ТЕМИ
#СОЦЗАХИСТ #СПОРТ #РАШАБУМ #ЛАЙФХАКИ #ООС #КОРУПЦІЯ #ІНФОГРАФІКА

«Як не стати нацією овочів? Насамперед усвідомити – безкоштовної інформації не існує» − Оксана Мороз 🔊

23 Лютого 2021, 14:03
«Як не стати нацією овочів? Насамперед усвідомити – безкоштовної інформації не існує» − Оксана Мороз 🔊

Армія Inform · «Як не стати нацією овочів? Насамперед усвідомити – безкоштовної інформації не існує» − Оксана Мороз

Нині, попри активну цифровізацію ключових сфер життя, в Україні гостро постала проблема медіаграмотності. Інформаційний імунітет українців усе частіше дає збій перед різними маніпуляціями, фейками, інформаційними вірусами. Їх віртуозно маскують під корисну інформацію і апелюють до базових людських потреб: безпеки, їжі, захисту сім’ї. Власне, більшість неперевіреної інформації ми поширюємо самі. Причина − брак базових знань про інформаційну гігієну. У цьому переконана засновниця волонтерської ініціативи «Як не стати овочем», авторка українського бестселера «Нація овочів? Як інформація змінює мислення та поведінку українців» Оксана Мороз. На її думку, вирішення цієї проблеми неможливе без двох ключових навичок: уміння фільтрувати інформацію й розуміння того, як поширюється недостовірний контент. В інтерв’ю АрміяInform вона розповіла про мету своєї ініціативи, як навчає українців інформаційній грамоті та чому ця тема актуальна як ніколи.

Два вектори школи амбасадорів

− Пані Оксано, чому навчити інформаційній гігієні до 2024 року ви плануєте саме 7 млн українців? Це певний запас часу, який ви собі дали?

− Це реалістично-оптимістичний погляд, коли можна захопити достатню кількість людей, які ці думки застосовуватимуть і тиражуватимуть. Вважаю, що коли ми говоримо про інформаційну гігієну, то не слід очікувати дива з боку держави чи певного органу, який візьме і все зробить. На мій погляд, ми повинні рухатися шляхом, коли сама людина розуміє, що це (відсутність інформаційної гігієни. — Ред.) становить для неї проблему. Вона усвідомлює наслідки й тому починає самостійно пропагувати ці знання. За рік ітерації я побачила, що коли людина стикається з тим, що це не якась сакральна технологія і є прості інструменти для її вирішення, а проблема дійсно глобальна, йде одразу розповідати про неї іншим. На етапі другої ітерації я зіткнулася з іншою проблемою — українці не вміють розповідати про інформаційну гігієну. Коли бачу, як вони поширюють мої публікації, то розумію: алгоритм фейсбуку їх ніколи не покаже. Тому нині я на етапі впровадження школи амбасадорів. Планую розповідати людям, які готові нести здобуті знання в маси, як правильно ділитися інформацією на простих речах. Не проводити для них школу SMM чи PR-у, а показувати, як в побуті це зробити краще й ефективніше.

− Як відбуваються заняття, в якому форматі, чим відрізнятиметься навчальна програма для амбасадорів − людей, які хочуть продовжувати вашу справу?

− Навчання відбувається в три етапи. Зокрема, є ютуб-канал, на якому представлені короткі тематичні відео, їх можна умовно поділити на три категорії:

1) категорія онлайн-лекцій та розмов. Також є відео з відомими українцями, напередодні була Ірма Вітовська, Віталій Портніков, з якими ми обговорювали локальні теми. Це практики чи люди, які на чомусь спеціалізуються і є авторитетами;

2) курс з базової інформаційної гігієни на YouTube, поділений за тематиками. Ще одна ітерація — розбір певних інформаційних вірусів — мова, вакцинація тощо. Аудиторія різна. Для когось це базові речі, їм хочеться чогось більшого. Але, з іншого боку, слід показувати цей місточок між основними маніпуляціями, як вони працюють. Той, хто просто цікавиться певною тематикою, може зайти на ютуб-канал і отримати потрібну інформацію. Якщо ж хоче здобути системні знання — приходить на онлайн-курси, де я структуровано розповідаю про канали комунікації, які нами маніпулюють, і що з цим робити. Для аудиторії, яка хоче донести ці думки до рідних чи до загалу, є школа амбасадорів. Заняття проходитимуть у форматі школи, починаємо з лютого з кількох вступних лекції, щоб зорієнтувати учнів.Далі продовжимо навчання у закритій групі в фейсбук. Свідомо не хочу йти в академічний формат, оскільки я немаю викладацької освіти. Я практик і коли розумію, що людина готова ширити інформацію, можу її цьому навчити. Школа амбасадорів працюватиме за двома векторами. Перший — акумулювання інформації про ключові маніпуляції, які нині поширюють. Другий — роз’яснення, що становить небезпеку, а що ні.

Люди — не ідіоти, з ними просто не працюють

− Які ключові інструменти й засобами маніпуляції, як їх розрізняти?

Якщо говоримо, до прикладу, за сайти-сміттярки — це інструмент маніпуляції. Де-факто, у нас кожен канал комунікації — онлайн-медіа, сайти-сміттярки (не дотримуються журналістських стандартів. — Ред.), фейсбук, телеграм тощо − інструменти донесення інформаційних вірусів. Інформаційний вірус — це фейк, маніпуляція, напівправда, все, що потрібно, аби зміксувати інформацію і досягти цілі, яка змінює мислення й поведінку. Те, про що ми говоритимемо і на курсах, і в школі амбасадорів — ще дрібніший рівень.До прикладу, заклик «поставити плюсик» під постом у фейсбук.Для людини, яка була на лекції — це така собі «червона кнопка», що може запустити механізм викрадення її особистих даних.

Основна проблема, яка постала перед українцями — нові інформаційні умови. Тобто, ми жили в аналогову еру, виховувалися теж, а потім всі дружно потрапили в абсолютно іншу реальність. І найголовніше, що люди не розуміють — безкоштовної інформації не існує!

Якщо інформація, особливо розважального характеру, видається нам безкоштовною, ми за неї платимо не завжди грошима, часто особистими даними або можливістю нами маніпулювати.

Тому перше, що пояснюю людям — реальність інша, вони в ній не орієнтуються, але це нормально. Нам ніхто не пояснював, як це робити. Дуже дратує, коли людина припускається масової помилки в інформаційному просторі й комунікаційники починають дорікати їй, мовляв люди ідіоти, якщо вірять у такі речі. Люди — не ідіоти, з ними просто не працюють.

Приклад — у кімнаті є купа розеток, ми ж знаємо, що електрика це добре, а пальці пхати туди не слід. Так само з інформацією, не потрібно штучно себе в ній обмежувати, видалятися з соцмереж, коли для цього немає вагомих причин. Якщо живете звичайним життя, і соцмережі є для вас каналом комунікації зі світом, робою, не потрібно натискати delete. Слід просто усвідомити: настали нові реалії і втямити, як вони функціонують, де є шкода, де її немає.

− Звідки українці найчастіше дізнаються новини?

− Останні дослідження, які проводили на замовлення Internews (2019 р.), показали такий зріз картини споживання новин: 68% — це соцмережі, з них першість за фейсбук, потім ютуб, далі телеграм; 66% — телебачення; 59% — онлайн-медіа. Всі вони містять одне «але», у фейсбуці є новинні пабліки, які дотримуються журналістських стандартів, а є сторінки-сміттярки, боти тощо. Теж в ютубі, можна знайти поодинокі канали, які ведуть нормальну політику, але більшість не мають стосунку до об’єктивної інформації. Те, чому слід навчитися — це розуміти концентрацію. Коли людина реєструється на курс, в неї є два запитання: «Де ви вважаєте найбільше інформаційних вірусів, а де найменше?» Так от, українці вважають, що найбільше на телебаченні, а найменше у вайбері та фейсбуці.

− Цікаво, я б обрала соціальні мережі

− Ось. Утім, якщо говоримо про людей, далеких від комунікації, вони живуть тим бекграундом, який увібрали в себе разом із молоком матері. Тобто, раніше люди розуміли, що радянському телебаченню не можна вірити, але тоді йому не було альтернативи. Нині в цього каналу комунікації є величезна конкуренція.Це не означає, що на ТБ немає маніпуляцій, але якщо порівнювати їх кількість із тою, що шириться інтернетом — різниця значна. Інтернет − це ж не лише соцмережі, а й гугл, онлайн-медіа, сайти-сміттярки й багато різних форм і форматів. Тут не можна говорити про єдиний «корінь зла».

Вчителі та медики є… першими розповсюджувачами фейків про коронавірус

У серпні 2020-го ваша волонтерська ініціатива провела дослідження щодо рівня інформаційної гігієни в фейсбук за регіональним розподілом. Згідно з результатами, найбільше фейків і маніпулятивних дописів поширюють на Заході, а найменше в Центрі. На Півдні більше публікують посилання на сміттярки, на Півночі найнижчий рівень порушення інфогігієни, а на Сході найбільший.

Професор, домашня робітниця чи пенсіонер, однаково піддаються впливу інформаційних вірусів.

− Як ви вважаєте, чому саме такий розподіл за рівнем медіаобізнаності населення? Що на це впливає?

− У нас ще немає достатніх даних, ми саме закінчуємо другу хвилю цього дослідження. Воно буде ще глибшим, і можливо дасть нам відповіді. Бо перше дослідження, яке провели, щоб зрозуміти суть проблеми, дало нульовий зріз. Дуже багато думок і міфів спростовані торік. Так, дослідження Internews показало: 62% українців щиро впевнені, що вони вміють розпізнавати фейки, з них лише 3% справді можуть це робити. Розрив самовпевненості достатньо колосальний. Другий міф був про те, що на фейки «клюють» лише ті, хто має певний рівень освіти, доходу, соціальний статус, а якщо ти — багатий і освідчений, то на фейки не зреагуєш. КМІСівські (Київський міжнародний інститут соціології) дослідження, що показали, як люди повірили в штучне походження коронавірусу (міф спростували ще в березні), з’ясували, що немає такої залежності. Професор, домашня робітниця чи пенсіонер, однаково піддаються впливу інформаційних вірусів. За нашими даними, ситуація достатньо невтішна по всій Україні. Тобто, немає якогось міфу про те, що лише Схід поширює фейки, а Захід криштально чистий. Навпаки. До прикладу, в Тернопільскій області ситуація по користувачах фейсбуку достатньо складна. Одна з гіпотез, що з того регіону достатня кількість українців перебувають на заробітках, у них інший формат комунікації, ставлення до релігійності, притаманне так зване «магічне мислення».

Існує думка, що переважна більшість маніпуляцій зосереджена в політиці. Особисто для мене стало відкриттям, що надзвичайно велику роль відіграють маніпуляції на релігії і благодійності. Це ключові типи контенту, які збивають людей з пантелику. Витягують їхні дані, підписують на ресурси, які потім ними маніпулюють.

Такі ресурси, як сторінки-сміттярки чи сайти-сміттярки − не завжди про політику. Можна підписатися на абсолютно нешкідливу сторінку з лайфхаками чи рецептами «як приготувати печиво», а потім, між рецептом, натрапити на інформацію про те, що у…країні інший президент. Спочатку вони принаджують на одне, а згодом поволі «згодовують» потрібний їм контент. Ця проблема актуальна для всієї України. Нині в другій хвилі досліджень сподіваємося побачити особливості, які дадуть розуміння такої специфіки. Але поки що можна констатувати, ця проблема не має віку, соціального статусу чи регіональності.

Також у нашому дослідженні ми побачили ще один важливий момент. Виявилося: вчителі та медики — люди з переважно хорошою освітою, є першими розповсюджувачами фейків про коронавірус. Я дитина вчителів, тож для мене це був особистий челендж з’ясувати, чому освічені, які вміють читати дані, постійно і надзвичайно сильно піддаються впливам. Минулий рік продемонстрував ті процеси, які ми давно спостерігали. Як пояснили біологи, коли людина потрапляє в якусь стресову ситуацію, її мозок перебуває, ніби в «палеолітному» стані. Всі нашарування цивілізацій розбиваються під цим почуттям. Але стрес для кожного різний — втрата роботи, коронавірус, війна. У випадку України — це збіг усіх цих факторів. Так сталося, що 2020-й став «останньою краплею» для багатьох українців. Я навіть по друзях бачу (це в жодному разі не вибірка), як професійні комунікаційники піддалися впливу коронавірусних фейків.

Стресовий фактор — війна в Україні. Яких правил дотримуватися, щоб не потрапити на гачок інформаційних вірусів?

− Передусім слід виграти особисту війну за першоджерело інформації. З цього починається наше об’єктивне сприйняття навколишньої картинки. Ми постійно живемо в інформаційному потоці, в якому шукаємо відповіді часом на достатньо складі запитання. І що важливо, перебуваємо не на першій фазі гібридної війни, коли розкажи про «розіп’ятого хлопчика» і ми повіримо. Нині ми на тій фазі, коли йде історія з півтонами. Тому вкрай важливо наразі, щоб ми дізнавалися інформацію з об’єктивних джерел. Для пересічного українця визначити його вкрай важко. Тому є «магічна пігулка»  єдина в цьому випадку — рейтинг, який публікує Інститут масової інформації (ІМІ). Вони беруть ТОП-20 найпопулярніших онлайн-медіа і впродовж кварталу аналізують дотримання журналістських стандартів. Ранжують їх, і пересічна людина може обрати для себе кілька, які є об’єктивними.

Втім, коли людина отримує цю «пігулку» (рейтинг ІМІ), в неї завжди є спокуса обрати одне видання і «спокійно спати». Тут слід розуміти, що в медіа працюють люди, які теж помиляються, або може потрапити якась кон’юнктурна новина. За це потім вибачаться, виправлять помилку. Але в інформаційному шумі цього не помітно. Тому вкрай важливо, щоб джерел інформації було 3-5, не менше. Користувач полистав стрічку — визначив правильний наратив, приклав цей «трафарет» до інших медіа  соцмережі, ютуб, онлайн-видання, телебачення — і визначив, збігається чи ні.

Друге. Важливо розуміти, як працює сучасний маніпулятивний світ.

Українці нехтують безпекою у поводженні з інформацією. Зокрема, розважального характеру та у соцмережах. Досі актуальне і хибне правило, що «в інтернеті всі говорять правду», особливо для людей старшого віку.

Для цього ми й створили онлайн-курси, щоб люди самі вчилися визначати маніпулятивний контент. Чому обрали такий підхід? Тому що, якщо користувачу показувати ось брехня, а ось ні, він пам’ятатиме це кілька хвилин, а далі забуде. Це нормально, бо його ніхто не вчив базовим речам.

Третє — емоційність. Коли людина розуміє, що це необ’єктивна інформація, нею маніпулюють, наступний застережний сигнал — вас емоційно «торкає» новина. На цьому слід загострити увагу. Не писати образливі коментарі, ставити злі смайли. Емоційність направлена, щоб ми почали ширити цю інформацію. Були цікаві дослідження Інтерньюзу (2020 р.), коли людей запитували, чи бачили вони інформацію про коронавірус. Близько 81% повідомили, що так, з них — 46% поширювали її. На запитання: «Навіщо?», респонденти частіше за все називали бажання дізнатись думку інших. Тобто, не розуміли наслідків своїх дій.

Коли на третьому етапі ми зрозуміємо, що кожна наша взаємодія на емоцію робить нас безкоштовним джерелом поширення інформації, ми тричі подумаємо, перш ніж поставити злий смайлик.

Інтерв’ю подається у двох частинах, продовження — незабаром.

Фото: Віталій Солоний

15
1

Кореспондент АрміяInform
Читайте нас у Facebook
До Дня всіх закоханих — розкажи історію кохання на передовій Інтерв`ю, Публікації