від сліпої оптики на Китай як безальтернативного покупця наших технологій і харчів, буде ще краще).
Так, у Хвильового було щось там про «психологічну Європу». Але цю тезу Хвильового треба трактувати не як вказівку на повне геополітичне злиття зі Старим світом, а як на те, що старанніше треба читати того ж Ігнатія Лойолу з його «Духовними вправами».
Однак ці всі проблиски мислення були швидко затьмарені «есхатологічним мисленням», яке наприкінці XX століття дещо менше ніж цілком захопило вітчизняний політикум і поводиться як «самовідтворювана концепція».
Можете самі зауважити, у нас переважна більшість політичних висловлювань, які видають суб’єкти з усіх політичних таборів, чітко вкладається в отакий архетипний сюжет: «носій пекельного зла робить нестерпним життя всіх людей цієї землі й лише месія може всіх врятувати».
(Чи ви думали, що мейнстрімний нині лозунг міністра внутрішніх справ — «ч@рт!» — це лише апеляція до кримінальної культури?!).
Проте не все так погано і тьмяно. От, наприклад, ще в XVII столітті Юрій Немирич оприлюднив комплекс ідей з розвитку України, які б я назвав «тетраграматон модернізації»: компактне та модернове військо, стабільна валюта, надійні шляхи сполучення та родюче аграрне виробництво.
Як можете зауважити, й у 21-му році Україна обговорює свій розвиток за вектором саме ось цього «тетраграматона модернізації». Тож потрібно працювати з тим, що є.
І якщо участь у воєнно-політичних планах Великої Британії допоможе здобути Україні свою істинну силу, скористатися цим — життєво необхідно.
Автор – Іван Киричевський
