Історії полонених детально фіксували самі російські історики. «У нас немає військовополонених, є зрадники!» — так колись нібито заявив кривавий Йосип Сталін. Жорстокість радянського…
Упродовж останніх років одним із найбільш небезпечних наслідків загострення відносин між США та Росією стала фактична руйнація міжнародної бази договорів у галузі обмеження озброєнь та контролю над ними. Так, ще у 2007 році, після оголошення В. Путіним курсу на конфронтацію Росії із Заходом, призупинено дію Договору про звичайні збройні сили в Європі. У 2019 році США і Росія вишли з Договору про ліквідацію ракет середньої та меншої дальності, а у 2020 році — з Договору про відкрите небо.
Внаслідок низки суперечностей між США та Росією щодо умов продовження Договору про подальше скорочення та обмеження стратегічних наступальних озброєнь (СНО-3) виникла загроза припинення і цього міжнародного документа.
Як відомо, проблема продовження дії СНО-3 пов’язувалася зі збільшенням числа країн, у яких є на озброєнні стратегічні ядерні системи, що значною мірою нівелювало цілі договору. Це стосується передусім Китаю, який став новим глобальним супротивником США, та який одночасно налагоджує на антиамериканській основі партнерство з Росією.
На переконання багатьох експертів, ситуація довкола продовження дії СНО-3 мала ускладнитися з обранням президентом США Джо Байдена, позиції якого щодо Росії більш жорсткі, ніж у його попередника Д. Трампа. Але такі передбачення не справдилися: обійнявши посаду президента США, Джо Байден погодився продовжити дію договору. Таке рішення Росія підтримала без якихось умов чи зауважень, що дало змогу пролонгувати СНО-3.
На перший погляд, США та Росія досягли компромісу стосовно СНО-3, бо прагнули зберегти контроль над стратегічними ядерними озброєннями. Зі свого боку це об’єктивно допомагає посиленню стратегічної безпеки у світі. І навіть більше, деякі російські політики розцінили таку згоду щодо СНО-3, як готовність Вашингтона відновлювати й інші договори військової сфери.
Зважаючи на зазначене, в експертних колах Росії вже говорять про можливе «перезавантаження» американсько-російських відносин, як це сталося у 2009 році після обрання президентом США Б. Обами. Водночас зазначають, що на той час Джо Байден був віцепрезидентом США і, фактично, погоджувався з такою політикою.
Тому російські експерти не виключають, що США можуть погодитися «розміняти» Україну задля реалізації спільних із Росією стратегічних інтересів/проєктів. Саме це і може бути однією з причин того, чому Москва зриває перемир’я на Донбасі та блокує переговорні процеси з врегулювання конфлікту.
Втім, Вашингтон і Москва погодилися пролонгувати договір СНО-3 зовсім з інших причин, і це може призвести до досить неоднозначних наслідків. Так, у США і Росії напевне усвідомлюють, що використання стратегічних ядерних озброєнь як реального інструмента реалізації своїх інтересів, зокрема для досягнення перемоги у війні, неможливе.
По суті, така зброя — лише засіб стримування супротивників, а її реальне застосування будь-якою зі сторін неминуче призведе до світової катастрофи, коли не буде переможців і переможених. Подібні наслідки мають розуміти й у Китаї, у якого третій за потужністю стратегічний ядерний потенціал.
За таких обставин договір СНО-3 фактично втратив реальне значення для його учасників, бо здебільшого він символічний за своїм характером. Зважаючи на це, США і Росія переглядають концепції можливого застосування своїх ядерних потенціалів і намагаються зробити їх більш практичними за змістом. Зокрема, це стосується переходу сторін до принципів доктрини «обмеженої ядерної війни», якими передбачається вибіркове знищення критично важливих об’єктів супротивника без надмірних руйнувань цивільної інфраструктури.
Нині сприятливі можливості для цього з’являються з появою нового покоління високоточної зброї дальньої дії, яка може бути носієм ядерних боєприпасів малої потужності. Поява таких інструментів збройної боротьби вже знайшла своє відображення як у концептуальних документах США в галузі застосування ядерної зброї, так і в практичних заходах щодо їх реалізації.
Уперше принципи доктрини «обмеженої ядерної війни» з’явилися у стратегії «гнучкого реагування» збройних сил США, яку ухвалила у 1961 році адміністрація Джона Кеннеді взамін попередньої стратегії «масованої відплати». Відтоді форми такого підходу до застосування ядерної зброї конкретизувалися в низці інших документів. Основними з них стали меморандум про рішення в галузі національної безпеки (NSDM-242), ухвалений президентом США Р. Ніксоном у 1974 році, а також директив Джиммі Картера — PD-59 та Р. Рейгана — NSDD-13.
Однак здебільшого всі вони стосувалися зміни цілей та масштабів виконання стратегічних ядерних ударів. Зокрема, повідомляли про перенацілення американських ядерних ракет із цивільних на військові об’єкти СРСР. Крім того, передбачався комплекс заходів, спрямованих на запобігання переростання звичайної війни в ядерну, а також обмеженої ядерної війни із застосуванням тактичної ядерної зброї — у повномасштабну ракетно-ядерну війну. Насамперед такі заходи включали підвищення ролі звичайних сил США/НАТО, які проголошувалися «мечем», а стратегічні ядерні сили — «щитом».
Втім, усе це не дозволяло реально впливати на можливості та наслідки застосування стратегічних ракетно-ядерних озброєнь. У результаті як США, так і СРСР, зберігали свою готовність до повномасштабної двосторонньої ракетно-ядерної війни. Саме такі сценарії були основою стратегічних навчань США та Радянського Союзу в період холодної війни. Після розпаду СРСР подібні навчання припиняються, однак із 2010-х років відновилися вже за участю США та Росії.
Так, у 2019 році міністерство оборони США оприлюднило нову доктрину ядерних операцій, засновану на вищезгаданих принципах. Документом передбачаються можливі ядерні удари по об’єктах супротивників (зокрема, під час звичайної війни), щоб він зазнав обмежених втрат, яких буде досить Сполученими Штатами Америки і для перемоги у конфлікті, і для відновлення стратегічної стабільності.
У 2020 році такий підхід конкретизовано в рамках концепції США зі створення ядерних боєзарядів малої потужності W76-2. Тоді ж цілі та завдання таких планів пояснювалися у доповіді державного департаменту США «Зміцнення стримування та зниження ядерних ризиків: додаткові боєголовки малої потужності для балістичних ракет підводних човнів».
Водночас фактично констатувалися кроки США, які вже вони зробили в згаданому напрямі. Зокрема, за станом на початок 2020 року в ядерному арсеналі США вже налічувалося близько 50 ядерних боєзарядів W76-2. Причому частина з них розміщувалася на балістичних ракетах Trident-II, що на озброєнні атомних підводних човнів типу Ohio.
На офіційному рівні Росія засуджує принципи «обмеженої ядерної війни», вважаючи, що так знижується поріг можливого застосування ядерної зброї. Зважаючи саме на це, у РФ критикують і згадані вище дії США.
Проте Росія також застосовує елементи підходів, що характерні для принципів «обмеженої ядерної війни». Так, згідно з указом президента РФ В. Путіна «Про Основи державної політики Російської Федерації в галузі ядерного стримування», підписаним у 2020 році, допускається можливість обмеженого застосування ядерної зброї під час звичайної війни.
Зважаючи на це, можна дійти висновку, що відповідні плани є також у міністерства оборони РФ. Про це може свідчити й розробка та взяття на озброєння ЗС Росії спеціалізованих технічних засобів, здатних із далекої відстані завдавати по цілях ядерні удари малої потужності.
Один із таких — гіперзвуковий авіаційний ракетний комплекс «Кинжал», створений на базі ракет наземного оперативно-тактичного ракетного комплексу «Искандер-М». Ракетами «Кинжал» можуть оснащуватися винищувачі МіГ-31К та дальні бомбардувальники Ту-22М3М. У першому випадку дальність дії комплексу становить 2 тис. км, а в другому — до 3 тис. км, що дає змогу завдавати ударів по об’єктах супротивника в оперативній та стратегічній глибині (у разі наближення літаків до кордонів США із дозаправкою у повітрі).
Звичайно, налаштування США та Росії на такі принципи жодним чином не означає, що вони відмовляються від масованого застосування стратегічної ядерної зброї. Про що свідчить характер військових навчань сторін, де опрацьовують саме такі питання.
Зокрема, сценарій ядерної війни між США та Росією був у основі командно-штабних навчань американських збройних сил у лютому 2020 року за участю вищого державного керівництва Сполучених Штатів Америки та інших органів цивільної влади. Під час навчань з атомних підводних човнів виконувались реальні пуски ракет Trident-II.
Зі свого боку в листопаді минулого року в збройних силах Росії проводилося тренування стратегічних наступальних сил за участю пунктів управління та бойових комплексів Ракетних військ стратегічного призначення, двох пар літаків Дальньої авіації Ту-160М і Ту-95МС, а також двох ракетних підводних крейсерів стратегічного призначення зі складу Північного та Тихоокеанського флотів. Тоді було виконано шість практичних пусків міжконтинентальних балістичних ракет наземного та морського базування, а також запущені дві крилаті ракети повітряного базування.
По суті йдеться лише про створення США і Росією нових видів ядерних озброєнь і їх носіїв, а також про зміни в порядку їх застосування. Однак це зовсім не знижує, а навпаки — підвищує загрози виникнення конфліктів та війн із застосуванням ядерної зброї.
Наприклад, під час загострення російсько-американських та російсько-європейських відносин Росія відверто намагається шантажувати західних супротивників ядерною зброєю, демонструючи різноманітні новітні системи, зокрема ракетний комплекс «Кинжал». Його вже навіть поставлено на бойове чергування у Південному військовому окрузі ЗС Росії.
Усе це дійсно знижує поріг можливого застосування ядерної зброї, що визнають як західні, так і російські експерти. З огляду на реалії сьогодення, каталізаторами такого розвитку подій можуть стати як раптові кризові ситуації у стосунках між США та Росією, так і випадкові інциденти під час їх військових навчань.
У такому контексті додатковим чинником нестабільності можуть бути активні дії Росії чи США з нарощування можливостей застосування тактичної ядерної зброї безпосередньо на полі бою, що доповнює їх стратегічні ядерні потенціали.
У цілому перелічені загрози безпосередньо стосуються України, адже вона розташована на перетині інтересів Заходу та Росії. Деякі політологи вказують, що виникнути конфлікт між ними може саме через Україну. І перерости в справжню ядерну війну.
Віктор Гвоздь,
доктор військових наук
