Повстанці прагнули військовим шляхом відновити незалежність України, бо чітко усвідомлювали, що лише власна національна держава спроможна оборонити і реалізувати всю…
Психологічний етюд
Сержант-контрактник Паша Смаливус купив квіти…
Ось так — вийшов після служби через КПП, минув квартал, а там, побіля зупинки на маршрутку, симпатичне дівча у бутику мімозами торгує. І такими ж уже тендітними та сонцеокими, що й загартоване в бойових навчаннях серце Паші не витримало. Затріпотіло у грудях кулеметною чергою. І напосілися спогади — один солодший іншого. Ненароком зринула в пам’яті учнівська юність. Отакі ж ніжні й бентежливі мімози. Марійка біля воріт коледжу в білій сукні. Перші побачення, перші поцілунки.
— Ех!.. — молодецьки махнув рукою розчулений Паша-мотострілець й рішуче потягнувся до кишені. «Хай Марійка зайвий раз серед будня порадіє, — розраховуючись за квіти, тепло подумав про дружину. — А то щось нечасто я її подарунками радую. Хіба, на день народження… Та ще на День Святого Валентина чи березневе свято Весни…»
І поніс Паша ту ніжну галузку спогадів додому так обережно, ніби знову забирав свого первістка із пологового будинку.
— Це тобі!.. — якомога ласкавіше мовив Смаливус до дружини, яка вийшла назустріч. І прямо з порога вручив їй свій несподіваний живий подарунок.
— Ой, яка хороша!.. — спалахнуло радістю жінчине обличчя.
Схопивши мімозу, Марійка, вдихнувши їх аромат, хутчій подалася на кухню ставити квітку у воду. І вже звідти долинало до Паші її збуджено-щебетливе:
— А з якої, цікаво знати, це все нагоди?..
— Ні з якої, — звільняючись у передпокої від зимової куртки, простодушно мовив чоловік. — Просто так. Приємне хотів зробити. Хай зігрівають душу теплом і весною, як тоді, коли ми з тобою вперше познайомились…
— … Значить, кажеш, просто так купив, — ніби знічев’я повернулася до незакінченої розмови дружина, коли здомашнілий Паша зайняв звичне місце за кухонним столом, зготувавшись до вечері.
— Еге ж, — уточнив молодий господар. — Просто так… Розумієш, щось сколихнулося в душі, як побачив ті мімози. Юність наша з тобою мимоволі згадалася, — світла щирість іскрилася у чоловічих словах.
— Значить, просто так… — нащось повторила Марійка вдруге цю фразу, і в її голосі вперше забриніли зловтішні нотки. — Знаємо ми ваше чоловіче «просто так»… Щось не дуже-то я пригадую, щоб ти на побачення мімози носив… Може, комусь іншій ті квіти від тебе діставались… Не знаю, не знаю!!!
А втім, що тут особливо казати!.. Он Зойка Рябуха розповідала, як її Вадик, що менеджером працює, теж унадився мало не щодня квіточки та букети у дім тягати. Та ще й духи якісь польські на додачу. Я тебе, каже, Зою, ще з молодості по цих парфумах пам’ятаю. А Зойка, як коза без шлюбного стажу, й розвісила вуха. А Вадик узяв та й кинув її через три місяці, як порожню торбу… Із трьома діточками… І ніхто і нічого того гульвісу не зупинило. Повіявся, кажуть, до молодшої… Вона у них в офісі, подейкують, секретаркою-стажером влаштувалась… І теж усе тими польськими духами себе поливала, поки не «застажерила» чергового бовдура…
Так що ти, Павлику любий, кинь мені соловейком травневим тут, біля плити газової, серенади співати… Якийсь свій гріх замазати хочеш, то так і починав би. Викладай, поки не пізно…
— Та нічого ж не сталося… — затинаючись, невинно закліпав очицями Паша.
— Ну!.. Ну, це ми ще подивимось!.. — хряснувши кухонними дверима, загрозливо підвищила голос Марійка.
…І розпочалися для Паші чорні будні. Хоч галузка мімози давним-давно вже зів’яла і її довелося викинути у відро зі сміттям, Марійка, однак, не відтавала. Зиркала зранку з-під лоба, а увечері затято чекала чоловікового каяття.
А Паша тим часом не знаходив собі місця. Змарнів, немов після коронавірусу, і став поволеньки опускатися… Де тільки подівся в ньому колишній бравий сержант-контрактник — завжди підтягнутий, напрасований, вправний і життєрадісний…
Навіть командир роти, де служив перший рік Павло Смаливус, помітив кардинальні зміни у підлеглому.
— Що це, сержанте, з вами скоїлось?!. Останніми днями вас просто не впізнати, — після ранкового шикування, відкликавши Пашу вбік, запитав комроти.
І мотострілець Смаливус пожалівся командирові. Як на духу виклав усю свою домашню трагедію. Послухав його офіцер, послухав. І вихід із сімейної скрути, здається, підказав надійний:
— А ви, сержанте Смаливус, покайтеся…
— Так у чому ж каятися, пане капітане? Жодної провини за мною немає…
— А ви, однак, покайтеся. Так мудрість і досвід чоловічий вчить… Жінки, знаєте, покаяння люблять. І обов’язково пробачають… Тільки чесно все їй розкажіть. Ну, мовляв, був гріх. Ось і хотів його тою мімозою, будь вона неладна, підстрахуватися…
…І став молодший командир Смаливус сумлінно міркувати над своїм гріхом. Що б таке його втнути, аби Марічку з перших слів переконати?
Згадав, як закохався п’ятикласником у Вітку Чобіток до нестями, як за косиці її на шкільних перервах смикав. Затим, як прогуляв необачно свою першу заводську получку, як кілька років тому перейшов вулицю на червоне світло і був оштрафований на п’ятдесят гривень правоохоронцем, як заховав колись від Марійки третину армійської платні, аби купити до її дня народження новісінький смартфон. Оце, власне, й усі провини, що тільки зміг нашкребти у своїй пам’яті.
І вирішив Смаливус про все те оптом викласти дружині. А вона вже нехай розбирається, що пробачити, а що ні…
— От бачиш, Пашо, — резюмувала чоловікове каяття Марійка. — А як мімозу купував, то казав, що «просто так». А воно, виявляється, все далеко не так просто. Я раніше теж думала, що ти від мене нічого-нічогісінько не приховуєш. Та, видно, помилилася…
Скільки років мовчав про ту свою першу любов… До Вітки Чобіточки. Це ж яка?!. Не ота, часом, що тебе шість років тому від усіх однокласниць із Новим роком вітала?!. Ага-га, моє жіноче серце все чує… І підказує… Недарма ж вона твій вайбер знає… Таки, мабуть, щось із нею у вас було… Інша б не наважилась посеред ночі заміжнього чоловіка з ліжка піднімати… Це ж не військова, зрештою, тривога…
Ну й ну! Спасибі хоч на тому, що сам в усьому зізнався, а не від чужих людей про твої амурні походеньки почула. Я цю зраду вже якось переживу… На перший час до мами з сином переїду. А там видно буде. Бо «просто так», дорогий ти мій Пашо, в житті нічого не буває…
Сержант-контрактник Смаливус й сам тепер у цьому чи не вперше в житті переконувався… І тільки отетеріло спостерігав домашню картинку… Як Марійка за допомогою первістка Грицюлика пакувала особисті речі до валізи…
Юрій Іщенко
Польща та Німеччина 26 березня офіційно запустять коаліцію бронетанкових можливостей для України.
У світі впродовж останніх 15 років все більше розкручується маховик нестабільності, триває розхитування глобальної безпеки, того світового порядку, який склався за результатами 1989–1991 років, ескалація конфліктів.
Чехія намагається доставити Україні боєприпаси в максимально короткі терміни.
Зловмисник намагався виявити бойові позиції комплексів протиповітряної оборони ЗСУ, для чого запускав безпілотні літальні апарати, які були обладнані камерами відеофіксації.
Були атаковані 110 населених пунктів та 94 об'єкти інфраструктури.
У Вінницькій області поліцейські-вибухотехніки обстежили місця падіння ворожих ударних безпілотників типу Shahed.
Захищаємо світ
Повстанці прагнули військовим шляхом відновити незалежність України, бо чітко усвідомлювали, що лише власна національна держава спроможна оборонити і реалізувати всю…