Одним із напрямів його діяльності є забезпечення харчування для військовослужбовців. Також у сфері його відповідальності — речове забезпечення в нашій армії. Що вже зроблено за цей період…
Альпінізм — спорт романтиків, що сильні духом! Альпінізм — спорт мудрих і розважливих!
Оскільки гірські вершини не прощають суєти, дріб’язковості, шкурності, егоїзму… і ще доброго десятка античеснот, що аж ніяк не красять будь-якого гомо сапієнса, у якій би ландшафтній точці планети він не з’явився на світ Божий.
Дарма Володимир Путін ніколи не захоплювався цим видом спорту… Тоді б він добре метикував суть альпіністського «принципу камінчика», коли валка відчайдухів сходить на ту чи іншу скелясту вершину земної кори…
Та облишмо у спокої той альпінізм із його твердими принципами й суворими законами!
…Останніми роками пан-государ Кремлівського улусу, прихильник неальпіністських уподобань Володимир Путін шукає по всьому білому світу впливових людей, а заразом і країни із того ж авторитетного складу, які б розділили з ним на пару крадіжку століття, а саме — брутальне привласнення українського Криму Росією…
Не секрет, що на цьому поприщі, завдяки зусиллям дипломатів, Москві навіть дещо вдалося досягти… Кілька держав-реципієнтів, що постійно годуються із щедрих та безкорисних ясел Кремля, таки погодились визнати за Росією цей грабунок цілком законним…
Проте цей угодницький реверанс від них виявився просто нікчемним, якщо взяти до уваги тверду позицію глобальних «ваговиків» у цьому неправомірному з огляду на міжнародне право питанні…
Як не крути, як не розлускуй до зернят всьому цивілізованому світові та його громадськості свій зухвалий злодійський вчинок щодо сусідньої держави, а явна крадіжка все одно нікуди не зникає і продовжує нахабно стирчати шилом з мішка.
І ось раптом — новина!.. Несподівана, як весняний вітер зі Сходу, і, як наслідок від різкого потепління, ще й московська бурулька на голову… Великий і могутній Китай неочікувано дав добро на… Мовляв, можуть визнати Крим за Росією…
У Кремлі, кажуть, за такої врочистої нагоди дехто навіть кадриль навприсядки відстукав на паркеті, а Володимир Володимирович на радощах цілий робочий день, мов блаженний, тільки й никав його палатами і навіть дав команду нагородному департаменту готувати указ про навішування на лацкани піджаків вищому керівництву КНР золотої медалі «За повернення Криму»…
Та за новиною першою, кажуть, прилетіла до Кремля із тої ж таки Піднебесної новина друга.
Виявляється, китайські товариші справді готові хоч завтра визнати Крим за Росією, але за однієї умови: «Крим — ваш, Сибір — наш»…
Оба-на!.. Хотіли кремлівці, як завжди, щоб було тільки по-їхньому, а вийшло по-чужому…
Та ще й як вийшло!!! Мало не під акомпанемент ліричного вальсу «На сопках Маньчжурії»…
Братній і дружній Китай наполягає на поверненні до півтора мільйона квадратних кілометрів своєї території, яку ще царська Росія у ХIХ столітті привласнила на підставі нерівноправних договорів…
Ось тепер і чухай потилицю, Володимире Володимировичу…
Скільки, задобрюючи і по-лакейськи прогинаючись, не роздавала і не роздає Росія своїх національних багатств у вигляді лісу, нафти та газу в угоду своєму вірному південному сусідові, а йому, загребущому, усе, виявляється, мало… Ще й земельки, бач, російської, в ім’я історичної справедливості, закортіло на додачу переділити…
Може, жителям Піднебесної і справді через Велику китайську стіну видніше, чи мають вони право й досі зазіхати на ці Прибайкало-Забайкальські та Далекосхідні терени?.. Хоча є одна цікава етнографічна деталька…
Всі, хто наприкінці ХIХ століття мав змогу відвідати Іркутськ, звертали увагу, на яких високих підборах ходили тут місцеві хуацяо (вихідці з Китаю, що проживають в інших країнах. — Й. Ш.). Увесь секрет такої чудасії полягав у тім, що в цих підборах китайці завжди зберігали жменьку рідної землі… Тим самим посвідчуючи: де б не ступала їхня нога, рідна твердь завжди під ними…
Не знаю, чи дотримуються цієї давньої традиції мешканці сучасного комуністичного Китаю і чи взагалі носять тепер вони ті високі закаблуки з усім тим, що можна в них умістити? Питання, їй-бо, риторичне!..
Зате найближчим часом може мати в Росії цілком конкретну для когось відповідь… Та й наслідки… Принаймні, для того чоловічка, який при своєму наполеонівському зростові також, носячи черевики із високими обчасами, полюбляє зазіхати на чужий тин… І який за роки «вічного» самоправління, видно, геть забув просту житейську істину: «принцип камінчика». Це не суто альпіністський термін, що діє під ногами того, хто його ненароком зрушив…
У політиці, як правило, теж має місце його трагічний рецидив, коли за ординарним камінчиком, який заради імперських амбіцій зрушили на кордоні двох держав, потім донизу тягне за собою кам’яні брили, які нічого живого не залишають довкола себе…
Та й медаль «За повернення Криму», гадаю, нікому й ніде вже не буде потрібна, коли натомість неї може з’явитись куди грандіозніша за своїми геополітичними наслідками «мендаль»… «Балкал, пливи додому!», що по-китайськи означає: «Сибір-то, Вова, — наш! І — не розводь пальці віялом!».
Ну, а Крим все одно був, є і буде за Україною! Крапка!
Спеціально для АІ —
Йозеф Швейк-правнук, також бравий вояк і вірний побратим рядового Чонкіна.
